ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
12.06.2017 Справа № 920/286/17 Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській В.Ю. розглянув матеріали справи № 920/253/17
за позовом - керівника Роменської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивачів - 1) Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, м. Суми,
2) Коровинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Недригайлівської районної ради Сумської області, с. Коровинці Недригайлівського району Сумської області,
до відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Коровинці Недригайлівського району Сумської області,
про визнання недійсним договору підряду,
за участю представників:
прокурора - Луцик О.О.,
позивачів - 1) Рудік А.А. за довіреністю № 32-18-0.6-5781/2-17 від 28.04.2017,
2) не з'явився,
відповідач - не з'явився.
Суть спору: прокурор у своїй позовній заяві просить суд визнати недійсним та припинити на майбутнє договір підряду на виконання науково-технічних робіт з розробки науково-технічної продукції, укладений 01.04.2016 року між Коровинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Недригайлівської районної ради Сумської області та ФОП ОСОБА_1 зі змінами, внесеними додатковою угодою від 01.11.2016 року.
Відповідач свого представника в засідання суду не направив, відзиву на позов не подав, про час, дату та місце судового слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ф. 107, яке повернуте на адресу Господарського суду Сумської області відділенням поштового зв'язку.
У відповідності до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 4 3 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 названого Кодексу за відсутності представника відповідача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача-1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Статтею 121 Конституції України визначено, що прокуратура становить єдину систему, на яку покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, передбачених законом.
У відповідності до статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України Про прокуратуру встановлено, що підставою для представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Господарський суд, відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно з рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99, інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.
Прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту.
У будь-якому випадку додержання законів, прийнятих єдиним законодавчим органом України, беззаперечно становить державний інтерес, а порушення, допущені у сфері земельних відносин посягають на встановлений законодавством порядок щодо охорони та використання земель як основне національного багатства.
У даному випадку порушення інтересів держави полягає у порушені нормативно визначеної законодавцем процедури укладення договорів оренди землі; укладанням угоди про спільну діяльність з метою ухилення від укладання договору оренди землі; фактичним переданням вказаної земельної ділянки, виданої виключно для освітньої діяльності, суб'єкту господарюванні для здійснення підприємницької діяльності.
Укладення спірного договору всупереч встановленому державою порядку, зачіпає інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовом.
Згідно пункту 31 частини четвертої Положення про Державну службу України з питань геодезії картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україна від 14.01.2015 року № 15, Держгеокадастр розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельнім кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальними органами.
Відповідно до пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру і області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольстві України від 29.0.2016 року № 333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 року за № 1391/29521, Головне управління Держгеокадастру в області відповідно покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному законодавством; здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.
Прокурор зазначає, що на даний час Головне управління Держгеокадастру у Сумській області як уповноваженим органом на здійснення відповідних функцій у спірних відносинах, не вжито заходи щодо визнання недійсним договору та повернення земельних ділянок, а тому вбачаються правові підстави для звернення прокурора з позовом до суду у межах своєї компетенції передбаченої статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України Про прокуратуру та статтею 2 Господарського процесуального кодексу України для визнання недійсним угоди та повернення земельної ділянки.
Зважаючи на викладене та враховуючи те, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державною здійснювати функції контролю використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу - Головного управління Держгеокадастру у Сумській області відсутні повноваження щодо звернення до суду, позов в інтересах держави подається прокурором.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 року категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (пункт 54 рішення).
Враховуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, зважаючи на дотримання прокурором вимог Закону України Про прокуратуру , суд вважає правомірним звернення керівника Охтирської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі позивачів - 1) Головного управління Держгеокадастру у Сумській області та 2) Коровинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Недригайлівської районної ради Сумської області з даним позовом до господарського суду.
Відповідно до поданого прокурором позову, Роменською місцевою прокуратурою при вивченні питання законності використання майна та земельних ділянок закладів освіти, переданих в постійне користування для здійснення освітньої діяльності, встановлено, що на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_2 від 07.03.2012 року позивачу-2 передано в постійне користування земельну ділянку площею 22,8393 га кадастровий номер НОМЕР_3 для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, яка розташована на території Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області.
Відповідно до інформації Управління Держгеокадастру у Недригайлівському районі, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 22,8393 га (кадастровий номер НОМЕР_3) не проведена, а враховуючи середньозважену вартість 1 га ріллі по області, вартість вказаної земельної ділянки становить 672085,22 грн. (22,8393 га х 29426,66 грн. = 672085,22 грн.) Дана земельна ділянка перебуває в державній власності.
Між позивачем-2 та відповідачем 01.04.2016 року укладено договір підряду на виконання науково-технічних робіт з розробки науково-технічної продукції (далі - договір), строком з 01 квітня - 01 жовтня 2016 року.
Відповідно до пункту 1.1 договору позивач-2 (підрядник) зобов'язується на власних землях державної власності на території Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області, на площі 23,8393 га розробити та передати за завданням відповідача (замовника) науково-технічну продукцію (НТП) на тему: Модернізація технології вирощування зернових та технічних культур для умов Сумської області , а відповідач (замовник) зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно пунктів 4.1.1, 4.1.2, 4.2.1, 4.3.1 договору, відповідач зобов'язаний надати всі необхідні засоби та матеріали (насіння, гербіциди, ПММ, інші матеріально-технічні ресурси); проводить весь комплекс механізованих робіт власними і за власний рахунок; залишає у своїй власності врожай, отриманий при розробці НТП. Позивач-2 (підрядник) зобов'язаний розробити за рахунок засобів та матеріалів (насіння, гербіциди, ПММ, інші матеріально-технічні ресурси) відповідача (замовника) та передати відповідачеві (замовнику) НТП на тему Модернізація технології вирощування зернових та технічних культур для умов Сумської області .
Додатковою угодою від 01.11.2016 року сторони внесли зміни до договору підряду на виконання науково-технічних робіт з розробки науково-технічної продукції від 01.04.2016 року в частині вартості науково-технічної продукції, строків виконання сторонами умов договору, а також продовжили дію основного договору до 31.12.2017 року.
Прокурор в обгрунтування позовних вимог зазначає, що зазначений договір підряду на виконання науково-технічних робіт з розробки науково-технічної продукції від 01.04.2016 року із змінами, внесеними додатковою угодою від 01.11.2016 року, не відповідає вимогам закону та суперечить інтересам держави.
У відповідності до статті 63 Закону України Про освіту , матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.
Земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Згідно частини другої статті 18 Закону України Про освіту , навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.
Земельний кодекс України вирізняє право власності та право користування землею. У свою чергу право користування здійснюється у формі права постійного користування земельною ділянкою або оренди земельної ділянки.
Стаття 92 Земельного кодексу України визначає, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Оспорювана земельна ділянка передана загальноосвітньому навчальному закладу (позивачу-2) виключно для освітньої діяльності на підставі права постійного користування земельною ділянкою.
Особа, яка користується землею па праві постійного користування, на відміну від власника, позбавлена права розпоряджатися землею, тобто укладати будь-які правочини, спрямовані на передачу земельної ділянки чи іншим способом вирішувати подальшу долю землі.
Право розпорядження майном в силу статті 317 Цивільного кодексу України є виключно у власника, а не постійного користувача.
У даному випадку за умовами оспорюваного договору позивач-2 передав у користування земельну ділянку, тобто, вчинив правочин, не маючи повноважень на його укладання.
Відповідно до статті 95 Земельного кодексу України, землекористувачі мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Таким чином, саме позивач-2, як землекористувач на титулі права постійного користування, наділений, передбаченими статтею 95 Земельного кодексу України, правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування.
Формулювання законодавця право самостійно господарювати підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи, що таке господарювання має відбуватися самостійно.
Відповідно до листа позивача-2 від 13.03.2017 року за № 16 згідно договору підряду на виконання науково-технічних робіт від01.04.2016 року, укладеного з відповідачем, обробкою земельної ділянки, збором врожаю на площі 22,8393 га займався в повному обсязі замовник (відповідач), а саме: відповідач навесні 2016 року на земельній ділянці площею 22,8393 га посіяв соняшник, врожай якого зібрав восени 2016 року і залишив у своїй власності, здійснивши всі розрахунки, обумовлені договором підряду. Навесні 2017 року на згаданій земельній ділянці планується вирощування кукурудзи.
Зміст погоджених сторонами оспорюваного договору умов свідчить, що взявши на себе зобов'язання надати у користування відповідачу земельну ділянку для вирощування зернових та технічних культур і фактично не втручатися у його виробничу діяльність, позивач-2 передав право користування земельною ділянкою та всі права землекористувача, передбачені статтею 92 Земельного кодексу України. Будь-якою інформацією по вирощеній продукції на переданій у користування земельній ділянці позивач-2 не володіє, будь-якої діяльності, пов'язаної із спільним обробітком землі, він не здійснював. Позивач-2 фактично усунувся від права самостійного господарювання на земельній ділянці та надав право обробки земельної ділянки і збору врожаю відповідачеві.
Таким чином, право на обробку землі та збір врожаю, передбачене умовами оспорюваного договору, являє собою реалізацію правомочностей землекористувача щодо володіння та користування, які згідно статті 92 Земельного кодексу України складають права постійного користування.
Право самостійного господарювання як право надане частиною першою статті 95 Земельного кодексу України, саме землекористувачеві, згідно умов оспорюваного договору використовується не землекористувачем, якому належить земельна ділянка на праві постійного користування (позиваче-2), а відповідачем, що суперечить вимогам вказаної норми права.
Таким чином, договір підряду на виконання науково-технічних робіт з розробки науково-технічної продукції від 01.04.2016 року, укладений між позивачем-2 та відповідачем, суперечить вимогам статей 92, 95 Земельного кодексу України.
Взявши на себе вищевказані права та обов'язки за спірним договором позивач-2 здійснив розпорядження вищевказаною земельною ділянкою, визначивши фактичну долю речі (майна) - земельної ділянки. Водночас, повноважень щодо розпорядження землею позивач-2 не має.
Використання оспорюваної земельної ділянки, наданої позивачу-2 для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства порушує принцип цільового використання землі.
Відповідно до пункту а частини першої статті 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Згідно пункту в частини третьої статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.
Обов'язок землекористувачів використовувати землю за цільовим призначенням, визначений статтею 96 Земельного кодексу України, це обов'язок використання землі в межах основного цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення), так і в межах цільового призначення (для ведення дослідних та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства).
Проте земельна ділянка, як вбачається з умов оспорюваного договору, фактично використовується відповідачем для ведення товарного сільгоспвиробництва (вирощування, оброблення, збирання та реалізації сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку).
Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно, в земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.
Таким чином, самостійна зміна виду використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення не допускається. А тому згідно пункту б частини першої статті 21 Земельного кодексу України, оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним.
Відповідно до статті 324 Цивільного кодексу України, за договором підряду на проведення проектних та досліджувальних робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну документацію або виконати обумовлені договором проектні роботи чи досліджувальні роботи, а замовник зобов'язується їх оплатити.
Тому суттєвими умовами цього договору є проведення особою, що є фахівцем з тих чи інших питань певного виду робіт (досліджень) і передачу кінцевого результату замовнику та оплата цих робіт.
У даному випадку метою укладення спірного договору є не отримання певного продукту, а саме можливість користування замовником конкретними земельними ділянками навчального закладу з можливістю проводити сільськогосподарську діяльність зі сплатою коштів за користування землею, що підтверджується як умовами оспорюваного договору, так і фактичною неможливістю виконати ті його умови, що пов'язані саме з проведенням науково-технічних досліджувальних робіт.
Позивач-2 відповідно до статті 8 Закону України Про загальну середню освіту є навчальним закладом, що забезпечує реалізацію права громадян на загальну середню освіту.
Відповідно до пункту 5.5 статуту позивача-2, для забезпечення навчально-виховного процесу база навчального закладу складається із навчальних кабінетів, майстерень (слюсарної, токарної, обслуговуючої праці тощо), а також спортивного, актового і читальних залів, бібліотеки, архіву, радіоцентру, медичного, лінгафонного і комп'ютерного кабінетів, їдальні та буфету, теплиці, приміщення для інженерно-технічного та навчально-допоміжного персоналу, кімнати психологічного розвантаження тощо.
Будь-якої матеріально-технічної бази та фахівців для проведення науково-технічних робіт за темою: Модернізація технології вирощування зернових та технічних культур для умов Сумської області , позивач-2 не має.
Замовлення-завдання (додаток № 1 до договору) передбачає перелік основних робіт підрядника саме в галузі агрономії, зокрема, рекомендації щодо визначення сортового асортименту зернових та технічних культур, рекомендації та надання консультацій щодо технологічних заходів з ранньовесняного обробітку ґрунту та проведення посіву зазначених вище сільськогосподарських культур, інші технологічні прийоми, рекомендації по визначенню фіто санітарного стану посівів, рекомендації щодо визначення фаз стиглості, а також юридичний супровід. Досліджувальні роботи були зведені виключно до підписання акту приому-передачі щодо проведених робіт.
Згідно акту здачі-прийняття робіт від 01.11.2016 року підрядник (позивач-2) виконав наступні роботи, а саме: весняне боронування, культивація, сівба, до сходове боронування, внесення гербіцидів, фунгіцидів, збір урожаю, первинне та додаткове очищення зерна.
Крім того, як зазначає прокурор, здійснити зазначені в акті здачі-прийняття робіт від 01.11.2016 року роботи позивач-2 не міг у зв'язку з відсутністю техніки, фахівців та обладнання. Зазначені роботи були виконане не позивачем-2 (підрядником), а відповідачем (замовником). Будь-які науково-технічні роботи позивачем-2 не проводились, а сама науково-технічна продукція позивачем-2 (підрядником) відповідачеві (замовнику) не передавалася.
Проте на виконання вимог укладеного між позивачем-2 та відповідачем договору підряду, 03.11.2016 року відповідачем сплачено (перераховано) позивачеві-2 грошові кошти в сумі 57114,11 грн.
Таким чином, умови укладеного між позивачем-2 та відповідачем договору підряду та дії щодо подальшого його виконання свідчать про те, що метою укладення оспорюваного договору є платне користування земельною ділянкою відповідачем зі сплатою коштів за користування земельною ділянкою.
Більш того, укладений між позивачем-2 та відповідачем договір підряду за змістом є фактично договором оренди.
Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно частини першої статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з положеннями статті 21 Закону України Про оренду землі , орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування.
З моменту укладання договору позивач-2 не вчиняв будь-яких дій, спрямованих на обробіток землі, ним фактично було передано земельну ділянку суб'єкту господарювання (відповідачу) для вирощування сільськогосподарської продукції і отримання плати за користування землею.
Частиною першою статті 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Згідно пункту 25 постанови пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року за № 9, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Аналогічна правова позиція висловлена у пункті 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 Про деякі питанні визнання правочинів (господарських договорів) недійсними .
Згідно статей 1, 15 Закону України Про оренду землі , оренда землі -засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 122 Земельного кодексу України визначено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності крім випадків, визначених частинами четвертого і восьмого цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення всіх потреб та за межами населених пунктів для: ведення водного господарств будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
А відтак, позивач-2 не наділений повноваженнями щодо надання земельної ділянки державної форми власності в оренду.
Також, оспорюваний договір не відповідає вимогам частини другої статті 16 Закону України Про оренду землі , якою визначено порядок укладення договору оренди землі, а саме: укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Зі змісту оспорюваного договору випливає, що позивач-2 фактично передав у користування відповідачеві земельну ділянку державної форми власності, якою не мав права розпоряджатися, за відсутності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, без проведення аукціону.
Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За вищенаведених обставин договір співробітництва від 11.06.2015 року суперечить вимогам статей 1, 2 Закону України Про інвестиційну діяльність , статті 26 закону України Про регулювання містобудівної діяльності , статтям 124, 134 Земельного кодексу України, а також порушує інтереси держави і суспільства, оскільки передбачає обхід визначеного законом порядку передачі земельної ділянки комунальної власності у користування в позаконкурентний спосіб, до того ж дозволяє зробити це без відповідного рішення органу місцевого самоврядування Сумської міської ради, яка від імені територіальної Суми наділена повноваженнями розпоряджатись такими землями.
Враховуючи, що оспорюваний договір не є договором підряду на виконання науково-технічних робіт з розробки науково-технічної продукції, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельному кодексу України, Закону України Про оренду землі та не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, є підстави для визнання його недійсним.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 05.08.2015 року у справі № 916/5060/14 та від 07.11.2013 року у справі № 926/123/13-г.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 цього ж Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За встановлених обставин, підлягають задоволенню правомірні та обґрунтовані позовні вимоги прокурора щодо визнання недійсним договору про спільну діяльність від 02.01.2012 року (використання земельної ділянки площею 10,0002 га (кадастровий номер 5922382500:03:005:0012) вартістю 249272,49 грн.), укладеного між відповідачами у справі.
Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00 грн. покладаються на відповідача.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним та припинити на майбутнє договір підряду на виконання науково-технічних робіт з розробки науково-технічної продукції, укладений 01.04.2016 року між Коровинською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Недригайлівської районної ради Сумської області (42140, Сумська область, Недригайлівський район, с. Коровинці, вул. Київська, буд. 70, ідентифікаційний код 24022160) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) зі змінами, внесеними додатковою угодою від 01.11.2016 року.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33; отримувач - Прокуратура Сумської області, код 03527891, р/р 35214005002983, МФО 820172, Державна казначейська служба України м. Київ) витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00 грн.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 19.06.2017.
Суддя П.І. Левченко
Суд | Господарський суд Сумської області |
Дата ухвалення рішення | 12.06.2017 |
Оприлюднено | 21.06.2017 |
Номер документу | 67209031 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Сумської області
Левченко Павло Іванович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні