Постанова

від 06.06.2017 по справі 910/23240/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2017 р. Справа№ 910/23240/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Кропивної Л.В.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Шутов О.О. (дов. від 10.05.2017 р.);

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи 1: Цуканова С.Г. (дов. № 27-6895/17 від 30.05.2017 р.);

від третьої особи 2: не з'явився;

від третьої особи 3: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта банк"

на рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016р.

у справі № 910/23240/15

за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта банк",

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дослідно-механічний завод "Карпати",

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

третя особа -2 яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг"

про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії в розмірі 5 674 003,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

31.08.2015 року публічне акціонерне товариство Дельта банк звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дослідно-механічний завод "Карпати" про стягнення заборгованості за кредитним договором № ВКЛ-2011034 від 12.11.2012 р. у сумі 5 674 003,64 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 216 000,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 27.08.2015 р. (1 долар = 21,425702 грн.) складає 4 627 951,63 грн.; заборгованості за простроченими процентами у розмірі 24 121,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 27.08.2015 р. (1 долар = 21,425702 грн.) складає 24 121,01 грн.; 940 284,93 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 81 646,07 грн. пені за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитними коштами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.11.2015 р. залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг".

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.03.2016 р. у справі № 910/23240/15 в задоволенні позову публічного акціонерного товариства Дельта банк відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами на підтвердження наявності обставин, з яким закон пов'язує нікчемність правочинів, оскільки при укладанні договору поруки було дотримано всіх вимог, встановлених законодавством, оскільки жодна з підстав нікчемності правочину, передбачена ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб за цим договором не настала, та позивачем не надано належних та допустимих доказів, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, публічне акціонерне товариство "Дельта банк" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016 р. у справі № 910/23240/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що відповідач в порушення умов договору кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року своєчасно не виконав зобов'язання щодо повернення кредиту та сплаті процентів за його користування. Крім того, суд першої інстанції даючи правову оцінку договору поруки стосовно його нікчемності, вийшов за межі позовних вимог. Стосовно посилання про погашення заборгованості за договором поруки, суд першої інстанції не дослідив обставин, що під час нібито погашення боргу постановою правління НБУ від 02.03.2015 року № 150 ПАТ Дельта Банк було віднесено до категорії неплатоспроможніх, тому будь які фінансові операції проводитись банком не могли.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 р. апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта банк" прийнято до провадження та призначено справу № 910/23240/15 до розгляду.

24.05.2016 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі до набрання законної сили рішення господарського суду міста Києва у справі 910/8124/16.

24.05.2016 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національний Банк України.

06.09.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від третьої особи 1 надійшли письмові пояснення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України, та зупинено апеляційне провадження у справі № 910/23240/15 до набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва у справі № 910/8124/16.

27.04.2017 року через відділ документального забезпечення суду від представника публічного акціонерного товариства "Дельта банк" надійшла заява про поновлення провадження у справі, у зв'язку з набранням законної сили рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2017 р. у справі 910/8126/16.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2017 р. було поновлено апеляційне провадження у справі № 910/23240/15 та призначено розгляд апеляційної скарги.

06.06.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли пояснення щодо розрахунку позовних вимог.

Судові засідання неодноразово відкладались.

Представники відповідача, третьої особи 2 та третьої особи 3 в судове засідання 06.06.2017 року не з'явились, про причини неявки не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників відповідача, третьої особи 2 та третьої особи 3 за наявними у справі доказами.

Представник позивача в судовому засіданні 06.06.2017 р. просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016 р. - скасувати.

Представник третьої особи 1 в судовому засіданні 06.06.2017 р. просив апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Дельта Банк задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016 р. - скасувати.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи 1, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12 листопада 2012 року між ПАТ "Дельта Банк" (кредитор, позивач) та ТОВ "Торговий дім "Дослідно-механічний завод "Карпати" (позичальник, відповідач) було укладено договір кредитної лінії № НКЛ-2011034 ( договір) (т.1 а.с.9).

Відповідно до п 1.1. договору кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти, надалі за текстом - "кредит", у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами надалі за текстом кожна частина окремо - "транш", а у сукупності - "транші", в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 9 164 100,00 грн. зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 27% річних, в порядку, визначеному цим договором, та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 11 листопада 2014 року. (п. 1.1.1. договору)

Відповідно до п. 1.1.2 договору повернення кредиту здійснюється в порядку, визначеному в додатку № 1 до цього договору, який є його невід'ємною частиною, але в будь-якому разі не пізніше кінцевого терміну погашення заборгованості, вказаного в п. 1.1.1. цього договору.

У пункті 1.1.3 сторони погодили, що у випадку невиконання позичальником зобов'язань, плата за користування кредитом встановлюється в розмірі:

- 29% річних, у випадку невиконання зобов'язань, передбачених

підпунктами 3.3.13.1., або 3.3.13.2., або 3.3.13.3., або 3.3.13.4. цього договору;

- 31% річних, у випадку невиконання зобов'язань, передбачених

підпунктами 3.3.13.1. та 3.3.13.2., або 3.3.13.1. та 3.3.13.3., або 3.3.13.1. та 3.3.13.4., або 3.3.13.2. та 3.3.13.3., або 3.3.13.2. та 3.3.13.4., або 3.3.13.3. та 3.3.13.4. цього договору;

- 33% річних, у випадку невиконання зобов'язань, передбачених

підпунктами 3.3.13.1. та 3.3.13.2. та 3.3.13.3., або 3.3.13.2. ra 3.3.13.3. та 3.3.13.4., або 3.3.13.3 та 3.3.13.4., або 3.3.13.4. та 3.3.13.1. та 3.3.13.2. цього договору;

- 35% річних, у випадку невиконання зобов'язань, передбачених

підпунктами 3.3.13.1. та 3.3.13.2. та 3.3.13.3. та 3.3.13.4. цього договору, починаючи з моменту невиконання зазначених зобов'язань. Підвищена плата за користування кредитом діє до дня (включно) виконання умов передбачених п.п. 3.3.13.1-3.3.13.4. цього договору. При цьому сторони погодили, що зазначене встановлення розміру річної процентної ставки по цьому договору не потребує додаткового двохстороннього погодження та внесення відповідних письмових змін до цього договору.

Відповідно до п. 2.7. договору сплата процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті наданого кредиту (траншу) щомісячного, не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.

Пунктом 4.1. договору визначено, що у випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за цим договором (п. 8.3. договору).

Додатковими договорами № 1 від 29.08.2013 року, № 2 від 24.12.2013 р. та № 3 від 30.05.2014 року (т.1 а.с.13 - 16) були внесені зміни до спірного договору кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року, а саме були внесені зміни до підпункту 1.1.1 договору а наступній редакції: Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, в межах не відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 4 630 000,00 грн. та 335 000,00 дол. США зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі: за користування кредитом (траншем) наданим у національній валюті України - гривні - 27% річних; за користування кредитом (траншем) наданим у доларах США - 14% річних, в порядку, визначеному цим договором, та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 11 листопада 2014 року.

Крім того, у додатковому договорі № 3 від 30.05.2014 року до договору кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року сторони виклали підпункт 1.1.3. пункту 1.1 у наступній редакції: у випадку невиконання позичальником зобов'язань, плата за користування кредитом встановлюється у розмірі:

- за користування кредитом (траншем) наданим у національній валюті України - гривні: 29% річних у випадку невиконання зобов'язань, передбачених підпунктами 3.3.13.1, або 3.3.13.2, або 3.3.13.3, або 3.3.13.4 цього договору; 31% річних у випадку невиконання зобов'язань, передбачених підпунктами 3.3.13.1 та 3.3.13.2, або 3.3.13.1 та 3.3.13.3, або 3.3.13.1 та 3.3.13.4, 3.3.13.2. та 3.3.13.3., або 3.3.13.2 та 3.3.13.4, або 3.3.13.3. та 3.3.13.4. цього договору; 33% річних у випадку невиконання зобов'язань, передбачених підпунктами 3.3.13.1 та 3.3.13.2, та 3.3.13.3 або 3.3.13.2, та 3.3.13.3 та 3.3.13.4, або 3.3.13.3. та 3.3,13.4., або 3.3.13.4 та 3.3.13.1, та 3.3.13.2 цього Договору; 35% річних у випадку невиконання зобов'язань, передбачених підпунктами 3.3.13.1 та 3.3.13.2 та 3.3.13.3 та 3.3.13.4 цього Договору;

- за користування кредитом (траншем) наданим у доларах США: 16% річних у випадку невиконання зобов'язань, передбачених підпунктами 5.3.13.1, або 3.3.13.2, або 3.3.13.3, або 3.3.13.4 цього договору; 18% річних у випадку невиконання зобов'язань, передбачених підпунктами 3.3.13.1 та 3.3.13.2, або 3.3.13.1 та 3.3.13.3, або 3.3.13.1 та 3.3.13.4, 3.3.13.2. та 3.3.13.3., або 3.3.13.2 та 3.3.13.4, або 3.3.13.2 та 3.3.13.4. цього договору; 20% річних у випадку невиконання зобов'язань, передбачених підпунктами 3.3.13.1 та 3.3.13.2, та 3.3.13.3 або 3.3.13.2, та 3.3.13.3 та 3.3.13.4, або 3.3.13.3. та 3.3.13.4., або 3.3.13.4 та 3.3.13.1, та .2. цього договору; 22% річних у випадку невиконання зобов'язань, передбачених підпунктами 3.3.13.2 та 3.3.13.3 та 3.3.13.4 цього договору.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов до договору позивачем надано відповідачу грошові кошти в розмірі 332 922,32 доларів США, що еквівалентно 2 661 048,10 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 60010480 від 30.08.2013 року та випискою по рахунку відповідача за період з 30.08.2013 року по 27.08.2015 року.(т.1, а.с. 21-27).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, для забезпечення виконання договору кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року, 29.08.2014 року між ПАТ "Дельта Банк" (позивач, кредитор) та ТОВ "Проціон-Торг" (поручитель) було укладено договір поруки № П-2011034-1 (договір поруки) (т.1 а.с.60)

За умовами договору поруки, поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ТОВ "Торговий Дім "Дослідно-механічний завод "Карпати" (позичальник), зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12 листопада 2012 року, укладеним між кредитором та позичальником, надалі за текстом - "договір кредиту", за умовами якого позичальник зобов'язаний повернути кредитору отриманий кредит в розмірі 234 331,01 дол. США, зі сплатою процентів у розмірі у строки (терміни) та на умовах, визначених у договорі кредиту та додаткових договорах до договору кредиту, що можуть бути укладені в майбутньому, з кінцевим терміном повернення кредиту по 30 грудня 2014 року, сплачувати можливі штрафні санкції у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту та цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої порукою вимога.( п. 1.1. договору поруки)

Позивач звернувся з позовними вимогам на підставі того, що ним належним чином було виконано умови договору кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року шляхом перерахування коштів на загальну суму 332 922,32 доларів США, що еквівалентно 2 661 048,10 грн. на поточні рахунки відповідача, проте відповідач в порушення умов вказаного договору допустив прострочення виконання договірних зобов'язань.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що 24.02.2015 року ТОВ "Проціон-Торг" здійснило погашення заборгованості за договором кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року в сумі 6 110 903,09 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 20077535 від 24.02.2016 року та проценти за договором кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року в сумі 53 909,76 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 20082957 від 24.02.2016 року. Оскільки позивачем не доведено належними та допустимим доказами на підтвердження наявності обставин, з яким закон пов'язує нікчемність правочинів, оскільки при укладанні договору поруки було дотримано всіх вимог, встановлених законодавством, оскільки жодна з підстав нікчемності правочину, передбачена ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб за цим договором не настала, та позивачем не надано належних та допустимих доказів, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги є безпідставними.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання по поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості.

Договір є кредитним договором, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем відповідачу грошових коштів шляхом їх перерахування на рахунок відповідача, відкритий в публічному акціонерному товаристві Дельта банк , що підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером та виписками з рахунку відповідача.

Як вбачається з банківських виписок з рахунку відповідача (том 1, а.с. 19-26), відповідачем порушувались обов'язки, передбачені п.п. 1.1.2, 1.1.3 кредитного договору та додатку № 1 до кредитного договору, в частині повернення суми кредиту (траншу) та сплати процентів за користування кредитними коштами, що призвело до виникнення заборгованості за кредитом в розмірі 216 000,00 дол. США, та заборгованості за простроченими процентами у розмірі 24 121,00 дол. США

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проте, відповідач неналежним чином виконав свої обов'язки щодо повернення кредиту (траншу) відповідно до п.п. 1.1.1., 1.1.2, кредитного договору та сплаті процентів відповідно до п. 1.1.3 кредитного договору.

За п. 1.3 кредитного договору забезпеченням виконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори, а саме: договір іпотеки комплексу загальною площею 1508,7 кв. м, що розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Саки, вул. Морська, буд.2е та комплексу загальною площею 1992,3 кв. м, що розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Саки, вул. Морська, буд.2в; договір застави майнових прав на отримання грошових коштів з договору № 97у про надання послуг з організації перевезень вантажів від 15.08.2012 р., що належать позичальнику; договір застави майнових прав на отримання в оренду 200 напіввагонів в термін до 08.08.2018 р. з договору оренди вагонів №СВРЗ-06-03-12-27/ю від 09.08.2012 р., що належать позичальнику; договір поруки ОСОБА_5.

Як вже зазначалось, для забезпечення виконання договору кредитної лінії № НКЛ-2011034 від 12.11.2012 року, 29.08.2014 року між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та товариством з обмеженою відповідальністю Проціон-Торг було укладено договір поруки № П-2011034-1, за змістом п. 1.1 якого поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Дослідно-механічний завод "Карпати", зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені, у розмірі та у випадках, передбачених договором кредитної лінії №НКЛ-2011034 від 12 листопада 2012 року, укладеним між кредитором та позичальником, за умовами якого позичальник зобов'язаний повернути кредитору отриманий кредит в розмірі 234 331,01 дол. США, зі сплатою процентів у розмірі у строки (терміни) та на умовах, визначених у договорі кредиту та додаткових договорах до договору кредиту, що можуть бути укладені в майбутньому, з кінцевим терміном повернення кредиту по 30 грудня 2014 року, сплачувати можливі штрафні санкції у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту та цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої порукою вимога.

Статтею 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Як визначено ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В п. 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз`яснено, що нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. З`ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

У ч. 1 ст. 76 Закону України Про банки і банківську діяльність передбачено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; 4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі постанови № 150 від 02.03.2015 р. правління Національного банку України Про віднесення Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до категорії неплатоспроможних Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 від 02.03.2015 р. Про запровадженні тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві Дельта Банк . Тимчасову адміністрацію було введено строком на три місяці з 03.03.2015 р. по 02.06.2015 р. (включно) (том 1, а.с. 28-30)

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 71 від 08.04.2015 р. Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду № 51 від 02.03.2015 Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві Дельта Банк строк запровадження тимчасової адміністрації було визначено до 02.09.2015 р. включно. (том 1, а.с. 31)

Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 р. Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації в АТ Дельта банк тимчасову адміністрацію у позивача було продовжено до 01.10.2015 р. (том 1, а.с. 32)

02.10.2015 р. на підставі постанови № 664 від 02.10.2015 р. правління Національного банку України Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства Дельта Банк Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 181 Про початок процедури ліквідації АТ Дельта Банк та делегування повноважень ліквідатора банку . (том 1, а.с. 104)

Статтею 1 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою вказаного нормативно-правового акту є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб

Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.

Згідно з ч. 2. ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Таким чином, статтею 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноваженій особі Фонду надано право перевіряти правочини (у тому числі договори), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, однак лише з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами роботи комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" № 67 від 11.03.2015 р., складено протокол № 39 від 11.08.2015, в якому зазначено, що договір поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 р., укладений між АТ Дельта Банк та ТОВ Проціон-Торг , є нікчемним з підстав п.п. 1, 2, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб

Відповідно до ч. ч.2, 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в редакції, яка діяла на час укладення договору, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Посилаючись на приписи п.п. 1, 2, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб позивачем на адресу відповідача було скеровано повідомлення № 6901 від 13.08.2015 р. про нікчемність договору № П-2011034-1 від 29.08.2014 поруки, в якому просив повернути всі отримані згідно нікчемного договору оригінали документів (кредитні договори, договори забезпечення, всі інші документи). (том 1, а.с. 112, 114)

В ст. ст. 2, 6 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.

Відповідно до ст. 7-1 названого Закону Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей. Наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності, повноваження якої визначаються указом Президента України.

Згідно зі ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Відповідно до статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: 1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів; 2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк; 3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; 4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів; 4 1) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України; 5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку; 6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами.

Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов'язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством.

Проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів.

Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

З огляду на наведені норми правлінням НБУ були прийняті постанови № 560 від 11.09.2014 р. та № 692/БТ від 30.10.2014 р.

Так, постановою № 692/БТ від 30.10.2014 р. ПАТ Дельта Банк було віднесено до категорії проблемних до 180 днів; для стабілізації діяльності позивача та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у пункті 1 цієї постанови, запроваджено для ПАТ Дельта Банк такі обмеження в його діяльності, зокрема, не передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором.

Всупереч цього, 24.02.2015 р. в день відображення у системі обліку Банку договору поруки, поручителем ТОВ Проціон-Торг зі свого рахунку № 26005002016019 в АТ Дельта Банк було здійснено погашення заборгованості по кредитному договору в сумі 217 905,53 дол. США, в той час як залишок коштів на кореспондентському рахунку в НБУ становить лише 200 000,00 грн., отже ПАТ Дельта Банк фактично не міг задовольнити своїх вимоги за кредитним договором внаслідок такої операції.

Отже, вказане погашення було проведено з поточного рахунку ТОВ Проціон-Торг в Банку, проблемність якого було встановлена постановою № 692/БТ від 30.10.2014 р., за умов практичної неможливості здійснити переказ коштів зі свого рахунку до інших банків, тобто в період неможливості виконання банком своїх зобов'язань перед кредиторами.

Виходячи з вищевикладеного, погашення заборгованості за кредитом та процентами відбулося без погодження з куратором Банку, незважаючи на те, що таким погашенням було порушено суть та мету встановлених постановою № 692/БТ від 30.10.2014 обмежень.

Отже, Банк не отримав реальних грошових надходжень на погашення зобов'язань за кредитним договором.

Таким чином, на момент укладення оспорюваного правочину діяльність ПАТ Дельта Банк була обмежена НБУ та укладення договорів мали бути погоджені з куратором ПАТ Дельта Банк .

Зазначені факти були встановлені в рішенні господарського суду міста Києва від 23.03.2017 р. у справі № 910/8124/16 за позовом публічного акціонерного товариства Дельта Банк до товариства з обмеженою відповідальністю Проціон-Торг , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Дослідно-механічний завод Карпати , про визнання недійсним договору поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 р. та зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю Проціон-Торг повернути публічному акціонерному товариству Дельта Банк оригінали кредитної справи та договорів, переданих на виконання договору поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 р.

Зазначеним рішенням від 23.03.2017 р. у справі № 910/8124/16, зокрема, було визнано недійсним договір поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 р., укладений між публічним акціонерним товариством Дельта Банк та товариством з обмеженою відповідальністю Проціон-Торг .

Рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2017 р. у справі № 910/8124/16, повний текст якого складено 31.03.2017 р. та яке не оскаржувалось в апеляційному порядку, набрало законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України 11.04.2017 р.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Отже, рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2017 р. у справі № 910/8124/16, має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Таким чином, оскільки договір поруки № П-2011034-1 від 29.08.2014 р., укладений між публічним акціонерним товариством Дельта Банк та товариством з обмеженою відповідальністю Проціон-Торг , є недійсним з підстав нікчемності, встановлених 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2017 р. у справі № 910/8124/16, то заборгованість по кредитному договору № НКЛ-2011034 в розмірі 216 000,00 дол. США за простроченим кредитом та 4 121,00 дол. США заборгованості за простроченими процентами не сплачена.

Відповідно ст. 55 ГПК України ціна позову визначається, зокрема, у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Як встановлено колегією суддів, позивачем при подачі позову було визначено ціну позову в гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого НБУ станом на 27.08.2015 р., а тому відповідно до ст. 55 ГПК України колегією суддів була встановлена правильна ціна позову.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору в частині своєчасного погашення процентів, зазначених в п. 1.1.3 кредитного договору, та порушив порядок повернення кредиту, передбаченого п. 1.1.1., 1.1.2, кредитного договору, колегія судів, перевіривши розрахунок процентів, дійшла до висновку про задоволення позову в частині стягнення 216 000,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 31.08.2015 р. (дата подачі позову до суду) (1 долар =21,185441 грн.) складає 4 576 055,26 грн.; заборгованості за простроченими процентами у розмірі 24 121,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 31.08.2015 р. (дата подачі позову до суду) (1 долар =21,185441 грн.) складає 511 014,02 грн.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та стягнення пені, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 ЦК України є сплата боржником неустойки.

Пунктом 4.1. договору визначено, що у випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з розрахунку пені, який наявний в матеріалах справи, позивачем нараховано пеню на заборгованість у іноземній валюті - доларах США.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України у справі № 909/606/14 від 01.04.2015 р.

Таким чином, оскільки відповідач належним чином не виконав умови кредитного договору в частині своєчасного погашення процентів, зазначених в п. 1.1.3 кредитного договору, та порушив порядок повернення кредиту, передбаченого п. 1.1.1., 1.1.2, кредитного договору, колегія суддів, здійснивши власний розрахунок пені з перерахунком доларів США в національну валюту станом на дату подання позову (31.08.2015 р.), зазначає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 887 566,66 грн. за загальний період з 01.10.2014 р. по 02.06.2015 р. та пеня за несвоєчасне повернення процентів у розмірі 80 730,18 грн. за загальний період з 01.02.2015 р. по 27.08.2015 р.

Отже, місцевий господарський суд при прийнятті оскарженого рішення наведеного не врахував, не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс помилкове рішення.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016 р. підлягає скасуванню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони відповідно до розміру задоволених вимог.

При цьому, відповідно до п. 4.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору, у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход Державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.

Беручи до уваги те, що станом на момент звернення до суду із позовом (31.08.2015 р.) позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір за подачу позову стягується в доход Державного бюджету України пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта банк" на рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016 року у справі № 910/23240/15 задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016 року у справі № 910/23240/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Дельта банк" задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дослідно-механічний завод "Карпати" (90625, Закарпатська обл., Рахівський район, село Ділове, вул. Трибушанська, будинок 31, офіс 2, ідентифікаційний код 38091073) на користь публічного акціонерного товариства "Дельта банк" (01113, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, ідентифікаційний код 34047020) 216 000,00 дол. США заборгованості за кредитом, що за офіційним курсом НБУ станом на 31.08.2015 р. (1 долар = 21,185441 грн.) складає 4 576 055,26 грн., 24 121,00 дол. США заборгованості за простроченими процентами, що за офіційним курсом НБУ станом на 31.08.2015 р. (1 долар = 21,185441 грн.) складає 511 014,02 грн., 887 566,66 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 80 730,18 грн. пені за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитними коштами та 79 680,59 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дослідно-механічний завод "Карпати" (90625, Закарпатська обл., Рахівський район, село Ділове, вул. Трибушанська, будинок 31, офіс 2, ідентифікаційний код 38091073) в доход Державного бюджету України 72 437,00 грн. судового збору за подачу позову.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/23240/15 повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

Л.В. Кропивна