Ухвала

від 13.06.2017 по справі 520/4431/17,1-кс/520/893/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 11-сс/785/858/17

Номер справи місцевого суду: 520//4431/17,1-кс/520/893/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2017 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря ОСОБА_5 ,

представника ТДВ "Болградтранс" - ОСОБА_6 ,

прокурора - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ТДВ "Болградтранс" - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19.04.2017 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12016160480005264 від 15.12.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, -

встановив:

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання цивільного позивача ОСОБА_8 про арешт майна в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016160480005264 від 15.12.2016 року, та накладений арешт на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 1, 4898 га, кадастровий номер 5121410100:02:006:0260, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження, розпорядження вказаним майном власником або іншими особами.

Своє рішення слідчий суддя мотивував наявністю обґрунтованої необхідності в накладенні арешту на вищевказане майно, оскільки воно має значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, може бути предметом кримінального правопорушення, з метою подальшого відшкодування шкоди, а ненакладення арешту майна може призвести до негативних наслідків, які перешкоджатимуть кримінальному провадженню.

На дану ухвалу представник ТДВ "Болградтранс" - адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій вказує, що вважає ухвалу незаконною, просить поновити строк на її апеляційне оскарження, скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання цивільного позивача.

Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження апелянт мотивує тим, що оскаржувана ухвала була постановлена без участі представника ТДВ "Болградтранс", належним чином не повідомленого про дату, час і місце розгляду клопотання, копія ухвали йому не направлялась та про її існування ТДВ "Болградтранс" дізналось лише 24.05.2017 року з ЄДРСР.

В обґрунтування вимог своєї апеляційної скарги представник зазначає, що ТДВ "Болградтранс" не є власником земельної ділянки, а є її орендарем, володіє земельною ділянкою на законних підставах та провадить на ній свою господарську діяльність згідно з вимогами чинного законодавства. ТДВ "Болградтранс" не підпадає під перелік осіб, на майно яких може бути накладено арешт згідно з положеннями ч.6 ст.170 КПК України. Жодним особам у кримінальному провадженні не повідомлено про підозру.

У клопотанні не обґрунтовано необхідності розгляду клопотання без виклику представника ТДВ "Болградтранс", у зв`язку з чим такий розгляд порушує права підприємства та не може вважатись законним.

Адвокат також вказує, що раніше у даному кримінальному провадженні за клопотанням слідчого арешт на вищевказане майно уже накладався ухвалою слідчого судді від 04.01.2017 року, однак вказана ухвала була скасована ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10.04.2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника ТДВ "Болградтранс", яка підтримала доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційної скарги, просила їх задовольнити; прокурор, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін; дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновків про таке.

З матеріалів провадження вбачається, що оскаржувана ухвала була постановлена 19.04.2017 року без участі представника ТДВ «Болградтранс», копія ухвали на адресу підприємства не направлялась, з пояснень представника вбачається, що про існування ухвали їм стало відомо випадково з Єдиного державного реєстру судових рішень. Водночас з доданих до апеляційної скарги документів вбачається, що арештовані нежитлове приміщення належить на праві власності ТДВ «Болградтранс», а арештована земельна ділянка знаходиться в користуванні ТДВ «Болградтранс» на підставі договору оренди від 23.01.2015 року, укладеного між цим товариством та Болградською міською радою Одеської області, тобто оскаржувана ухвала стосується інтересів товариства та він має право на апеляційне оскарження цієї ухвали.

Відповідно до ч.3 ст.395 КПК України, якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченомустаттею 382цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді представником ТДВ «Болградтранс» пропущений не був.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

При розгляді клопотання про накладенняарешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч.3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст.98цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У відповідності до ч.2 ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частиною першою статті 172 КПК України встановлено, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Відповідно до ч.1 ст.173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

В порушення вимог ч.2 ст.171 КПК України, у клопотанні цивільного позивача про арешт майна не зазначені правові підстави, мета відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.

За наявних недоліків клопотання та доданих матеріалів слідчий суддя взагалі не мав можливості повно, всебічно та об`єктивно розглянути його, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про необхідність накладення арешту на майно з підстав, викладених у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали, враховуючи вищезазначені порушення, є незаконним.

Апеляційним судом встановлено, що в клопотанні цивільного позивача ОСОБА_8 про накладення арешту на майно відсутні будь-які докази, які свідчили би про те, що ТДВ «Болградтранс», в тому числі його посадові особи мають безпосереднє відношення до вчинення кримінального правопорушення, про яке йде мова у клопотанні.

Як свідчить зміст долучених до матеріалів провадження витягів з ЄРДР, з матеріалів судового провадження вбачається, що 15.12.2016 року до ЄРДР за №12016160480005264 внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, за заявою ОСОБА_8 за фактом заволодіння ОСОБА_9 10.08.2015 року шляхом шахрайських дій, під приводом продажу акцій ЗАТ «Болградтранс», грошовими коштами ОСОБА_8 у сумі 200000 грн.

12.04.2017 року цивільний позивач ОСОБА_8 звернувся з клопотанням про накладення арешту на майно, а саме на земельну ділянку № НОМЕР_1 , кадастровий номер 5121410100:02:006:0260, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також на нежитлову будівлю, розташовану на цій земельній ділянці, які належать ПрАТ «Болградтранс», в забезпечення цивільного позову, заявленого ним до відповідача ОСОБА_9 .

Свої вимоги цивільний позивач обґрунтовує тим, що ЗАТ «Болградтранс» намагається здійснити незаконну реорганізацію у змові з акціонером ОСОБА_9 .

В ході судового розгляду апеляційної скарги встановлено, що до матеріалів апеляційної скарги долучено витяг з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якого вбачається, що земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 1, 4898 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за кадастровим №5121410100:02:006:0260, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 559894751214, перебуває у комунальній власності Болградської міської ради Одеської області, на підставі договору оренди від 23.01.2015 року була передана в оренду ЗАТ «Болградтранс» на 49 років.

Також, надано витяг з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з яких вбачається, що нежитлова будівля, площею 14585 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомості 38190127, перебуває у приватній власності ЗАТ «Болградтранс».

Таким чином, ухвала слідчого судді є передчасною, оскільки слідчий суддя районного суду не звернув уваги на невідповідність клопотання цивільного позивача ОСОБА_8 про накладення арешту на майно вимогам ст.171 КПК України, в якому, до клопотання не додано доказів, які б в достатній мірі підтверджували існування підстав для накладення арешту на майно, визначених в ч.2 ст.170 КПК України, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна. В клопотанні зазначені підстави, якими ОСОБА_8 обґрунтовує необхідність арешту майна, які, в свою чергу, не відповідають матеріалам кримінального провадження.

В клопотанні ОСОБА_8 не наведено жодного доводу, який би вказував на законні підстави необхідності накладення арешту на майно, окрім посилання на те, що вказане майно може бути предметом конфіскації за вироком суду, а також не встановлений власник майна.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор також не надав суду будь-яких доказів про те, що майно, на яке накладено арешт, дійсно може забезпечити конфіскацію майна ОСОБА_9 або забезпечити цивільний позов ОСОБА_8 .

Крім цього, Язаджи 03.01.2017 року звертався до суду першої інстанції з аналогічним клопотанням, яке ухвалою слідчого судді задоволено частково, в частині накладення арешту на майно ПрАТ «Болградтранс», та яка ухвалою апеляційного суду Одеської області 10.04.2017 року скасована як незаконна.

За таких підстав, у цьому кримінальному провадженні, на даному етапі його розслідування, не може бути накладено арешт на зазначене в клопотанні цивільного позивача ОСОБА_8 , підтримане прокурором в судовому засіданні, майно з підстав, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, оскільки клопотання не відповідає вимогам ст.171 ККПК України.

Апеляційний суд, з урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин, вважає, що досягнення цілей і мети досудового розслідування по даному кримінальному провадженню, не може бути компенсоване таким підходом сторони обвинувачення про накладення арешту на майно, яке згідно клопотання та матеріалів кримінального провадження, які були долучені до клопотання, не має відношення до цього кримінального провадження.

В той же час, на думку апеляційного суду, ініціювання питання про накладення арешту на зазначене в клопотанні майно, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

За таких обставин, покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання цивільного позивача, слід визнати необґрунтованими та незаконними, а ухвалу слідчого судді - такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч.3 ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги невідповідність клопотання цивільного позивача ОСОБА_8 вимогам ст.171 КПК України, яка не була усунута слідчим суддею районного суду в порядку ч.3 ст.172 КПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню, з прийняттям нової ухвали про повернення клопотання цивільному позивачу ОСОБА_8 для усунення недоліків, з підстав його невідповідності вимогам ст.171 КПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 131, 132, 167, 170-173, 376,404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ТДВ "Болградтранс" - адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19.04.2017 року, якою задоволено клопотання цивільного позивача ОСОБА_8 про арешт майна в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №12016160480005264 від 15.12.2016 року, та накладений арешт на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 1, 4898 га, кадастровий номер 5121410100:02:006:0260, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони відчуження, розпорядження вказаним майном власником або іншими особами - скасувати, постановити нову ухвалу, якою клопотання повернути ОСОБА_8 і встановити строк в 72 години з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків, зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали.

Копію ухвали направити сторонам.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4