Постанова

від 15.06.2017 по справі 806/1094/17

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2017 року Житомир справа № 806/1094/17

категорія 2.2

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шимоновича Р.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Житомирської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання надати інформацію,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати неправомірними дії (бездіяльність) прокуратури Житомирської області в частині ненадання інформації (публічної інформації) про трьохсторонню угоду про спільну діяльність прокуратури Житомирської області щодо умов здійснення забудови земельної діяльності, кадастровий номер НОМЕР_1, укладену згідно пункту 2 рішення восьмої сесії сьомого скликання Житомирської міської ради №224 "Про надання права користування земельними ділянками юридичним особам державної та комунальної форм власності" від 19.05.2016;

- зобов'язати прокуратуру Житомирської області надати йому інформацію (публічну інформацію) про трьохсторонню угоду про спільну діяльність щодо умов здійснення забудови земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, укладену згідно пункту 2 рішення восьмої сесії сьомого скликання Житомирської міської ради №224 "Про надання права користування земельними ділянками юридичним особам державної та комунальної форм власності" від 19.05.2016.

В обґрунтування позову зазначив, що прокуратура Житомирської області не надала інформації на його запит від 27.03.2017. Вважає, що відповідач діє неправомірно та проявляє неправомірну бездіяльність в невиконанні вимог Закону України "Про інформації", "Про доступ до публічної інформації".

Позивач подав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача просив справу розглянути в порядку письмового провадження, про що подав відповідну заяву. Також, до матеріалів справи долучив письмові заперечення проти позову, за змістом яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне.

Встановлено, що 27.03.2017 ОСОБА_1 направив до прокуратури Житомирської області інформаційний запит, у якому просив надати трьохсторонню угоду про спільну діяльність щодо умов здійснення забудови земельної діяльності, кадастровий номер НОМЕР_1, укладену згідно п. 2 рішенням восьмої сесії сьомого скликання Житомирської міської ради №224 "Про надання права користування земельними ділянками юридичним особам державної та комунальної форм власності" від 19.05.2016.

Указаний запит надійшов в прокуратуру Житомирської області 04.04.2017.

Листом від 10.04.2017 прокуратура Житомирської області повідомила ОСОБА_1, що його запит не містить тієї інформації, що органи прокуратури області, як розпорядники публічної інформації, зобов'язані надавати і оприлюднювати лише ту інформацію, яка була отримана чи створена в процесі виконання своїх функцій. Прохання надати саме таку інформацію відсутнє у поданому запиті, тому підстав для його розгляду в межах Закону України "Про доступ до публічної інформації" не вбачається.

Вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушені його права, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, позивач звернувся до суду.

Відповідно до статті 40 Конституції України, держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено спеціальним Законом України "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон).

Право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом: надання інформації за запитами на інформацію (пункт 1 частини першої статті 3, пункт 2 частина перша статті 5 Закону).

Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (частина перша статті 20 Закону).

Відповідно до статті 12 Закону, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону.

Статтею 13 Закону встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Статтею 1 Закону визначено поняття публічної інформації. Так, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

За цим визначенням можна виокремити наступні ознаки публічної інформації:

- готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;

- заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;

- така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації.

У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.

Таким чином, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків. Щодо не суб'єктів владних повноважень, то вони можуть бути тільки розпорядниками такої інформації.

Вище зазначені висновки узгоджуються з положеннями Пленуму Вищого адміністративного суду України від 30.09.2013 №11 Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" та Довідки про вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Для з'ясування того, чи є інформація публічною, необхідно встановити підстави отримання чи створення запитуваної інформації з урахуванням того, що публічна інформація була одержана чи створена суб'єктами владних повноважень на виконання обов'язків, визначених чинним законодавством.

Таким чином, застосовуючи викладене до спірних правовідносин, необхідно встановити, що запитувана позивачем інформація у запиті від 02.09.2016 створена саме суб'єктом владних повноважень на виконання обов'язків, визначених чинним законодавством.

Повноваження органів прокуратури закріплені в Конституції України та Законі України "Про прокуратуру".

Згідно з положеннями статті 121 Конституції України та статті 2 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на прокуратуру покладено функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. З метою реалізації своїх функцій прокуратура здійснює міжнародне співробітництво. На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.

Таким чином, органи прокуратури, як розпорядники публічної інформації, зобов'язані надавати та оприлюднювати лише ту інформацію, яка була отримана чи створена в процесі виконання покладених на неї функцій.

Разом з тим, судом встановлено, що запитувана позивачем трьохстороння угода не є публічним документом в розумінні положень статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки має цивільно-правову природу та не містить інформацію, що була отримана або створена у процесі виконання прокуратурою області своїх повноважень, визначених законом.

Отже, надісланий позивачем до прокуратури запит не може вважатися запитом у розумінні вимог статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.03.2016 у справі №К/800/24569/14.

З огляду на зазначене, у відповідача були відсутні правові підстави для надання позивачу трьохсторонньої угоди про спільну діяльність щодо умов здійснення забудови земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, укладену згідно п.2 рішенням восьмої сесії сьомого скликання Житомирської міської ради №224 "Про надання права користування земельними ділянками юридичним особам державної та комунальної форм власності" від 19.05.2016, відтак позовні вимоги в цій частині є безпідставними.

За приписами частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що у діях відповідача відсутні порушення прав позивача на одержання публічної інформації, а тому вимога про визнання дій відповідача неправомірними і відповідно вимога щодо зобов'язання прокуратуру Житомирської області надати ОСОБА_1 інформацію (публічну інформацію) про трьохсторонню угоду про спільну діяльність щодо умов здійснення забудови земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, укладену згідно п.2 рішенням восьмої сесії сьомого скликання Житомирської міської ради №224 "Про надання права користування земельними ділянками юридичним особам державної та комунальної форм власності" від 19.05.2016, задоволенню не підлягають.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами правомірність своїх дій при розгляді заяви позивача.

Водночас, докази подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 128, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Р.М.Шимонович