Рішення

від 19.06.2017 по справі 904/4644/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.06.2017 Справа № 904/4644/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "ЕКВАТОР", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нац.Продукт", м. Дніпро

про стягнення 1 039 405,91 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (дов. № 5-юр від01.01.2017)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "ЕКВАТОР" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нац.Продукт" про стягнення заборгованості у розмірі 1 039 405,91 грн. за договором № EК15-2312 від 23.12.2015, з яких 685 556,91 грн. основна заборгованість, 4 565,22 грн. 3 % річних, 33 486,29 грн. інфляційні втрати, 315 797,61 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № ЕК15-3212 від 23.12.2015, в частині повного та своєчасного розрахунку.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2017, порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.05.2017.

В межах строків встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи було відкладено з 11.05.2017 на 29.05.2017.

29.05.2017 позивач подав до суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи (а.с. 119- 127).

29.05.2017 відповідач подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю забезпечення явки свого представника. У цьому клопотанні відповідач вказав, що сума позову та штрафних санкцій безпідставно завищена та підлягає коригуванню. Відповідач вказав, що у наступному судовому засіданні надасть суду заперечення та докази в спростування позовних вимог позивача.

В межах строків встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи було відкладено з 29.05.2017 на 19.06.2017.

19.06.2017 представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Відзив на позов до справи не надав. Про причини неявки суду не повідомив.

Суд вважає, що наявних в матеріалах справи доказів достатньо для всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, в зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, слід зазначити, що судом було надано достатньо часу учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні19.06.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

23.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "ЕКВАТОР" (постачальник - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нац.Продукт" (покупець - відповідач) було укладено договір поставки № ЕК15-3212.

Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі передати у власність покупцеві продукцію, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити продукцію. Продукція передається у власність покупця з метою використання її в комерційній діяльності або з іншою метою, не пов'язаною з особистим, сімейним, хатнім або іншим подібним використанням.

Асортимент та ціна одиниці продукції, що є предметом поставки за цим договором, зазначається у видатковій накладній (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 5.3. договору, покупець сплачує за поставлену продукцію через 30 календарних днів з дати отримання продукції. Оплата буде здійснюватися в платіжний день - четвер.

01.12.2016 між сторонами було укладено додаткову угоду №2 від 01.12.2016, якою сторони прийшли до згоди викласти п. 5.3. договору, в такій редакції: "Покупець сплачує за поставлену продукцію через 40 календарних днів з дати отримання продукції. Оплата буде здійснюватися в платіжний день - четвер". Ця додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та скріплення печатками.

На виконання умов укладеного договору, у період з 28.12.2015 по 26.12.2016 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 583 799,12 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові та товарно-транспортні накладні (а.с.32-81).

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, в сумі 898 242,33 грн., про що свідчить наявна у справі банківська виписка (а.с.86-87).

Заборгованість у розмірі 685 556,91 грн. залишилась непогашеною відповідачем.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до відповідача з претензією, якою просив відповідача сплатити заборгованість (а.с.88-89). Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

Станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 685 556,91 грн., що і є причиною виникнення цього спору.

Приймаючи рішення, господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно умов договору, строк оплати поставленого товару є таким, що настав.

Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості у повному обсязі від представників сторін не надійшло.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 685 556,79 грн. підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштiв сплачують на користь одержувачiв цих коштiв за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно до положень ч. 2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (надалі-Закон) встановлено, що його норми регулюють договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

Відповідно до п. 8.2. договору, в редакції додаткової угоди №2 від 01.12.2016, у випадку несвоєчасної оплати за отриману продукцію, покупець сплачує постачальнику пеню 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивачем, на підставі п. 8.2. договору, нараховано пеню за період з 15.09.2016 по 13.04.2017 у сумі 315 797,61 грн. (за формулою: 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення).

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, нарахованої на підставі п. 8.2 договору та встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку було невірно встановлено період прострочення та в період нарахування пені було включено день, в який відповідачем було здійснено оплату товару, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Також, суд зазначає, що розмір пені має бути обрахований з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України згідно із Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", незважаючи на встановлений у договорі спосіб обчислення пені (постанова Верховного Суду України від 24.10.2011 та постанова Вищого господарського суду України від 07.12.2011 у справі N25/187).

Враховуючи виявлені недоліки у здійсненні розрахунку пені, суд вважає за необхідне позовні вимоги позивача про стягнення пені задовольнити частково на суму 49 005,03 грн., в решті вимог про стягнення пені слід відмовити.

Також, за порушення відповідачем грошових зобов'язань, позивач нарахував відповідачу 4 565,22 грн. 3 % річних та 33 486,29 грн. інфляційних втрат. З цього приводу суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Перевіривши розрахунки 3% річних, судом встановлено, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 4565,22 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, судом перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку було невірно розраховано інфляційні втрати в результаті чого, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 33 486,29 грн. За розрахунком суду сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача складає 19 273,06 грн., в решті вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат слід відмовити.

Згідно зі ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, на відповідача покладається судовий збір у розмірі 11 376,00 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нац.Продукт" (49000, м. Дніпро, вул. Осіння, буд. 2-а, офіс №315, код 38597713) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "ЕКВАТОР" (61052, м. Харків, вул. Різдвяна, 29-А, к. 901, код 32674729) 685 556,91 грн. основної заборгованості, 4 565,22 грн. 3 % річних, 19273,06 грн. інфляційних втрат, 49005,03 грн. пені та 11376,00 грн. судового збору, про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.06.2017

Суддя ОСОБА_2