Рішення

від 19.06.2017 по справі 904/6208/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.06.17р. Справа № 904/6208/17

За позовом Державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" в особі Криворізької філії державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Приватного акціонерного товариства "Пасат" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2012-ОД від 01.12.2005 у загальному розмірі 5 829 грн. 10 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 14 від 21.12.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" в особі Криворізької філії державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Пасат" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2012-ОД від 01.12.2005 у загальному розмірі 5 829 грн. 10 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 5 759 грн. 06 коп. - основний борг;

- 70 грн. 04 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2012-ОД від 01.12.2005 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати в період з липня 2016 року по квітень 2017 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 5 759 грн. 06 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 08.08.2016 по 24.05.2017 у сумі 70 грн. 04 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 19.06.2017.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 33177/17 від 12.06.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

Від позивача надійшли уточнення (вх.суду 34591/17 від 19.06.2017), в яких він навів додаткові пояснення з приводу позовної заяви.

У судове засідання 19.06.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 19.06.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити таке.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 26.05.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50002, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Пушкіна, будинок 4, кімната 212, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 26.05.2017, було вручено відповідачу 31.05.2017 , що підтверджується поштовим повідомленням № 4903808594140 (№ 5000202594016), яке повернулося до суду з відповідною відміткою.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 26.05.2017 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач протягом трьох тижнів з моменту отримання ухвали суду не подав .

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 19.06.2017 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві. Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.12.2005 між Регіональним відділенням Фонду держмайна України у Дніпропетровській області (далі - орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Пасат", яке в подальшому змінило своє найменування на Приватне акціонерне товариство "Пасат" (далі - орендар, відповідач) був укладений договір оренди нерухомого майна , що належить до державної власності № 12/02-2012-ОД (далі - договір оренди, а.с.9-11), відповідно до умов якого з метою ефективного використання державного майна орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - вбудоване приміщення в будинку гаражів, площею 85,69 кв.м., розміщене за адресою: м.Кривий Ріг, вулиця Пушкіна, 4 на першому поверсі одноповерхового будинку, що знаходиться на балансі Державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (далі - балансоутримувач, позивач), вартість якого, згідно незалежної оцінки становить 28 535 грн. Майно було передано в оренду з метою стоянки автомобілів ЗАТ "Пасат" без права використання орендованого приміщення за призначенням авторемонтних майстерень (розділ 1 договору оренди).

У пункті 10.1. договору сторони визначили, що договір діє з 01.12.2005 до 01.11.2006 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу пожежної інспекції та узгодження балансоутримувача, договір, за заявою орендаря щодо продовження терміну дії, може бути продовжений за погодженням з органом, уповноваженим управляти державним майном на тих самих умовах, які передбачені у договорі.

В подальшому, між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду від 03.08.2007 про внесення змін до договору оренди, якою сторони погодили внести зміни до договору оренди вбудованого приміщення в будинку гаражів інституту від 01.12.2005 № 12/02-2012-ОД, укладеного терміном дії на 11 місяців до 01.11.2006, шляхом викладення першого абзацу пункту 10.1. договору в наступній редакції: 10.1. "Цей договір діє до 01.11.2007" (а.с.15).

Доказів повернення майна з оренди, а також доказів розірвання або припинення договору оренди сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2012-ОД від 01.12.2005, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2.1 договору оренди, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами даного договору та акта приймання - передачі майна.

Так, 01.12.2005 на виконання умов договору між орендодавцем, позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі в оренду нежитлового приміщення в будинку гаражів, площею 85,69 кв.м. (а.с.23).

Враховуючи положення укладеного договору та приймаючи до уваги підписання сторонами акту від 01.12.2005, суд дійшов висновку стосовно належного виконання орендодавцем обов'язку щодо надання відповідачу в оренду приміщення площею 85,69 кв.м., розміщеного за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Пушкіна, 4 на першому поверсі.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в пункті 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.

Так, при укладенні договору у розділі 3 договору були визначені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати, зокрема:

3.1. - орендна плата у розмірі 243 грн. 78 коп. (базова за листопад 2005 року), без ПДВ, коригується на індекс інфляції, починаючи з грудня, розрахована за "Методикою розрахунку та використання плати за оренду державного майна", яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 із змінами та доповненнями до неї. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно чинного законодавства (пункт 3.1. договору);

- орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.2. договору);

- орендна плата перераховується таким чином: 70 % - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділеннями казначейства - у розмірі 170 грн. 65 коп.; 30 % - балансоутримувачу - у розмірі 73 грн. 13 коп. (пункт 3.3. договору);

- орендна плата сплачується орендарем щомісяця у термін не пізніше 07 числа наступного місяця і не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря (пункт 3.4. договору).

Умови вказаних пунктів договору кореспондуються з положеннями частин 1 та 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в яких встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Крім того, згідно з пунктом 5.2. договору відповідач зобов'язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

В процесі виконання договору, між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду від 01.03.2007 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 01.12.2005 № 12/02-2012-ОД, якою сторони дійшли згоди розділ 3 "Орендна плата" пункт 3.1., пункт 3.3. викласти у наступній редакції:

"3.1. Орендна плата у розмірі 330 грн. 47 коп. (базова за грудень 2006 року) без ПДВ, коригується на індекс інфляції, починаючи з січня 2007 року, розрахована за "Методикою розрахунку та використання плати за оренду державного майна", яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 із змінами та доповненнями до неї. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно чинного законодавства.

3.3. Орендна плата перераховується таким чином:

- 70 % - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділеннями казначейства - у розмірі 231 грн. 30 коп.

- 30 % - балансоутримувачу - у розмірі 99 грн. 14 коп." (а.с.13).

В подальшому, між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду від 24.05.2007 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 01.12.2005 № 12/02-2012-ОД про наступне:

"1. В розділі 1 договору оренди, згідно листа балансоутримувача від 16.05.2007 № 517-1/8 та справи КП "КБТІ" з проведеної інвентаризації від 31.10.2006, вважати площу орендованого майна 87,7 кв.м." (а.с.14).

У зв'язку з вказаними обставинами, між орендодавцем та орендарем було укладено додаткову угоду від 08.11.2007 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 01.12.2005 № 12/02-2012-ОД, про наступне:

"1. У зв'язку з виявленням розбіжностей у орендованих площах в сторону збільшення, орендар зобов'язаний сплатити донарахування орендної плати у сумі 159 грн. 39 коп., згідно розрахунку (додаток 1), що перераховується таким чином:

- 70 % - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділеннями казначейства - у розмірі 111 грн. 67 коп.

- 30 % - балансоутримувачу - у розмірі 47 грн. 72 коп." (а.с.16).

З приводу права позивача на звернення із позовною заявою про стягнення заборгованості за спірним договором, господарський суд вважає за необхідне зазначити таке.

Балансоутримувачем об'єкту оренди є Державне підприємство "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (позивач).

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 стаття 510 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Право балансоутримувача на частку орендної плати передбачено частиною 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Таким чином, позивач є третьою особою у зобов'язанні, яке породжує для нього певні права щодо боржника (відповідача), зокрема право на отримання частини орендної плати, при цьому позивач не є стороною вказаного договору оренди.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем умови договору в частині повного та своєчасного внесення орендної плати позивачу за період користування орендованим майном з липня 2016 року по квітень 2017 року не виконані, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 5 759 грн. 06 коп.

Так, наявність вказаної заборгованості підтверджується актами надання послуг за період з липня 2016 року по квітень 2017 року, а саме:

- актом надання послуг № 121 від 31.07.2016, відповідно до якого 30% орендної плати за приміщення балансоутримувачу за липень 2016 року складає 325 грн. 07 коп. без ПДВ, що з ПДВ складає 541 грн. 79 коп. (а.с.19);

- актом надання послуг № 138 від 31.08.2016, відповідно до якого 30% орендної плати за приміщення балансоутримувачу за серпень 2016 року складає 325 грн. 07 коп. без ПДВ, що з ПДВ складає 541 грн. 79 коп. (а.с.20);

- актом надання послуг № 156 від 30.09.2016, відповідно до якого 30% орендної плати за приміщення балансоутримувачу за вересень 2016 року складає 325 грн. 07 коп. без ПДВ, що з ПДВ складає 541 грн. 79 коп. (а.с.21);

- актом надання послуг № 176 від 31.10.2016, відповідно до якого 30% орендної плати за приміщення балансоутримувачу за жовтень 2016 року складає 325 грн. 07 коп. без ПДВ, що з ПДВ складає 541 грн. 79 коп. (а.с.22);

- актом надання послуг № 196 від 30.11.2016, відповідно до якого 30% орендної плати за приміщення балансоутримувачу за листопад 2016 року складає 325 грн. 07 коп. без ПДВ, що з ПДВ складає 541 грн. 79 коп. (а.с.23);

- актом надання послуг № 216 від 31.12.2016, відповідно до якого 30% орендної плати за приміщення балансоутримувачу за грудень 2016 року складає 325 грн. 07 коп. без ПДВ, що з ПДВ складає 541 грн. 79 коп. (а.с.24);

- актом надання послуг № 13 від 31.01.2017, відповідно до якого 30% орендної плати за приміщення балансоутримувачу за січень 2017 року складає 369 грн. 27 коп. без ПДВ, що з ПДВ складає 615 грн. 45 коп. (а.с.25);

- актом надання послуг № 33 від 28.02.2017, відповідно до якого 30% орендної плати за приміщення балансоутримувачу за лютий 2017 року складає 372 грн. 96 коп. без ПДВ, що з ПДВ складає 621 грн. 60 коп. (а.с.26);

- актом надання послуг № 53 від 31.03.2017, відповідно до якого 30% орендної плати за приміщення балансоутримувачу за березень 2017 року складає 379 грн. 68 коп. без ПДВ, що з ПДВ складає 632 грн. 80 коп. (а.с.27);

- актом надання послуг № 73 від 30.04.2017, відповідно до якого 30% орендної плати за приміщення балансоутримувачу за квітень 2017 року складає 383 грн. 09 коп. без ПДВ, що з ПДВ складає 638 грн. 49 коп. (а.с.28).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами було визначено строки сплати орендної плати у пункті 3.4. договору.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання щодо сплати орендної плати у визначені договором терміни, відповідачем, починаючи з липня 2016 року, порушуються, орендна плата у повному обсязі не вноситься.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання не виконав, орендну плату за період з липня 2016 року по квітень 2017 року у встановлений договором строк не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 5 759 грн. 06 коп.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної сплати орендної плати за період з липня 2016 року по квітень 2017 року відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період сумі 5 759 грн. 06 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Судом також враховано, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2016 у справі № 904/6407/16 з відповідача було стягнуто на користь позивача заборгованість з орендної плати за період з жовтня 2015 року по червень 2016 року.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання орендодавцем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також відсутність з боку відповідача платежів по орендній платі за вказані періоди, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2012-ОД від 01.12.2005, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 5 759 грн. 06 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо повного та своєчасного внесення орендної плати в період з липня 2016 року по квітень 2017 року, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 08.08.2016 по 24.05.2017 у сумі 70 грн. 04 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що в ньому вірно визначено періоди прострочення, а також застосовані вірні вихідні дані, арифметично розрахунки проведені вірно.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та долучений до позовної заяви (а.с.6), визнається судом обґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 70 грн. 04 коп. визнаються правомірними та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у сумі 1 600 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Пасат" (50002, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Пушкіна, будинок 4, кімната 212; ідентифікаційний код 20232735) на користь Державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (49600, м. Дніпро, вулиця Січеславська Набережна, будинок 29; ідентифікаційний код 02497789) в особі Криворізької філії Державного підприємства "Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва "Дніпроцивільпроект" (50002, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Пушкіна, будинок 4; ідентифікаційний код 33613494) 5 759 грн. 06 коп. - заборгованості з орендної плати, 70 грн. 04 коп. - 3% річних, 1 600 грн. 00 коп. - витрати по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2