Рішення

від 29.05.2017 по справі 757/8255/17-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/8255/17-ц

Категорія 56

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

29 травня 2017 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Гладун Х.А.

при секретарі Василевській А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Прайд Авто Трейд про визнання договору ревардингу недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача, обґрунтовуючи його наступним.

22.07.2016 року між ним та Відповідачем було укладено Договір Ревардингу № 303126, згідно умов якого Відповідач (Постачальник) зобов'язувався придбати та передати на умовах ревардингу у користування майно - транспортний засіб Kia Sportage 2.0 AT 2 WD Classic, а Позивач (Отримувач) зобов'язався прийняти Товари та сплачувати Ревардингові платежі та інші платежі, згідно умов цього Договору.

Умовами договору передбачалося, що Товар передається в користування Отримувачеві протягом строку, який становить від п'яти до сто двадцяти робочих днів з моменту сплати Отримувачем на рахунок Постачальника Першого Ревардингового платежу, Платежу за передачу Товару.

Як передбачено умовами договору, Позивач здійснив Перший Ревардинговий платіж - 119200,00 грн., оплату вартості фінансування договору - 52000,00 грн., проте Товар у встановлений умовами договору строк, який сплинув 11.01.2017 р. та станом на день зварення до суду з даним позовом йому передано не було, що спричинило порушення його прав та законних інтересів як споживача.

Зважаючи на те, що чинним цивільним законодавством не врегульовано правовідносин, що виникають з договору Ревардингу, оскільки умови оспорюваного правочину містить у собі ознаки договору лізингу, найму та купівлі-продажу транспортного засобу, в порядку ст. 8 ЦПК України, вважає необхідним застосувати до вказаного правочину положення чинного законодавства щодо договору лізингу.

Так, позивач, посилаючись на те, що умови договору не відповідають чинному законодавству, є несправедливими та порушують його права як споживача, позивач просив визнати недійсним договір Ревардингу № 303126, укладений 22.07.2016 року з відповідачем; стягнути з Відповідача на його користь кошти в сумі 172200,00 грн., судові витрати, понесені ним за надання правової допомоги - 8000,00 грн. та судовий збір 2362,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача доводи та вимоги позовної заяви підтримав в повному обсязі, просив задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Будучи належним чином повідомленим про день, час, місце розгляду справи представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність Відповідача та ухвалити заочне рішення відповідно до ст. ст. 224, 225 ЦПК України, оскільки представник Позивача не заперечував проти заочного розгляду справи.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Як визначено у п. 1 та п. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 22.07.2016 року між Сторонами було укладено Договір Ревардингу № 303126, згідно умов якого Відповідач (Постачальник) зобов'язувався придбати та передати на умовах ревардингу у користування Отримувачу майно - транспортний засіб Kia Sportage 2.0 AT 2 WD Classic, а Позивач (Отримувач) зобов'язався прийняти Товари та сплачувати Ревардингові платежі та інші платежі, згідно умов цього Договору.

Оскільки чинним цивільним законодавством не врегульовано правовідносин, що виникають з договору Ревардингу, та зважаючи на те, що умови оспорюваного правочину містять у собі ознаки договору лізингу, найму та купівлі-продажу транспортного засобу, суд вважає слушними доводи сторони позивача про застосування в порядку ст. 8 ЦПК України, до вказаного правочину положення чинного законодавства щодо договору лізингу.

Також правовідносини, що виникли за вказаним договором регулюються імперативні положеннями Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки договір укладено з метою набуття права власності на автомобіль для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За правилами ч. 1 ст. 3 Закону України Про фінансовий лізинг та ч. 1 ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Так, індивідуальними ознаками транспортного засобу є: марка, модель, тип кузову, номер шасі, об'єм двигуна, тип пального, колір, кількість сидячих місць з місцем водія, реєстраційний номер, рік випуску тощо.

Разом з тим, визначення Товару за оспорюваним договором ревардингу від 22.07.2016 р. № 303126 є неконкретним, оскільки у договорі зазначено лише, що це транспортний засіб Kia Sportage 2.0 AT 2 WD Classic, тобто предмет договору неможливо ідентифікувати, що надає Постачальнику можливість змінити, наприклад, комплектацію автомобіля на більш дешевшу, не змінюючи при цьому запитувану вартість за багатше оснащене авто.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: 1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника); 2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); 3) встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; 4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; 5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; 6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; 7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); 8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом; 9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру; 10) установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; 11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; 12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; 13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; 14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору; 15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей; 16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх; 17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України Про фінансовий лізинг , за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Як вбачається з п. 5.1 вищевказаного Договору Товар передається в користування Отримувачеві протягом строку, який становить від п'яти до сто двадцяти робочих днів з моменту сплати Отримувачем на рахунок Постачальника Першого Ревардингового платежу, Платежу за передачу Товару.

Відповідно до умов додатку 2 до цього договору вартість предмета ревардингу становить 260000,00 грн.; вартість фінансування - 52000,00 грн. (20 % вартості предмета ревардингу); платіж за передачу - 7800,00 грн. (3 % вартості предмета ревардингу).

22.07.2016 року Позивач сплатив Відповідачу вартість фінансування - 52000,00 грн. за договором ревардингу від 22.07.2016 р. № 303126, про що свідчить копія квитанції № 11 від 22.07.2016 року.

27.07.2016 р. Позивач сплатив Відповідачу перший ревардинговий платіж - 119200,00 грн. за договором ревардингу від 22.07.2016 р. № 303126, про що свідчить копія квитанції № 330989030 від 27.07.2016 року.

Відповідно до Додатку № 1 до оспорюваного договору ревардингу та безпосередньо з самого договору слідує, що сплачені Позивачем грошові кошти є першочерговим одноразовим платежем у розмірі 20% від вартості предмета ревардингу, за організацію та оформлення даного договору Отримувача Постачальнику при укладанні Договору.

Разом з тим, підготовка документів для укладення договору не може бути послугою в розумінні п. 17 ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів , а отже, Відповідач не може безпосередньо включати витрати на них в ціну договору та зобов'язувати споживача їх оплатити.

Частиною 2 ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Отже, чинним законодавством не передбачено лізинговий платіж, який пов'язаний з укладенням самого договору фінансового лізингу.

Оскільки за умовами оспорюваного договору ревардингу, виконання зобов'язання Відповідача ставиться в залежність від факту внесення Позивачем вартості фінансування за організацію та оформлення даного договору, наявні підстави для визнання договору недійсним в цілому.

Крім того, умовами п. 5.4 вищевказаного договору ревардингу, встановлено, що у разі збільшення вартості Товару до моменту повної сплати Першого Ревардингового платежу Отримувачем, останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі Товару Постачальником з метою відповідності відсоткового розміру Першого Ревардингового платежу визначеного в Додатку № 2 до цього Договору фактичній вартості Товару на момент його купівлі у Продавця, а також одноразово сплатити різницю Вартості Фінансування до моменту купівлі Товару Постачальником. У разі зменшення вартості Товару на момент його передачі Отримувачу різниця Вартості Фінансування поверненню не підлягає. В такому випадку остаточна вартість Товару та поточні ревардингові платежі будуть розраховані, визначені та встановлені в Додатковій угоді до даного Договору

Вказані умови відповідно до п. 13 ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів , також є ознакою несправедливої угоди, оскільки надає Постачальнику можливість збільшувати ціну Предмета ревардингу без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Умовами п. 8.13. оспорюваного Договору визначені підставі індексації ревардингової плати, порядок погодження якої умовами договору не визначено.

Таким чином, на момент укладення договору ревардингу Отримувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком ревардингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань Отримувача.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору ревардингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який Постачальник передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета ревардингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Також згідно пункту 3.6 договору, Постачальник не відповідає перед Отримувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності товару, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета ревардингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі ревардингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 3.6 договору, щодо усунення Постачальника від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Положенням п. 12.1 договору встановлено, що наслідком розірвання договору з ініціативи Отримувача, який не отримав транспортний засіб, є утримання з нього штрафу в розмірі 20% від сплаченої суми Першого ревардингового платежу та неповернення йому усієї суми вартості фінансування. Тому, з огляду на встановлення односторонньої відповідальності у випадку розірвання договору, така умова договору є несправедливою.

Взагалі положеннями розділу 12 Договору ревардингу встановлено жорстку односторонню відповідальність Отримувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами статті 18 Закону України Про захист прав споживачів .

Крім того, умовами п. 5.2., 8.14 договору встановлена відповідальність Отримувача за дострокову сплату Першого ревардиногового платежу та поточних ревардингових платежів у вигляді штрафу в розмірі 30 % вартості товару та 10% від суми дострокового погашення, відповідно.

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положенню цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що положення договору ревардингу є несправедливими, якщо містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Таким чином, суд аналізуючи зміст договору в контексті викладених норм чинного законодавства України, вбачає виключення та обмеження прав Отримувача як споживача стосовно Постачальника у разі неналежного виконання останнім своїх обов'язків, звужені обов'язки Постачальника, встановлені в Законі України Про фінансовий лізинг , ЦК України, повністю виключена відповідальність Постачальника за невиконання та неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмету ревардингу, одночасно значно розширені права Постачальника, що суперечить вимогам цивільного законодавств. В договорі встановлена жорстка одностороння відповідальність Отримувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а також за розірвання договору з його ініціативи, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності. З огляду на викладене, вказані умови договору згідно ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів є несправедливими умовами.

Крім цього, за договором ревардингу майновий інтерес Постачальника полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес Отримувача - в можливості користуватися та придбати предмет ревардингу у власність.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оспорюваний договір ревардингу за своєю природою є несправедливим, порушує принципи свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності, його умови призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів , продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Отже, зважаючи на положення пп. 2 п. 6 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів , визнання цих положень договорів недійсними зумовлює зміну інших положень договорів, а тому оспорюваний договір фінансового лізингу може бути визнаний недійсним у цілому із застосуванням наслідків недійсності правочинів.

Крім того, згідно ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Враховуючи викладене, позов в частині визнання договору ревардингу № 303126 від 22.07.2016 р. недійсним є обґрунтованими та підлягає задоволенню.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст.. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Судом розглядом встановлено, що 22.07.2016 року Позивач сплатив Відповідачу вартість фінансування - 52000,00 грн. за договором ревардингу від 22.07.2016 р. № 303126, про що свідчить копія квитанції № 11 від 22.07.2016 року.

27.07.2016 р. Позивач сплатив Відповідачу перший ревардинговий платіж - 119200,00 грн. за договором ревардингу від 22.07.2016 р. № 303126, про що свідчить копія квитанції № 330989030 від 27.07.2016 року.

Так, оскільки договір ревардингу № 303126 від 22.07.2016 р. є недійсним, сплачені Позивачем сума 172200,00 грн. підлягає поверненню Позивачу Відповідачем, а відтак, в цій частині позов також підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення судових витрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, зокрема, належать: витрати на правову допомогу.

Представництво як форма правової допомоги в суді є способом реалізації суб'єктом його прав та обов'язків у разі, якщо він з певних причин не має можливості безпосередньо взаємодіяти з іншими учасниками правових відносин. Одним із видів представництва є представництво за договором, тобто письмовою угодою, якою суб'єкт права уповноважує фізичну або юридичну особу представляти його інтереси у правових стосунках з судом і учасниками судового провадження.

В даному випадку інтереси позивача за нотаріально посвідченою довіреністю від 09.02.2017 р. представляли ОСОБА_3, ОСОБА_4

Враховуючи вищевказане, відшкодування витрат на правову допомогу за умови представництва інтересів учасників процесу на підставі довіреності є безпідставним.

Також до матеріалів справи стороною Позивача долучено Договір про надання юридичних послуг від 01.02.2017 р., укладених Позивачем з ТОВ Юридичною фірмою Абсолют , довідка про перелік наданих послуг (виконаних робіт) та витрачений час від 10.02.2017 р., копія квартинці про сплату Позивачем авансових послуг на рахунок ТОВ Юридичною фірмою Абсолют в сумі 8000,00 грн.

При цьому, даних про те, що особи, які представляли інтереси позивача в судових засіданнях - ОСОБА_3, ОСОБА_4 є співробітниками вказаної юридичної фірми, матеріали справи не містять

Враховуючи вищевикладене вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь судових витрат на правову допомогу є належним чином необґрунтованими.

Судові витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача пропорційної до частини задоволених вимог.

Таким чином позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст..ст. 1, 3, 16 Закону України Про фінансовий лізинг , ст..ст. 1, 18, 19, 22 Закону України Про захист прав споживачів , ст.ст. 3, 6, 11, 15, 16, 184, 203, 215, 216, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 60, 79, 88, 209, 213 - 215, 223 Цивільного процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В :

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Прайд Авто Трейд про визнання договору ревардингу недійсним та стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір Ревардингу № 303126 від 22.07.2016 р., укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Прайд Авто Трейд .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Прайд Авто Трейд на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 172200,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Прайд Авто Трейд на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 2362,00 грн.

В задоволенні решти вимог позовної заяви - відмовити.

Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Згідно загального порядку оскарження, дане рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України, згідно якого рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Х.А. Гладун