Рішення

від 20.06.2017 по справі 904/5331/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.06.2017 Справа № 904/5331/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМУНСЕРВІС ТЕПЛО НІКОПОЛЬ", м. Нікополь, Дніпропетровська область

до Нікопольського професійного ліцею, м. Нікополь, Дніпропетровська область

про стягнення 246 484,95 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

Секретар судового засідання Бойчук Ю.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю № 2 від 20.04.2017

від відповідача: не з явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комунсервіс Тепло Нікополь" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольського професійного ліцею (далі - відповідач) про стягнення 246 484,95 грн.

Позивач обґрунтовує свої вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 1 про закупівлю теплової енергії бюджетними організаціями та госпрозрахунковими підприємствами від 30.01.2017, в частині оплати заборгованості за спожиту теплову енергію.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2017 порушено провадження у справі № 904/5331/17, прийнято позовну заяву до розгляду, призначено судове засідання на 06.06.2017.

25.05.2017 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 237 814,21 грн.

06.06.2017 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 95 014,21 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2017 відкладено судове засідання на 20.06.2017.

Повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, але 14.06.2017 від відповідача до суду надійшли відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Дослідивши матеріали справи та клопотання відповідача, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги, з урахування поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог, підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судовому засіданні 20.06.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

30.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комунсервіс Тепло Нікополь" (далі - позивач, постачальник) та Нікопольським професійним ліцеєм (далі - відповідач, споживач) укладено договір № 1 про закупівлю теплової енергії бюджетними організаціями та госпрозрахунковими підприємствами (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору предметом даного договору є надання послуг з постачання теплової енергії (далі - теплова енергія): Код ДК 021-2015 (CPV) - 09320000-8 (Пара, гаряча вода та пов'язана продукція).

Місце поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг: Нікопольський професійний ліцей, м. Нікополь, пр. Трубників, 16. Строк поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг: січень-грудень 2017 року (пункти 1.2, 1.3 Договору).

За умовами п. 1.5 Договору постачальник зобов'язується у період дії цього договору виробляти та постачати теплову енергію, а споживач - прийняти та оплатити спожиту теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.

Згідно з пунктами 1.2, 1.6 Договору кількість товарів або обсяг виконаних робіт чи надання послуг: 353 Гкал. Обсяги постачання теплової енергії при наявності технічної можливості можуть бути зменшені, залежно від реального фінансування видатків.

Щомісячна оплата теплової енергії, що постачається споживачу, нараховується відповідно до тарифів, діючих на момент розрахунку та обсягів наданих послуг (п. 2.3 Договору).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в безготівковій грошовій формі на розрахунковий рахунок постачальника відповідно до встановлених тарифів, діючих на момент постачання та оплачується згідно пункту 3.1.

За умовами п. 3.4 Договору розрахунковий період для визначення обсягу спожитої теплової енергії становить один місяць, а саме: з 20 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця. При розрахунках за фактично спожиту теплову енергію поняття "розрахунковий період" та "календарний місяць" вважати прирівняними.

Згідно з пунктами 3.7.1-3.7.3 Договору споживач розраховується за фактично наданий обсяг теплової енергії у період п'яти робочих днів з дня представлення постачальником платіжних документів споживачу. Споживач повинен протягом трьох календарних днів з дати отримання Акта розглянути та направити постачальнику підписаний Акт. У разі наявності обґрунтованих заперечень споживач підписує Акт з протоколом розбіжностей.

За приписами п. 6.1 Договору у разі невиконання або неналежно виконання своїх обов'язків за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017, а в частині виконання фінансових зобов'язань - до повного їх виконання. Сторони цього договору домовилися, що відповідно до статті 631 ЦК України умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2017. Дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року (п. 9.1 Договору).

Сторонами були укладені додаткові угоди до Договору № 1 від 01.02.2017, № 2 від 09.02.2017, № 3 від 09.02.2017, № 4 від 09.03.2017, № 5 від 10.03.2017, № 6 від 16.03.2017, №7 від 16.03.2017, № 8 від 17.03.2017, № 9 від 24.03.2017, якими вносились зміни щодо порядку здійснення розрахунків, обсягів надання послуг, ціни Договору.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору позивачем було надано відповідачу послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 232 315,27 грн., що підтверджується:

- рахунками № НОМЕР_1 від 02.02.2017 на суму 8 670,74 грн., № НОМЕР_2 від 03.02.2017 на суму 25 769,78 грн., № НОМЕР_3 від 20.02.2017 на суму 170 802,28 грн., №0000000067 від 02.03.2017 на суму 27 072,47 грн.;

- актами зняття показань теплових лічильників № 75 від 31.01.2017, б/н від 04.02.2017,

№ 100 від 10.02.2017, № 128 від 20.02.2017, б/н від 28.02.2017;

- актами звірки взаємних розрахунків від 13.04.2017, 24.04.2017, 31.05.2017.

Відповідач здійснив часткову оплату наданих послуг з постачання теплової енергії на суму 151 470,74 грн., що підтверджують виписки по рахунку № 26009011632711 станом на 28.04.2017 та 30.05.2017, які знаходяться в матеріалах справи (а.с. 60, 69).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 80 844,53 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за Договором щодо своєчасної та повної оплати, позивачем була нарахована пеня у розмірі 10 037,59 грн.

Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 2 832,75 грн. за період 11.03.2017- 31.03.2017 року та 3% річних у розмірі 1 299,34 грн. за період з 13.02.2017 по 26.04.2017.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надання послуг з постачання теплової енергії у розмірі 80 844,53 грн., пеню у розмірі 10 037,59 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 832,75 грн., 3% річних у розмірі 1299,34 грн., а всього 95 014,21 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач підтвердив факт порушення ним строків виконання зобов'язань за договором № 1 про закупівлю теплової енергії бюджетними організаціями та госпрозрахунковими підприємствами від 30.01.2017, у зв'язку з відсутністю обласних бюджетних призначень.

Також відповідач вказав на те, що з моменту виникнення даної заборгованості відповідач звертався до Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації з проханням виділити додаткові кошти у зв'язку з підвищенням тарифів позивача по теплопостачанню та з метою уникнення кредиторської заборгованості перед позивачем. Після виділення додаткових обласних коштів відповідач частково сплатив заборгованість перед позивачем.

Крім того, відповідач зазначив, що остаточна сума основного боргу у розмірі 80844,53 грн. за постачання теплової енергії буде сплачена на початку липня 2017 року згідно з затвердженим обласним кошторисом.

Відповідач не визнав позовні вимоги про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, посилаючись на те, що в Договорі за згодою сторін не передбачена сплата пені, 3 % річних та втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції за прострочення виконання відповідачем платіжних зобов'язань.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено у ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства (ст. 129 Конституції України).

Положеннями ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови Договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію у розмірі 80 844,53 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки:

- Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, тому що вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним Договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов Договору, відповідачем господарському суду надано не було.

- Відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача на суму основного боргу у розмірі 80 844,53 грн., яка також підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків станом від 31.05.2017, підписаним з боку відповідача без будь-яких зауважень та претензій.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 2 832,75 грн.

Згідно з п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України у справах № 29-75-10-1823, № 917/1667/14, № 4/54-10-1818, № 904/4950/15, № 904/4951/15, № 904/10253/15.

Оскільки заявлений позивачем строк прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць (11.03.2017-31.03.2017), індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2 832,75 грн. не підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем були нараховані 3% річних у розмірі 1 299,34 грн., розрахунок яких здійснений невірно.

Після перерахунку, проведеного судом в системі "Законодавство", 3% річних складають 1110,93 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 1 110,93 грн.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Оскільки законом у даному випадку не передбачено розмір штрафних санкцій, то застосовуються санкції, передбачені договором.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що у разі невиконання або неналежно виконання своїх обов'язків за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.

Як зазначає позивач, пеня у розмірі 10 037,59 грн. була нарахована ним на підставі ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Оскільки сторони не узгодили в Договорі конкретний розмір пені, то нарахування позивачем пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та її стягнення є неправомірним, тому в частині позовних вимог про стягнення пені слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 у справі № 904/1249/14.

На підставі вищевикладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 10 037,59 грн. задоволенню не підлягають.

Господарський суд не бере до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, оскільки:

- відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання;

- нарахування інфляційних втрат та 3% річних від суми боргу у разі прострочення виконання грошового зобов'язання передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Викладене є підставою для задоволення позову частково.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Так, витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача у розмірі 1380,10 грн., оскільки 81 955,46 грн. (задоволені позовні вимоги) х 1600 грн. (сума судового збору, що підлягає сплаті з урахуванням зменшення позовних вимог) / 95 014,21 грн. (заявлені (зменшені) позовні вимоги) = 1 380,10 грн.

Також суд звертає увагу, що відповідно до приписів ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сума судового збору, переплаченого позивачем в зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог (3 753,60 грн. (сплачений за платіжним дорученням № 576 від 25.04.2017) - 1600 грн. (сума судового збору, що підлягає сплаті з урахуванням зменшення розміру позовних вимог) = 2 153,60 грн.), підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

За приписами ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 231, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Нікопольського професійного ліцею (53213, Дніпропетровська область, м.Нікополь, пр. Трубників, будинок 16, код ЄДРПОУ 02541728) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунсервіс Тепло Нікополь" (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Шевченка, будинок 98, приміщення 72, код ЄДРПОУ 39810089) заборгованість за поставлену теплову енергію у розмірі 80 844,53 грн. (вісімдесят тисяч вісімсот сорок чотири грн. 53 коп.), 3% річних у розмірі 1 110,93 грн. (одна тисяча сто десять грн. 93 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 380,10 грн. (одна тисяча триста вісімдесят грн. 10 коп).

В решті позову - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 21.06.2017

Суддя ОСОБА_2