Рішення

від 19.06.2017 по справі 910/8359/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2017Справа №910/8359/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна компанія "Інжинірінг сістем"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Укрдорпроект"

про стягнення 59279,40 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: Вапельник С.Д. за довіреністю № 54 від 23.05.2017

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна компанія "Інжинірінг сістем" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Укрдорпроект" (відповідача) 59279,40 грн. заборгованості за Договором № 4-876/С-14 на розробку проектної документації від 22.04.2016 (далі - Договір), з яких: 49863,00 грн. основного боргу, 6980,82 грн. пені, 2435,58 грн. інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов наведеного договору позивач виконав та передав відповідачу роботи по розробці проектної документації, про що сторони 20.12.2016 підписали Акт прийомки - здачі науково-технічної продукції (НТП), проектної документації по Договору № 4-876/С-14 від 22.04.2016 (далі - Акт від 20.12.2016) на загальну суму 49863,00 грн., втім відповідач в порушення умов вказаного договору виконані позивачем роботи не оплатив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 порушено провадження у справі № 910/8359/17 та призначено розгляд справи на 19.06.2017 о 14:20 год.

13.06.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло повідомлення про відсутність аналогічного спору, до якого в якості додатків додані пояснення позивача щодо початку строку прострочення грошового зобов'язання та пояснення щодо вимог сплати 0,1% пені, 3% річних та індексу інфляції.

У наданих поясненнях щодо початку строку прострочення грошового зобов'язання позивач зазначив, що спірне грошове зобов'язання вважається простроченим з 04.01.2017, оскільки відповідно до п. 4.3 Договору остаточний розрахунок за виконані роботи здійснюються відповідачем з дати підписання акту здачі-приймання виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 15 календарних днів. Тож, враховуючи, що такий акт між сторонами підписаний 20.12.2016, 15- й календарний день припадає на 03.01.2017 рік, то з урахуванням ст. 253 ЦК України розрахунок штрафних санкцій позивачем розпочато з наступного дня після календарної дати, з якої грошове зобов'язання вважається простроченим, тобто з 04.01.2017.

Разом з тим, враховуючи п. 7.8 Договору та ст. 625 ЦК України, позивач у наданих суду поясненнях щодо вимог сплати 0,1% пені, 3% річних та індексу інфляції визначив, що стягненню з відповідача підлягають: 1495,89 грн. - пеня в розмірі 3% від ціни Договору, 3115,46 грн. - інфляційних нарахувань, 570,00 грн. - 3% річних від суми заборгованості.

13.06.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про уточнення та зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача: 49863,00 грн. основного боргу, 1495,89 грн. пені, 3115,46 грн. інфляційних нарахувань, 570,00 грн. 3% річних (далі - заява).

19.06.2017 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач визнав позовні вимоги в частині основного боргу у розмірі 49863,00 грн., тоді як в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 6980,82 грн., інфляційного збільшення у розмірі 2435,58 грн. та судового збору у розмірі 1600,00 грн. просив відмовити позивачу. Так, відповідач вважає, що вимоги про стягнення пені у розмірі, що перевищує 1495,89 грн., не підлягають задоволенню з огляду на обмеження п. 7.8 Договору. Вимоги про стягнення інфляційного збільшення, на думку відповідача, не підлягають задоволенню, оскільки не може бути одночасно застосовано і сплату 0,1% за кожен день прострочки від суми боргу, що передбачено Договором, та інфляційне збільшення суми боргу, що передбачено ст. 625 ЦК України, оскільки таке є порушенням статті 61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Заперечуючи проти стягнення судового збору, відповідач зазначив, що у позивача не було необхідності для звернення за захистом до суду, оскільки відповідач визнав наявність заборгованості, прикладав всіх можливих зусиль для отримання коштів від замовника спірних робіт (Державної національної служби "Туркменховаеллари" імені Великого Сапармурата Туркменбаши (Туркменістан)), заборгованість виникла через дії замовника, а не через дії відповідача.

19.06.2017 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, листа-підтвердження про відсутність аналогічного спору.

В судове засідання, призначене на 19.06.2017, з'явився представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 19.06.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Втім, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, інших учасників судового процесу, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом не встановлено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в судовому засіданні 19.06.2017. При цьому судом враховано, що правову позицію по суті спору у даній справі відповідачем викладено у відзиві на позовну заяву, поданому 19.06.2017 через відділ діловодства суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 19.06.2017 без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

В судовому засіданні 19.06.2017 представник позивача підтримав заяву, подану ним 13.06.2017 через відділ діловодства суду, просив суд задовольнити позовні вимоги згідно цієї заяви, а саме про стягнення з відповідача 49863,00 грн. основного боргу, 1495,89 грн. пені, 3115,46 грн. інфляційних нарахувань, 570,00 грн. 3% річних

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач справі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як зазначено в абз. 4 п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Виходячи зі змісту поданої позивачем позовної заяви, суд розцінив заяву позивача, подану 13.06.2016 через відділ діловодства суду, одночасно як заяву про зменшення розміру позовних вимог - в частині стягнення пені, заяву про збільшення позовних вимог - в частині стягнення інфляційних нарахувань та заяву про зміну предмету і підстав позову - в частині стягнення 3% річних.

Суд прийняв до розгляду заяву позивача, подану 13.06.2016 через відділ діловодства суду, в частині зменшення розміру позовних вимог про стягнення 1495,89 грн. пені та в частині збільшення позовних вимог про стягнення 3115,46 грн. інфляційних нарахувань. При цьому судом враховано, що до вищезазначеної заяви про зміну позовних вимог позивачем додані докази її направлення відповідачу у справі, а сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду сума судового збору відповідає фактично заявленому розміру позовних вимог. Судом також встановлено, що вищезазначені дії позивача стосовно зменшення розміру позовних вимог про стягнення пені та збільшення розміру позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань не суперечать законодавству та не порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб.

Водночас, у вищенаведеній заяві позивач просив також стягнути з відповідача 570,00 грн. 3% річних, тоді як предметом позову у справі № 910/8359/17 було визначено стягнення з відповідача 59279,40 грн. заборгованості за Договором, з яких: 49863,00 грн. основного боргу, 6980,82 грн. пені, 2435,58 грн. інфляційних нарахувань. Таким чином вимога позивача про стягнення 570,00 грн. 3% річних є одночасною зміною і предмета, і підстав позову, що, відповідно до вимог ст. 22 ГПК України, є неможливим.

Отже, позовними вимогами позивача, виходячи з яких розглядається спір, є вимоги про стягнення з відповідача 54474,35 грн. на підставі Договору, з яких: 49863,00 грн. основного боргу, 1495,89 грн. пені, 3115,46 грн. інфляційних нарахувань.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 19.06.2017, надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 19.06.2017 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна компанія "Інжинірінг сістем" (субсубпідрядник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інститут Укрдорпроект" (субпідрядник, відповідач) укладено Договір № 4-876/С-14 на розробку проектної документації від 22.04.2016 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язався в порядку та умовах, визначених цим Договором, виконати роботи по розробці частини проектної документації для будівництва Об'єкта (проектування та будівництво "під ключ" сучасної злітно-посадкової полоси протяжністю 3800 метрів та будівель в аеропорту м. Дашогуз (Туркменістан) з благоустроєм прилеглої території), а саме: периметрової сигналізації паливозаправочного комплексу відповідно до норм та вимог законодавства Туркменістану, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити виконані відповідно до Договору роботи.

Вартість робіт погоджена сторонами у п. 4.1 Договору, а саме: вартість робіт визначається на підставі Протоколу узгодження договірної ціни (Додаток №2) та складає 49863,00 грн. без ПДВ. Розрахунки по даному Договору здійснюються у національній валюті України (гривні).

Згідно Додатку №2 до Договору, а саме Протоколу узгодження договірної ціни сторони узгодили вартість робіт, що склала 49863,00 грн. без ГТДВ.

Умови розрахунків погоджені сторонами у п. 4.3 Договору, яким, зокрема, передбачено, що остаточний розрахунок за виконані роботи здійснюється відповідачем на підставі акту здачі-приймання виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 15 календарних днів з дати підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт (етапів робіт).

Пунктом 5.1 Договору сторони також узгодили, що після завершення робіт по відповідному етапу позивач по накладній передає відповідачу результат етапу робіт з печатками та підписами відповідальних осіб позивача у форматі, передбаченому Договором та завданням на проектування, на двох мовах - російській та англійській в кількості екземплярів, необхідних для узгодження із замовником (Державна національна служба "Туркменховаеллари" імені Великого Сапармурата Туркменбаши (Туркменістан)) та проходження експертизи.

Позивач зазначив, що на виконання умов Договору виконав передбачений цим договором комплекс робіт на загальну суму 49863,00 грн. та відповідно до умов п.5.1 Договору передав, а відповідач прийняв по накладній №3 від 12.05.2016 обумовлену предметом Договору "Робочу документацію по Об'єкту", зазначена накладна містить підписи уповноважених осіб та відтиски печаток сторін.

Крім того, в якості доказу на підтвердження виконання позивачем та приймання відповідачем обсягів робіт, які відповідають умовам Договору, позивач вказав Акт від 20.12.2016 прийомки - здачі науково-технічної продукції (НТП), проектної документації по Договору № 4-876/С-14 від 22.04.2016 (далі - Акт від 20.12.2016) на загальну суму 49863,00 грн., який підписаний уповноваженими особами та засвідчений печатками сторін.

Таким чином, позивач стверджує, що роботи за Договором виконанні ним належним чином у строк, передбачений календарним графіком, будь-яких претензій від відповідача щодо якості виконаних робіт до позивача не надходило.

Проте, за виконані роботи відповідач в порушення умов п. 4.3 Договору з позивачем не розрахувався, а тому заборгованість відповідача перед позивачем станом на час звернення останнього з позовом до суду становила 49863,00 грн., що також підтверджується листом відповідача № ВЛ-ЗП-230-04/17 від 12.04.2017 у відповідь на претензію позивача щодо погашення заборгованості.

Зі змісту вищенаведеного листа відповідача вбачається, що останній визнав власну заборгованість за Договором № 4-876/С-14 від 22.04.2016 у розмірі 49863,00 грн., водночас зазначив, що вказаний розмір заборгованості виник не через дії відповідача, а через дії замовника робіт (Державної національної служби "Туркменховаеллари" імені Великого Сапармурата Туркменбаши (Туркменістан)), який не провів оплату робіт, проте зобов'язався її здійснити, що, в свою чергу, дозволить відповідачу провести оплату виконаних робіт позивачу.

Оскільки станом на час звернення позивача до суду відповідач не оплатив виконані позивачем на підставі Договору роботи, то позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва, відповідно до якого просить суд (з урахуванням заяви, поданої 13.06.2017 через відділ діловодства суду) стягнути з відповідача 54474,35 грн. на підставі Договору, з яких: 49863,00 грн. основного боргу, 1495,89 грн. пені, 3115,46 грн. інфляційних нарахувань.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають адоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами фактично укладений договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт, який є особливим видом договору підряду. А тому саме наведений договір та відповідні положення статей параграфів 1 та 4 глави 61 підрозділу І розділу III ЦК України визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбачених ним підрядних робіт та їх оплати.

Частиною 1 ст. 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику (ч. 2 ст. 837 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Змістом статті 887 ЦК України визначено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх (ч. 1 ст. 887 ЦК України).

До договору підряду на проведення проектних та пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 887 ЦК України).

Як визначено у ч. 1 ст. 889 ЦК України, замовник зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором на проведення проектних та пошукових робіт, сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.

Зібрані у справі докази, а саме : накладна № 3 від 12.05.2016, Акт від 20.12.2016 прийомки - здачі науково-технічної продукції (НТП), проектної документації по Договору № 4-876/С-14 від 22.04.2016 на загальну суму 49863,00 грн. підтверджують, що позивач на виконання умов Договору виконав роботи по розробці проектної документації для будівництва Об'єкта та передав їх результати відповідачу.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором на загальну суму 49863,00 грн.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом досліджено, що порядок оплати за Договором визначений пунктом 4.3 Договору, згідно якого остаточний розрахунок за виконані роботи здійснюється відповідачем на підставі акту здачі-приймання виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 15 календарних днів з дати підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт (етапів робіт).

Оскільки Акт прийомки - здачі науково-технічної продукції (НТП), проектної документації по Договору № 4-876/С-14 від 22.04.2016 був підписаний 20.12.2016 , то з урахуванням умов пункту 4.3 Договору відповідач повинен був оплатити виконані позивачем роботи за цим актом протягом 15 календарних днів з дати підписання сторонами такого акту , а отже до 04.01.2017 включно.

При цьому судом враховано приписи ст. 253 ЦК України, згідно яких перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок .

Так, у спірному випадку перебіг строку для здійснення остаточного розрахунку за виконані роботи (15 календарних днів) починається з наступного дня після дати підписання сторонами Акту від 20.12.2016, тобто з 21.12.2016, та з урахуванням 15 календарних днів на оплату вбачається, що відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за виконані роботи за вказаним актом до 04.01.2017, а відповідно, початком прострочення виконання даного грошового зобов'язання є саме 05.01.2017, тоді як позивач не вірно визначив початком прострочення спірного грошового зобов'язання 04.01.2017.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, як встановлено судом, відповідач в порушення умов Договору зобов'язання по оплаті виконаних позивачем робіт за Актом від 20.12.2016 належним чином та в строк, передбачений пунктом 4.3 Договору, не виконав. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні, а відповідачем до справи не залучені.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 49863,00 грн. вважаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім цього, судом розглянуто позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1495,89 грн. за період з 04.01.2017 по 23.05.2017 з урахуванням обмеження, встановленого п. 7.8 Договору, та інфляційних нарахувань у розмірі 3115,46 грн. за період з 04.01.2017 по 23.05.2017.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"), стягненню в примусовому порядку підлягає сума обмежена законодавством, в свою чергу умови договору, зокрема, в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов'язковими для сторін та можуть бути виконані лише в добровільному порядку.

В спірному випадку судом вирішується питання про стягнення в примусовому порядку нарахованої пені, що, в свою чергу, не виключає можливості її нарахування в інших розмірах, погоджених договором.

Судом враховано роз'яснення, надані господарським судам у п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - постанова пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14), згідно яких зазначено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня . Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Пунктом 7.8 Договору встановлено, що у разі порушення відповідачем строків оплати виконаних робіт (етапу робіт), при умові отримання грошових коштів від підрядника, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1% за кожен день прострочення від суми несвоєчасно здійсненої оплати, але не більше 3% вартості робіт по договору.

Судом враховано, що згідно п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - постанова пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14), з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань .

Позивач заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1495,89 грн. за період з 04.01.2017 по 23.05.2017 з урахуванням обмеження, встановленого п. 7.8 Договору.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку наданого позивачем розрахунку пені (додаток до пояснень, поданих супровідним листом через відділ діловодства суду 13.06.2017), суд, з урахуванням встановленого початку прострочення грошового зобов'язання в спірному випадку з 05.01.2017 та обмеження щодо розміру пені, встановленого законодавством, дійшов висновку, що за період з 05.01.2017 по 23.05.2017 сума пені склала 5207,61 грн. , проте, оскільки ця сума більша за 3% вартості робіт по Договору (49863,00 грн. : 100 х 3 = 1495,89 грн. ), як визначено умовами п. 7.8 Договору, то до стягнення з відповідача з урахуванням наведених обмежень п. 7.8 Договору можлива пеня у розмірі 1495,89 грн.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 1495,89 грн. пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12. 2013 інфляційні нарахування на суму боргу , сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті . Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за виконані позивачем роботи, є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Як встановлено вище, початок прострочення відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати робіт за Договором обраховується з 05.01.2017. Таким чином, визначений позивачем початок періоду прострочення грошового зобов'язання за Договором з 04.01.2017, з урахуванням якого позивач здійснив розрахунок, зокрема, інфляційних втрат, є не вірним, проте розрахована позивачем сума інфляційних нарахувань до стягнення з відповідача в розмірі 3115,46 грн. є вірною, а саме:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 05.01.2017 - 23.05.2017 49863.00 1.062 3115.46 52978.46

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3115,46 грн. інфляційних нарахувань є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

При цьому суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача стосовно того, що інфляційне збільшення суми боргу не підлягає задоволенню, оскільки не може бути одночасно застосовано і сплату 0,1% за кожен день прострочки від суми боргу, що передбачено Договором, та інфляційне збільшення суми боргу, що передбачено ст. 625 ЦК України, оскільки таке є порушенням статті 61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Суд відзначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені, що передбачена умовами договору, та інфляційного інфляційне збільшення суми боргу, що передбачено ст. 625 ЦК України, не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тоді як інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми: 49863,00 грн. основного боргу, 1495,89 грн. пені, 3115,46 грн. (інфляційних нарахувань).

Суд відхиляє як безпідставні заперечення відповідача проти стягнення судового збору, оскільки, як вважає відповідач, у позивача не було необхідності для звернення за захистом до суду, так як відповідач визнав наявність заборгованості, прикладав всіх можливих зусиль для отримання коштів від замовника спірних робіт (Державної національної служби "Туркменховаеллари" імені Великого Сапармурата Туркменбаши (Туркменістан)), заборгованість виникла через дії замовника, а не через дії відповідача.

Суд відзначає, що відповідно до статті 1 ГПК України звернення, зокрема, юридичних осіб до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів , є їх правом.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями , а ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України і ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом . Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства , а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, передбачено справляння судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок розподілу судових витрат, до складу яких входить судовий збір, визначено статтею 49 ГПК України. При цьому приписами частини 1 вказаної статті передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на повне задоволення позову на відповідача покладається судовий збір в розмірі 1600,00 грн., а вищенаведені доводи відповідача про відмову у стягненні з нього судового збору на користь позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Укрдорпроект" (02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 29А; ідентифікаційний код 37355642) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна компанія "Інжинірінг сістем" (01023, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 8,к. 22; ідентифікаційний код 20042408) 49863,00 грн. (сорок дев'ять тисяч вісімсот шістдесят три гривні 00 коп.) основного боргу, 1495,89 грн. (одну тисячу чотириста дев'яносто п'ять гривень 89 коп.) пені, 3115,46 грн. (три тисячі сто п'ятнадцять гривень 46 коп.) інфляційних нарахувань, 1600,00 грн. (одну тисячу шістсот гривень 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.06.2017

Суддя Гумега О.В.