Рішення

від 13.06.2017 по справі 922/1259/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2017 р.Справа № 922/1259/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суярко Т.Д.

при секретарі судового засідання Цвірі Д.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальінстю "Науково-технічне підприємство "Харківенергомонтаж", с. Рай-Оленівка до Товариства з обмеженою відповідальінстю "Універсал технології інжиніринг", м. Харків про стягнення коштів в сумі 26420,73 грн. за участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 07.04.2017 р.,

відповідача: ОСОБА_2, довіреність №1 від 20.10.2016 р.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-технічне підприємство Харківенергомонтаж - звернувся з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Універсал Технології інжиніринг - про стягнення коштів в сумі 26420,73 грн., з яких: заборгованість в сумі 24600,00 грн.; пеня за період з 17.02-10.04.2017 р. в сумі 1000,17 грн.; 3% річних в сумі 107,16 грн.; інфляційні втрати в сумі 713,40 грн.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань щодо оплати вартості отриманого товару.

В судовому засіданні 13.06.2017 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив Суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.06.2017 р. суму основної заборгованості визнав, у відзиві на позовну заяву, з посиланням на положення ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України, просив Суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій у зв'язку з складним фінансовим станом підприємства.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Суд встановив наступне.

17.10.2016 р. позивач виставив відповідачу рахунок №8 від 17.10.2016 р. (арк.с. 12) на оплату товару (прилади для центровки труб Д.ХЭМ.000.001 КД, діамантом 32 мм в кількості 10 шт. на суму 11160,00 грн. та діаметром 60 мм в кількості 10 шт. на суму 13440,00 грн.) на загальну суму 24600,00 грн. з урахуванням ПДВ.

25.10.2016 р. позивач поставив, а відповідач прийняв товар (прилади для центровки труб Д.ХЭМ.000.001 КД, діамантом 32 мм в кількості 10 шт. на суму 11160,00 грн. та діаметром 60 мм в кількості 10 шт. на суму 13440,00 грн.) на загальну суму 24600,00 грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується підписаною обома сторонами та скріпленою їх печатками видатковою наклданою №5 від 25.10.2016 р. на суму 24600,00 грн. (арк.с. 13).

На підтвердження факту поставки вказаного товару позивачем також надано товарно-транспортну накладну №25/10 від 25.10.2016 р. (арк.с. 14-15).

Про оплату вказаного товару позивач звертався до відповідача із претензією №01/02-01 від 01.02.2017 р. (арк.с. 16), у відповідь на яку відповідач повідомив позивача про вжиття ним всіх залежних від нього заходів для виконання відповідних грошових зобов'язань, а також зазначив, що відповідна заборгованість з оплати товару в сумі 24600,00 грн. виникла у зв'язку з наявністю перед відповідачем дебіторської заборгованості (відповідь на претензію №009/02/юр. від 16.02.2017 р., арк.с. 18).

Про наявність вказаної заборгованості між сторонами також було підписано акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.10.2016 р. по 01.02.2017 р. (арк.с. 19).

Позивач стверджує, що відповідач за отриманий товар досі не розрахувався, що й зумовило звернення до Суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Факт поставлення позивачем відповідачу товару на загальну суму 24600,00 грн. та прийняття відповідачем відповідного товару, свідчить про наявність між сторонами договірних зобов'язань з купівлі-продажу, що виникли шляхом укладення господарського договору у спрощений спосіб.

З огляду на положення ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, яке виникає на підставі договору, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно положень ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, отримавши товар на суму 24600,00 грн. 25.10.2016 р., відповідач мав розрахуватись за нього до 26.10.2016 р.

Позивач стверджує, що відповідач за отриманий товар не розрахувався, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 24600,00 грн. Відповідач, в порушення вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, відповідні твердження не спростував.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, Суд дійшов висновку, що відповідач прострочив свої грошові зобов'язання перед позивачем на суму 24600,00 грн., а отже позовні вимоги в частині стягнення цих коштів є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втарт, Суд зазначає наступне.

Зі змісту ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу або пені).

Договором відповідальність за порушення відповідачем свого грошового зобовязання з повернення позивачу суми переплати у вигляді сплати пені сторони не передбачили.

Посилання позивача на ч. 6 ст. 231, ч. 2 ст. 343 ГК України, як на передбачену законом підставу нарахування пені, позбавлені правового підґрунтя.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. А згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, наведені норми визначають порядок обчислення штрафних санкцій та їх граничний розмір, втім не визначають на законодавчому рівні підставу для нарахування пені в розумінні ч. 1 ст. 611 ЦК України.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені є безпідставними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, Суд вважає недоцільним розгляд клопотання відповідача про зменшення розміру пеню, що підлягає стягненню в порядку ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, враховуючи викладене вище та прострочення відповідачем оплати вартості отриманого за товару (неналежного виконання грошового зобов'язання), перевіривши розмір 3% річних та інфляційних втрат на предмет відповідності вимогам чинного законодавства України, зокрема ст.ст. 253-255, 625 ЦК України, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних за період з 17.02.2017 р. по 10.04.2017 р. в сумі 107,16 грн. є законними та обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі.

Втім, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за допомогою калькулятора Ліга , враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань , інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення за період з 17.02.2017 р. по 10.04.2017 р. інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню - в сумі 442,80 грн.

Оскільки сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, тому вони не підлягають зменшенню в порядку ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК, у зв'язку з чим Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 ГПК України. Відповідно до даної норми судові витрати при частковому задоволенні позовних вимог покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1523,04 грн.

З огляду на наведене, ст.ст. 175, 181, 231, 343 ГК України, ст.ст. 11, 509, 526, 610-612, 625, 655, 662, 663, 693 ЦК України та керуючись ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, Суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Універсал Технології інжиніринг (61010, м. Харків, в'їзд Ващенківський, 16, код ЄДРПОУ 22697042) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-технічне підприємство Харківенергомонтаж (62402, Харківська область, Харківський район, с. Рай-Оленівка, пров. Підлісний, 12, код ЄДРПОУ 36875536) заборгованість в сумі 24600,00 грн.; 3% річних в сумі 107,16 грн.; інфляційні втрати в сумі 442,80 грн.; судовий збір в сумі 1523,04 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Повне рішення складено 19.06.2017 р.

Суддя ОСОБА_3