Рішення

від 19.06.2017 по справі 914/859/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2017р.                                                              Справа № 914/859/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАНССОЛО”, м. Львів

до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу “АПАРТАМЕНТИ-ЗАХІД 13, м. Львів

про стягнення заборгованості.

Cуддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Зусько І.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник;

від відповідача: не з’явився.

Зміст ст. 22 ГПК України представнику позивача роз‘яснено.

Розглядається справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАНССОЛО” до Житлово-будівельного кооперативу “АПАРТАМЕНТИ-ЗАХІД 13” про стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.05.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 29.05.2017.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду, в судовому засіданні оголошувалася перерва.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві та усних поясненнях.

Представник відповідача в судове засідання 19.06.2017 не з’явився, вимоги суду не виконав, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання. Суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки останнім не обгрунтовано та не подано доказів, які б підтверджували поважність підстав неможливості забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України при відсутності представника відповідача, за наявними у ній матеріалами яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи в порядку ст. 75 ГПК України, суд встановив таке.

Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАНССОЛО” (надалі – позивач) звернулося в господарський суд з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «АПАРТАМЕНТИ-ЗАХІД 13» (надалі – відповідач) про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що 15 квітня 2016 року між фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 (первісний кредитор) та позивачем у справі (новий кредитор) було укладено договір № 05/04/16 про відступлення права вимоги до відповідача (надалі – договір) на суму 234 620, 00 грн.

Як стверджує позивач, сума боргу підтверджена відповідачем шляхом підписання акту звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2016 - 12.04.2016.

В період з 12.04.2016 року по 24.04.2017 року відповідачем, з метою погашення боргу, сплачено на користь позивача грошові кошти в загальній сумі 179 800,00 грн.

Оскільки станом на момент розгляду справи відповідачем не погашено основну заборгованість в розмірі 54 820, 00 грн позивач просить стягнути їх з відповідача. Крім основного боргу позивачем також нараховано відповідачу 3 % річних в розмірі 6 128, 70 грн та 1 703, 17 грн інфляційних втрат.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи із таких мотивів.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, та не заперечується сторонами, 15 квітня 2016 року між фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 (первісний кредитор) та позивачем у справі (новий кредитор) було укладено договір № 05/04/16 про відступлення права вимоги до відповідача на суму 234 620, 00 грн.

Пунктом 1.1. договору встановлено, що первісний кредитор передає належне йому право грошової вимоги в сумі 234 620,00 грн станом на 15.04.2016 згідно договорів-заявок, перелік яких наведений у додатку № 1, укладеними між первісним кредитором та Житлово-будівельним кооперативом «АПАРТАМЕНТИ-ЗАХІД 13», в подальшому боржником а новий кредитор приймає право грошової вимоги що належне первісному кредитору за зазначеними договорами-заявками.

Долучені до матеріалів справи копії договорів-заявок та акти надання транспортних послуг підтверджують факт надання ФОП ОСОБА_2 транспортних послуг відповідачу та прийняття відповідачем вказаних послуг без жодних застережень.

До матеріалів справи також долучені докази часткової оплати відповідачем на користь ФОП ОСОБА_2 та в подальшому на користь позивача наданих відповідачу транспорних послуг.

Як стверджує позивач, сума боргу також підтверджена відповідачем шляхом підписання акту звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2016 - 12.04.2016, а згідно з пунктом 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” визначено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

В період з 12.04.2016 року по 24.04.2017 року відповідачем сплачено на користь позивача грошові кошти в загальній сумі 179 800, 00 грн.

Оскільки станом на момент розгляду справи відповідачем не погашено основну заборгованість в розмірі 54 820, 00 грн позивач просить стягнути їх з відповідача.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, а ст. 599 ЦК України передбачено що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з вимогами ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявлені клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з п. 2. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з’ясування місцевим господарським судом обставин справи.

З огляду на вищевикладене, господарським судом були створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У відповідності із ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В судовому засіданні 12.06.2017 представником відповідача повідомлено, що акт звірки розрахунків, станом на 12.04.2016, на який посилається позивач, зі сторони відповідача підписаний не уповноваженою особою, оскільки 31.03.2016 керівник відповідача ОСОБА_3 був звільнений із займаної посади. З цього приводу суд зазначає, що вказаний акт звірки не є первинним бухгалтерським документом що свідчить про факт надання відповідачу транспортних послуг чи підтверджує часткову їх оплату, оскільки вказані обставини підтверджуються долученими до матеріалів справи копіями актів надання послуг та банківськими виписками про часткову оплату.

Крім цього, після зміни керівництва, відповідачем було часткового погашено заборгованість в розмірі 179 800 грн, що підтверджується оплатами проведеними на користь позивача 27.07.2016, 31.08.2016, 19.10.2016, 21.11.2016.

Оскільки відповідачем не представлено доказів повної сплати заборгованості за договором, наявність боргу належними доказами не спростовано, отже, вимога про стягнення з відповідача 54 820, 00 грн основного боргу є обгрунтованою і такою, що підлягає до задоволення.

Крім основного боргу позивачем також нараховано відповідачу 3 % річних в розмірі 6 128, 70 грн та 1 703, 17 грн інфляційних втрат.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що інфляційні та річні є окремим видом цивільних зобов'язань, які існують в силу прострочення боржником терміну виконання грошового зобов'язання та є за своєю правовою природою відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок позивача щодо інфляційних втрат та 3 % річних, суд встановив, що обґрунтованими є вимоги про стягнення інфляційних втрат за період з 12.04.2016 по 24.04.2017 у розмірі 6 128, 70 грн та 3% річних від простроченої суми за період з 12.04.2016 по 24.04.2017 в сумі 1 699, 93 грн.

Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, судовий збір покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, суд,-

                                                  в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «АПАРТАМЕНТИ – ЗАХІД 13» (79007, м. Львів, вул. Наливайка, буд. 3, кімната 2, код ЄДРПОУ 39229036) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ТРАНССОЛО” (79024, м. Львів, вул. Промислова, буд. № 50/52, офіс 629, код ЄДРПОУ 39551177) суму в розмірі 64 248, 55 грн, з яких:

- 54 820, 00 грн заборгованості;

- 6 128, 70 грн інфляційних втрат;

- 1 699, 93 грн 3 % річних.

- 1 599, 92 грн судового збору.

3. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

4. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Повне рішення складено 21.06.2017.

Суддя Манюк П.Т.