Рішення

від 22.06.2017 по справі 367/5521/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/5521/16-ц Головуючий у І інстанції Саранюк Л. П. Провадження № 22-ц/780/2538/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 46 22.06.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

22 червня 2017 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Голуб С.А.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів Українина рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2017 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів Українидо ОСОБА_2, треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський про витребування земельної ділянки із незаконного володіння, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2016 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересахдержави в особі КМ Україниіз вказаним вище позовом,який мотивував тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року було затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування будинку по вул.Молодіжній 23 в селищі Коцюбинське Київської області. На підставі даного рішення ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903312 (кадастровий номер 3210946200:01:040:0102). В подальшому ОСОБА_3 провела відчуження спірної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2009 року відповідачу ОСОБА_2, у зв'язку із чим на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903312, зроблено відмітку про перехід права власності на ділянку до ОСОБА_2

Вказував, що заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 липня 2013 року задоволено позов прокурора і визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року щодо передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, визнано недійсним виданий йому державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903312 із відміткою про перехід права власності на ділянку до ОСОБА_2 і скасовано його державну реєстрацію. Вказаним судовим рішенням встановлено, що, передаючи у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, селищна рада перевищила свої повноваження, поскільки на той час межі смт.Коцюбинське не були визначені, а отже рішення не відповідає вимогам земельного законодавства.

Посилався, що Указом Президента України від 01 травня 2014 року розширено територію Національного природного парку Голосіївський на 6462,62 га. Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до Указу Президента розширення зазначеного парку відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва. В той же час за інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 14 квітня 2016 року спірна земельна ділянка відноситься до 18 кварталу і розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку Голосіївський .

Крім того, згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Укрдержліспроект спірна земельна ділянка виділена із земель лісогосподарського призначення, які перебували у користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство , що стверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування і з користування не вилучалась та не змінювалося її цільове призначення.

Отже, спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель державної форми власності і розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є КМ України. Вважає, що поскільки спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза її волею, то існують правові підстави для її витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 на підставі ст.388 ЦК України. У зв'язку із наведеним, просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку розміром 0,1500 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0102 вартістю 60063,75 грн.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2017 року у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу , в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким вимоги прокурора задоволити в повному обсязі, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує хибністю висновків суду про те, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісового і природно-заповідного фонду, що спростовується наданими прокурором доказами, а отже саме КМ України повноважний розпоряджатися цією ділянкою.

В суді апеляційної інстанції прокурор подану апеляційну скаргу підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області як незаконне.

Представник КМ України в суді апеляційної інстанції скаргу прокурора підтримав, просив задоволити і повернути земельну діялнку у власність держави.

Мінекології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський належним чином повідомлені про час розгляду справи, відповідач ОСОБА_2 є повідомленим про розгляд справи згідно вимог ч.5 ст.74 ЦПК України, до суду не з'явилися, що відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 24 грудня 2008 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва і обслуговування будинку площею 0,1500 га по вул.Молодіжній 23 в селищі Коцюбинське Київської області. На підставі даного рішення ОСОБА_3 30 січня 2009 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903312 (кадастровий номер 3210946200:01:040:0102).

В подальшому ОСОБА_3 провела відчуження спірної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2009 року відповідачу ОСОБА_2, у зв'язку із чим на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903312, зроблено відмітку про перехід права власності на ділянку до ОСОБА_2

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 липня 2013 року задоволено позов прокурора і визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року щодо передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, визнано недійсним виданий йому державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903320 із відміткою про перехід права власності на ділянку до ОСОБА_2 і скасовано його державну реєстрацію.

Цим рішенням встановлено, щона час передачі Коцюбинською селищною радою у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки межі селища Коцюбинське Київської області у встановленому законом порядку не установлювалися, проект встановлення меж не розроблявся і не затверджувався, державний акт, який би визначав межі селища, та генеральний план населеного пункту відсутні, а відтак селищна рада розпорядившись земельною ділянкою перевищила свої повноваження.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що прокурором не надано доказів незаконного вибуття спірної земельної ділянки із володіння держави в особі саме Кабінету Міністрів України. При цьому суд виходив із відсутності доказів того, що спірна земельна ділянка у 2008 році обліковувалася як землі лісогосподарського чи природоохоронного призначення, і що станом на 2008 рік розпорядником спірної ділянки була держава в особі КМ України.

Також, відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що даний віндикаційний позов пред'явлено передчасно, бо без встановлення судом недійсності правочину, як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки, відсутні підстави для її витребування у власника.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Відмовляючи у позові з огляду на відсутність доказів незаконного вибуття спірної земельної ділянки із володіння держави, суд не дав належної оцінки рішеннюІрпінського міського суду Київської області від 18 липня 2013 року, яким визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року щодо передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки та визнано недійсним виданий останній державний акт.

Вказаним судовим рішенням встановлено фактперевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та порушення прав держави, які підлягають до захисту, поскільки відповідно до п.12 розділу X Перехідні положення ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Отже, встановлене рішенням суду незаконне виділення ОСОБА_3 спірної земельної ділянки за межами селища, у свою чергу свідчить про її незаконне вибуття із володіння держави. Наведених обставин суд не врахував.

Також, посилаючись на недоведеність тих обставин, що розпорядником спірної ділянки станом на 2008 рік був КМ України і як наслідок відсутність підстав для витребування ділянки на користь держави в особі саме КМ України, суд залишив поза увагою підстави позову прокурора, який в тому числі зазначав, що в даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку Голосіївський , територія якого була розширена на 6462,62 га відповідно до Указу Президента України від 01 травня 2014 року.

На підтвердження таких доводів прокурор надав суду Схему розширення Національного природного парку Голосіївський , виготовлену Управлінням Держгеокадастру у м.Ірпені Київської облаті та у встановленому порядку погоджену із Державним агенством земельних ресурсів України, Київською міськдержадміністрацією, Київською облдержадміністрацією, Комунальним підприємством Святошинське лісопаркове господарство, Київським комунальним об'єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Київзеленбуд , Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київради (а.с.25), картосхему виготовлену Управлінням Держгеокадастру у м.Ірпені Київської облаті із зазначенням місцезнаходження спірної ділянки (а.с.26), а також акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства державної інспекції сільського господарства у Київській області № А 25/180 від 14 квітня 2016 року (а.с.20-21).

Згідно наведених документів, спірна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0102 розташована на землях Національного природного парку Голосіївський (18 квартал).

Відповідно до ст.1 Закону України Про природно-заповідний фонд України до природно-заповідного фонду України належать природні території та об'єкти, в тому числі національні природні парки.

Згідно ч.1 ст.4 вказаного Закону землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Згідно ч.4 ст.7 вказаного Закону межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до п. а ст.13 ЗК України до повноважень КМ України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно п. г ч.4 ст.84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під об'єктами природно-заповідного фонду.

Отже, поскільки спірна ділянка згідно Схеми розширення Національного природного парку Голосіївський і картосхемирозташована на землях природно-заповідного фонду, які відносяться до земель державної власності, то розпорядником її є КМ України, який згідно ст.ст.13, 149 ЗК України наділений повноваженнями щодо розпорядженнями такою ділянкою, що залишилося поза увагою суду.

Крім того, висновки суду про те, що віндикаційний позов про витребування спірної земельної ділянки пред'явлено прокурором передчасно, бо без встановлення судом недійсності договору купівлі-продажу, як правової підстави придбання ОСОБА_2 ділянки, відсутні підстави для її витребування не грунтуються на законі.

Аналіз змісту ст.388 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений даною нормою спосіб захисту прав у вигляді витребування майна, придбаного за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, застосовується у випадку відсутності між сторонами договірних відносин і не потребує визнання недійсним договору.

Відповідно до роз'яснень викладених у п.п.21,22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 7 лютого 2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Такі ж роз'ясненя викладені у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними .

За змістом наведених вище роз'яснень права особи, яка вважає себе власником майна і не є стороною правочину, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову про витребування майна, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ст.388 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України при розгляді 7 листопада 2012 року справи № 6-107цс12 від, предметом якої був спір про визнання договору недійсним за позовом особи, яка не є стороною цього договору . При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив висновок, відповідно до якого у разі, якщо позивач, не будучи стороною оспорюваного ним договору, домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом цього договору, то виходячи з правової природи спірних правовідносин між сторонами існують речово-правові відносини, і належним способом захисту в такому разі є один із способів, передбачених главою 29 ЦК України, а саме - віндикація (ст.ст. 387, 388 ЦК України), якщо річ перебуває у володінні відповідача.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що для витребування спірної земельної ділянки у відповідачки ОСОБА_2 необхідно встановити недійсність договору купівлі-продажу є хибними.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов прокурора підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісність набуття майна в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлене законом.

Отже відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.

З матеріалів справи вбачається, що 10 жовтня 2009 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким останній придбав у ОСОБА_3 земельну ділянку розміром 0,1500 га для будівництва і обслуговування будинку, що розташована по вул.Молодіжній 23 в селищі Коцюбинське Київської області з кадастровим номером 3210946200:01:040:0102.

Колегія суддів вважає, що покупець ОСОБА_2є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, придбаної за відплатним договором, поскільки доказів зворотнього прокурором у справі не надано.

Також, судом встановлено, що продавець ділянки ОСОБА_3 не мала права відчужувати спірну земельну ділянку, поскільки набула на неї права власності всупереч закону і правова підстава набуття права власності - рішення Коцюбинської селищної ради про передачу ділянки у власність і державний акт визнані за рішенням суду недійсними з огляду на порушення прав держави.

Крім того, встановлено, що спірна земельна ділянка розташована на землях, які віднесені до земель природно-заповідногофонду, а саме - Національного природного парку Голосіївський і згідно ч.4 ст.84 ЗК України належать до земель державної власності, а Кабінет Міністрів України є її розпорядником в силу вимог ст.ст.13,149 ЗК України.

За таких обставин наявні передбачені ст.388 ЦК України підстави для витребування ділянки з володіння відповідача на користь держави в особі КМ України, бо ділянка відчужена особою, яка не мала на це права і поза волею власника держави.

Колегія суддів не знаходить підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин про що просить у поданій до суду першої інстанції заяві представник відповідача ОСОБА_2 (а.с.188).

При цьому колегія суддів виходить з того, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, а тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст.388 ЦК України не застосовуються.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 3-604гс16, яка відповідно до положень ст.360 7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно до ст.88 ЦПК України суд покладає на відповідача судові витрати.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів , -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов задоволити. Витребувати із володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів Україниземельну ділянку площею 0,1500 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0102, яка розташована по вул.Молодіжна 23 в смт.Коцюбинське Київської області.

Стягнути ізОСОБА_2 на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 2893 гривні 80 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: