Ухвала

від 13.06.2017 по справі 761/1885/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.

при секретарі П'ятничук В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2017 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка про визнання наказу протиправним,

Справа № 761/1885/17 Апеляційне провадження: №22-ц/796/6094/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Юзькова О.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М. встановила:

у січні 2017р. позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним і скасування наказу Державного підприємства Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г.Шевченка №899-к від 2 грудня 2016р. Про повідомлення щодо зміни істотних умов праці художнього та артистичного персоналу ДП Національна опера України імені Т.Г. Шевченка в частині, що стосується його.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що він працює артистом оркестру вищої категорії у відповідача. Вищезазначеним наказом змінено форму трудового договору на контракт, про що його повідомлено 15 грудня 2016 р. листом - повідомленням про зміну істотних умов праці №319 від 3 грудня 2016р.

Позивач вважає даний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки запровадження контрактної форми не є зміною істотних умов праці, не відповідає фактичним обставинам його застосування та суперечить статті 32 КЗпП України.

Позивач стверджував, що відповідач будь-яких правових актів щодо зміни організації виробництва та праці не приймав і у порушення вимог ст. 247 КЗпП України, ст.ст. 21, 38 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності будь-яких погоджень або інших форм спільних дій щодо запровадження змін умов виробництва і праці на підприємстві з відповідним виборним органом профспілкової організації не проводив.

Також позивач зазначав, що підставою для прийняття спірного наказу є Закон України від 28 січня 2016р. №955-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури , яким внесено зміни до ст. 20 Закону України Про театри і театральну справу та виключено норму про те, що діяльність професійних творчих працівників театрів, яка пов'язана з підготовкою та участю у театральній постановці (виставі) і є основним джерелом їхніх доходів, здійснюється відповідно до законодавства про працю , що звужує зміст та обсяг основних трудових прав професійних творчих працівників, обмежує їх соціальні можливості у сфері праці, гарантовані Конституцією України. При цьому, на думку позивача, даний Закон не поширює

- 2 -

свою дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, а укладання трудових договорів у формі контракту може бути обов'язковим лише для осіб, які призначаються на відповідні посади після набуття таким законом чинності.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2017 року у позові відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі та вирішити питання про відшкодування понесених судових витрат.

Позивач посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, неврахування тієї обставини, що положення Закону України від 28 січня 2016р. №955-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури , які суд першої інстанції поклав в основу свого рішення, не виключають обов'язку роботодавця дотримуватися вимог ст. 32 КЗпП України.

Також позивач вважає, що висновок суду про відсутність законодавчого закріплення необхідності погодження переліку наведених питань з органом первинної профспілкової організації не відповідає дійсності та є наслідком незастосування до спірних правовідносин закону, який підлягає застосуванню.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представника відповідача, яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивач з 3 листопада 2002р. працював артистом симфонічного оркестру 1 категорії ДП Національна опера України імені Т.Г. Шевченка на підставі безстрокового трудового договору.

Наказом № 899-к від 2 грудня 2016р. генерального директора ДП Національна опера України імені Т.Г. Шевченка Про повідомлення щодо зміни істотних умов праці художнього та артистичного персоналу ДП Національна опера України імені Т.Г.Шевченка повідомлено працівників художнього та артистичного персоналу про зміну істотних умов праці, а саме зміну форми трудового договору, укладеного між театром і працівниками, на контракт.

15 грудня 2016р. позивачу вручено повідомлення про зміну істотних умов праці та запропоновано укласти контракт.

Наказом № 207-к від 23 лютого 2017р. позивача звільнено на підставі п. 9 ст. 36 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача відповідали вимогам діючого законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

28 січня 2016р. прийнятий Закон України №955-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури , яким статтю 20 Закону України Про театри і театральну справу викладено в новій редакції. Зокрема, частина 2 вказаної норми передбачає, що трудові відносини з професійними, творчими працівниками, художнім та артистичним персоналом державних та комунальних театрів оформлюються шляхом укладання контрактів. Керівник державного чи комунального театру може залучати артистичний та художній персонал понад штатну чисельність на підставі цивільно-правового договору в порядку, визначеному законом.

У пункті 2 Прикінцевих положень закону визначено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими

- 3 -

працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з пунктом 9 статті 36 Кодексу законів про працю України. Ця норма не поширюється на професійних творчих працівників комунальних закладів культури у територіальних громадах з населенням до 5 тисяч жителів.

Закон набув чинності 24 лютого 2016р.

На виконання вимог вказаного закону відповідачем був виданий спірний наказ.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Пунктом 3 Прикінцевих положень вищезазначеного закону передбачено, що з працівниками художнього та артистичного персоналу, які перебувають у трудових відносинах з державними та комунальними закладами культури, протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом укладається контракт строком від одного до трьох років без проведення конкурсу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що зміна форми трудового договору з безстрокового на контракт, тобто строковий, є істотною зміною умов праці, про що відповідач повідомив позивача у строки, визначені статтею 32 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги про те, що в організації виробництва і праці відповідача не відбулися зміни, тому відсутні підстави для зміни істотних умов праці та застосування статті 32 КЗпП України, колегія суддів вважає безпідставним, так як така зміна в організації праці відповідача була передбачена Законом України №955-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури .

Також колегія суддів вважає, що прийняття спірного наказу не порушило трудових прав позивача, оскільки відповідачем було запропоновано позивачу укласти контракт відповідно до норм закону, а у зв'язку із відмовою позивача від укладення контракту, його було звільнено на підставі п. 9, а не п. 6, ст. 36 КЗпП України.

Посилання у апеляційній скарзі, що зазначені зміни істотних умов праці не були погоджені з профспілковою організацією, яка діє у відповідача, що є підставою для визнання спірного наказу протиправним, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки спірний наказ був виданий на виконання вимог Закону України, який набрав чинності у встановленому законом порядку і підлягає обов'язковому виконанню, а відтак запровадження контрактної форми трудового договору з працівниками відповідача не потребувало погодження з профспілковою організацією.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був застосувати норми Конституції України, як норми прямої дії, оскільки положення Закону України №955-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури суперечать Конституції України, так як погіршують становище працівника, колегія суддів вважає безпідставним, так як у судовому рішенні наведені мотиви, з яких суд не вважав, що зазначений закон суперечить Конституції України.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що норми вищезазначеного закону не поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності, суперечать Прикінцевим положенням закону, які визначають, що набрання чинності цим законом є

- 4 -

підставою для припинення безстрокових трудових договорів на підставі п. 9 ст. 36 КЗпП України - підстави, передбачені іншими законами.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді даного спору правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушення норм процесуального права, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не має.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом

двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: