Рішення

від 19.06.2017 по справі 920/445/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.06.2017 Справа № 920/445/17 Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/445/17

за позовом - Воронізького споживчого товариства, смт. Вороніж, Шосткинський район, Сумської області

до відповідача - Шосткинської районної спілки споживчих товариств, м. Шостка, Сумської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Воронізької селищної ради Шосткинського району, смт. Вороніж, Шосткинський район, Сумської області,

про визнання права власності.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 02.12.2016,

відповідача - не з'явився

третьої особи - не з'явився

Суть спору: позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд визнати право власності позивача на нерухоме майно - будівлю магазину А з прибудовою а загальною внутрішньою площею приміщень 76, 5 м. кв., що розташована по вулиці І.М. Кожедуба №19 в селищі Вороніж Шосткинського району Суської області - за набувальною давністю.

Відповідач відзиву на позов до суду не подав, свого представника в судове засідання не направив.

12.06.2017 року третя особа - Воронізька селищна рада, листом №579 від 02.06.2017 року повідомила суд проте, що при вирішенні спору покладається на розсуд суду.

19.06.2017 року позивачем подано до суду заяву про долучення додаткових письмових доказів, а саме: довідки Воронізького сільського споживчого товариства від 13.06.2017 року про перебування спірної будівлі магазина на балансовому обліку позивача.

Зазначені документи залучені до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просить суд судові витрати по справі залишити за позивачем.

Відповідно до пункту 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд не визнавав явку представників сторін в судове засідання обов'язковою, а відтак нез'явлення їх представників в судове засідання не перешкоджає розгляду справи та вирішенню спору за наявними у справі матеріалами, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши та дослідивши наявні в справі докази, суд встановив:

За адресою вулиця Кожедуба, будинок №19 в селищі Вороніж Шосткинського району Сумської області розташована будівля площею 76,5м.кв., яка використовується позивачем для здійснення торгівлі продовольчими товарами.

Вищезазначена будівля збудована в 1974 році на замовлення Шосткинської районної спілки споживчих товариств та добросовісно зайнята позивачем - Воронізьким споживчим товариством в цьому ж 1974 році.

Факт будівництва спірної будівлі магазину саме забудовником - Шосткинською районною спілкою споживчих товариств підтверджується копією ОСОБА_1 державного прийняття будівлі до експлуатації, що затверджений 10.12.1974 року, а також кошторисом на будівельні роботи по будівництву продовольчого магазину №10 по вул. Свердлова смт. Вороніж Воронізької ССТ (а.с. 15-19).

З кінця 1974 року і до цього часу спірна будівля перебуває на балансі позивача, тобто Воронізьке спільне споживче товариство продовжує відкрито, безперервно володіти спірним нерухомим майном протягом тривалого часу.

27.03.2008 року між позивачем та Воронізькою селищною радою строком на 49 років було укладено Договір оренди земельної ділянки площею 0,0393 га, на якій розташовується спірна будівля магазину (а.с. 20-21).

У зв'язку з вищевикладеним позивач звернувся до Реєстраційної служби Шосткинської міської ради з метою зареєструвати право власності на будівлю по вулиці І.М. Кожедуба за №19 в селищі Вороніж Шосткинського району Сумської області. Однак позивачеві було відмовлено в реєстрації права власності на підставі статті 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він на потязі сорока двох

років постійно користується спірною будівлею магазину по вулиці І.М. Кожедуба №19 в селищі Вороніж Шосткинського району Сумської області, здійснює її поточний та косметичний ремонт, оплату платежів за користування електроенергією, є власником особового рахунку. Згідно Висновку №117/2016 від 21.11.2016 року експертного дослідження встановлена відповідність будівлі магазину вимогам надійності та безпечної експлуатації будівель, відповідність до ДБН 360-92, вартість спірної будівлі магазину становить 45 200, 00 грн. (а.с. 24-34).

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 та 4 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно частини 3 статті 397 Цивільного кодексу України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Вимогами частини першої статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

При цьому, вимогами частини першої статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності визначений в частині першій статті 317 названого Кодексу, якою передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому, одним із способів захисту цивільних прав є визнання такого права.

Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до частин першої, другої статті 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

За правилами частини 2 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема шляхом визнання наявності або відсутності прав.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі ОСОБА_1 проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, про право власності позивача на нерухоме майно - будівлю магазину А з прибудовою а загальною площею приміщень 76,5 м.кв., що розташована по вулиці І.М. Кожедуба №19 в селищі Вороніж Шосткинського району Сумської області, що підтверджується відповідними документами та фактичними обставинами справи, а тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 16, 321, 328, 344, 397 Цивільного кодексу України, статтями 43, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Воронізьким сільським споживчим товариством (41140, Сумська область, Шосткинський район, смт. Вороніж, вул. Садова, буд. 13, ідентифікаційний код 01766626) право власності на нерухоме майно - будівлю магазину А з прибудовою а загальною площею приміщень 76,5 м.кв., що розташована по вулиці І.М. Кожедуба №19 в селищі Вороніж Шосткинського району Сумської області - за набувальною давністю.

Повне рішення складено 23.06.2017.

Суддя ОСОБА_2