Рішення

від 26.05.2017 по справі 141/452/17

ОРАТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 141/452/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2017 року смт. Оратів

Оратівський районний суд

Вінницької області

В складі: головуючого судді Слісарчука О.М.

за участю секретаря Ставничого С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Оратів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Оратівського району Вінницької області про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом, без участі сторін, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 сільської ради Оратівського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, згідно із яким 02.06.1996 року померла ОСОБА_3, яка проживала та була зареєстрована по вул. Миру (Ворошилова), 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області.

ОСОБА_3 залишила заповіт від 13.12.1989 року, який 13.12.1989 року посвідчено в Новоживотівською сільською Радою народних депутатів Оратівського району Вінницької області та зареєстровано в реєстрі за №40, відповідно до якого все своє майно, що буде їй належати на момент смерті, де б воно не було і з чого б воно не складалося заповідає позивачу ОСОБА_1. Заповіт не змінено і не скасовано. Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 відкрита у Оратівській державній нотаріальній конторі за №98/96.

Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, яке складається: з житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований по вул. Миру (Ворошилова), 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області, земельної ділянки для будівництва жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га та земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2353 га, які знаходяться по вул. Миру (Ворошилова), 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області.

Спадщина знаходиться на території ОСОБА_2 сільської ради Оратівського району Вінницької області.

У нотаріальній конторі позивач оформив спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований вул. Миру, 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла 02.06.1996 року та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19.02.1997 року.

Недооформленим залишились спадкове майно, а саме: земельна ділянка для будівництва жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га та земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,2353 га, які знаходяться по вул. Миру (Ворошилова), 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Таким чином у зв'язку з тим, що позивач ОСОБА_1 набув права власності на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований вул. Миру, 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла 02.06.1996 року та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19.02.1997 року вважає, що до нього перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування, оскільки застосовується принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, тому правовий режим земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

Юридично оформити прийняття спадкового нерухомого майна позивач ОСОБА_1 позбавлений можливості у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на день смерті ОСОБА_3, однак позивач фактично вступив в управління і володіння спадковим майном, оскільки прийняв спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований вул. Миру, 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області, та користується земельними ділянками, тому змушений звернутися в суд для визнання права на спадкове нерухоме майно. Просить визнати за ним право власності на земельну ділянку для будівництва жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га, кадастровий номер: 0523180200:01:001:0282, та на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2353 га, кадастровий номер: 0523180200:01:001:0283, які знаходяться по вул. Миру (Ворошилова), 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла 02.06.1996 року.

Представник відповідача ОСОБА_2 сільської ради Оратівського району Вінницької області ОСОБА_4, будучи належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, в судове засідання не з'явився, надавши заяву про слухання справи без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Від учасників процесу до суду надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутність, що відповідає вимогам ч.2 ст.158 ЦПК України, у зв'язку з чим в силу ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого технічного засобу, не здійснюється.

Суд, вивчивши вимоги позову, дослідивши докази в справі, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 померла 02.06.1996 року.

Згідно із заповітом від 13.12.1989 року посвідченого Новоживотівською сільською Радою народних депутатів Оратівського району Вінницької області 13.12.1989 року і зареєстровано в реєстрі за №40 ОСОБА_3 заповіла все своє майно ОСОБА_1. Заповіт не змінено і не скасовано. Осіб, які згідно ст. 535 ЦК України (в ред. 1963 р.) мають право на обов'язкову частку у спадщині - немає.

Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, яке складається: з житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований по вул. Миру (Ворошилова), 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області, земельної ділянки для будівництва жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га та земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,2353 га, які знаходяться по вул. Миру (Ворошилова), 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області.

Спадщина знаходиться на території ОСОБА_2 сільської ради Оратівського району Вінницької області.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19.02.1997 року в спадковій справі №98/96 та зареєстрованого в реєстрі №137 виданого зав. Оратівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_5 ОСОБА_1 успадкував після смерті ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований вул. Миру, 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області.

Згідно технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок по вул. Ворошилова, 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області власником є ОСОБА_1.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24208939 від 21.10.2009 року власником житлового будинку по вул. Ворошилова, 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області є ОСОБА_1.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0505142622016 від 26.10.2016 року земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,2353 га, кадастровий номер: 0523180200:01:001:0283, розташована по вул. Миру, 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0505142592016 від 26.10.2016 року земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2500 га, кадастровий номер: 0523180200:01:001:0282, розташована по вул. Миру, 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області.

На замовлення позивача ОСОБА_1 26.10.2016 року ПП "Поділляземдокумент" виготовлено технічну документацію щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості в с. Якимівка по вул. Миру, 10 на території ОСОБА_2 сільської ради Оратівського району Вінницької області.

Встановленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, які регламентують порядок набуття права власності на спадкове майно і регулюються ст.ст. 13 , 41 , 55 Конституції України , статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , п.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції" і є частиною національного законодавства України, ст.ст. 6 , 524 , 526 , 548 , 549 ЦК УРСР , ст.ст. 81 , 116 , 125 , 131 ЗК України .

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ст.ст. 41 , 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються законом. Кожен має право будь - якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

В силу ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (підписаної 4 листопада 1950 р., ратифікованої Україною 17 липня 1997 р.) кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

Стаття 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII від 19.10.73 року; статті 7, 17 Загальної декларації прав людини прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року визначають, що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Кожна людина має право володіти майном як особисто так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 Постанови ПВС України від 12.06.2009 року №2 "Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

При вирішенні даного цивільно-правового спору суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004.

Статтею 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу ст. 116 ЗК України громадяни набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

З огляду на те, що спадщина відкрилася 02.06.1996 року після смерті ОСОБА_3 та була прийнята до 01 січня 2004 року, то правовідносини, що виникли, регулюються нормами Цивільного кодексу Української РСР 1963 року .

Зазначене відповідає пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року , роз'ясненням, що містяться в абз.3 п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" , а також позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловленій у п.1 Інформаційного листа "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" за № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року.

Відповідно до зазначених нормативних актів та роз'яснень, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР , у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилася і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України 2003 року , а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР .

Так, відповідно до ч.1 ст.6 ЦК УРСР встановлено перелік способів захисту цивільних прав шляхом: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов'язку в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

Тобто, за змістом ст.6 ЦК УРСР кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, з позовом про визнання права.

За загальними положеннями про спадкування за ЦК УРСР 1963 року , зокрема згідно з ст. 524 ЦК УРСР , спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця (ст. 525 ЦК УРСР )

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (ст.526 ЦК УРСР ).

Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК УРСР (1963 р.) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР , визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 550 ЦК УРСР (1963 року), якщо спадкоємець в установлений ст. 549 ЦК УРСР строк вступив в управління або володіння спадковим майном чи його частиною, суд з цих підстав вирішує питання не про продовження пропущеного строку, а про визнання права на спадкове майно (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 24.06.1983 року (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Вказана правова висловлена Верховним Судом України у справі за № 6-2225 цс16.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином у зв'язку з тим, що позивач ОСОБА_1 набув права власності на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований вул. Миру, 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла 02.06.1996 року та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19.02.1997 року до нього перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування, оскільки застосовується принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, тому правовий режим земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

Визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки не порушує права, свободи чи охоронювані законом інтереси інших осіб.

Керуючись ст.ст. 1, 3, 6 , 10 , 11 , 60 , 130, 208, 209 , 212-215 ЦПК України , на підставі ст.ст. 13 , 41 , 55 Конституції України , ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , ст.ст. ст.ст. 6 , 524 , 526 , 529, 548 , 549 ЦК УРСР (в ред. 1963 р.) , ст.ст. 81 , 116 , 125 , 131 ЗК України , суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 сільської ради Оратівського району Вінницької області про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на земельну ділянку для будівництва жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га, кадастровий номер: 0523180200:01:001:0282, яка знаходяться по вул. Миру (Ворошилова), 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла 02.06.1996 року.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,2353 га, кадастровий номер: 0523180200:01:001:0283, яка знаходяться по вул. Миру (Ворошилова), 10 в с. Якимівка Оратівського району Вінницької області в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла 02.06.1996 року.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Вінницької області через Оратівський районний суд.

СУДДЯ О.М. Слісарчук