Постанова

від 26.04.2017 по справі 905/1728/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року Справа № 905/1728/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М., суддівДанилової М.В., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Маріуполь, Донецька обл. на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 06.02.2017 року у справі господарського суду Донецької області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Марвей Транспорт", м. Маріуполь, Донецька обл. доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Маріуполь, Донецька обл. простягнення 246 406, 48 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Марвей Транспорт" (далі за текстом - ТОВ "Марвей Транспорт") звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4) про стягнення за Договором оренди № 2/12 від 31.12.2011 року боргу у розмірі 246 406, 48 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 01.08.2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано недоведеністю позовних вимог належними та допустимими доказами.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.02.2017 року рішення господарського суду Донецької області від 01.08.2016 року - скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено: присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Марвей Транспорт" заборгованість в сумі 246 406, 48 грн. та судовий збір.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено належними понесення ним витрат на паливно-мастильні матеріали, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ФОП ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.02.2017 року, а рішення господарського суду Донецької області від 01.08.2016 року залишити в силі.

ТОВ "Марвей Транспорт" до Вищого господарського суду України було надіслано заперечення на касаційну скаргу, в яких позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Сторін згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.12.2011 року ТОВ "Марвей транспорт" (орендар) та ФОП ОСОБА_4 (орендодавець) укладено Договір оренди № 2/12 (далі за текстом - Договір), відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого орендодавець надає в оренду, а орендар приймає у тимчасове платне користування транспортні засоби, вказані у акті приймання-передачі та використовує їх для ведення своєї господарської діяльності. Орендар зобов'язується повернути орендодавцю об'єкт оренди по закінченню терміну дії Договору.

За змістом п. 1.3 Договору строк оренди встановлюється з 01.01.2012 року по 01.01.2015 року.

За умовами п. 1.4 Договору предмет оренди вважається переданим в оренду та повернутим з оренди з моменту оформлення відповідного акту прийому-передачі. Сторони при передачі об'єкту повинні перевірити його справність, цілісність, комплектність, про що вказати в акті приймання-передачі.

Згідно з п. п. 3.1.1, 3.1.2 Договору орендодавець зобов'язується передати орендарю об'єкт в технічно справному стані разом з необхідною документацією та вмонтованим в об'єкт обладнанням та особисто за власний рахунок несе матеріальні витрати, пов'язані з заправкою паливно-мастильними матеріалами, ремонтом, технічним обслуговуванням та придбанням запасних частин та інших витратних матеріалів.

В п. 4.2 Договору сторони погодили, що підставою для оплати орендарем послуг за оренду є акт про надання послуг, що підписується сторонами не пізніше 5-ти робочих днів по закінченню звітного місяця.

Договір набирає чинності з дати його підписання та чинний до 01.01.2018 року (п. 6.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.12.2014 року).

За посиланням позивача порушення орендодавцем умов Договору оренди щодо відшкодування вартості паливно-мастильних матеріалів за липень - вересень 2015 року на суму 246 406, 48 грн. стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд вірно виходив з того, що на підтвердження розміру витрат на паливно-мастильні матеріали позивачем надано копію відомості про витрати на ПММ, яка не відповідає вимогам до первинних документів, передбачених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, оскільки не містить підпису уповноваженої особи та печатки підприємства; з копій касових чеків, за якими придбано газ метан, не вбачається, що зазначені витрати здійснено на обслуговування автомобілів, переданих в оренду на підставі Договору оренди № 2/12, у зв'язку з чим позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами здійснення витрат на паливно-мастильні матеріали по Договору оренди № 2/12 від 31.12.2011 року, які за умовами Договору повинен здійснювати орендодавець, а тому правові підстави для стягнення боргу по Договору оренди № 2/12 за паливно-мастильні матеріали - відсутні.

В той же час, суд апеляційної інстанції, скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що Договір оренди № 2/12 від 31.12.2011 року містить елементи різних договорів (змішаний договір) і відповідачем не спростовано свого обов'язку за Договором з відшкодування витрат орендаря на паливно-мастильні матеріали, придбання яких підтверджено копіями подорожних листів, фіскальних чеків, оборотно-сальдовими відомостями, в яких перелік транспортних засобів співпадає з транспортними засобами, переданими в оренду, а тому з огляду на положення ст. ст. 525, 526, 615, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу Україна позовні вимоги є законними та обґрунтованими.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

В силу приписів ст. 283 Господарського кодексу України, які кореспондуються зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 798, ст. ст. 800, 801 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу. Наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, в п. 3.1.2 Договору сторони погодили, що орендодавець несе матеріальні витрати пов'язані з заправкою паливно-мастильними матеріалами, при цьому, в порушення вищенаведених законодавчих приписів сторони не узгодили в Договорі порядок надання таких послуг.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з огляду на те, що вимога орендаря про стягнення боргу за Договором оренди як компенсації здійснених ним витрат на паливно-мастильні матеріали в порушення приписів процесуального закону не підтверджена належними та допустимими доказами, оскільки подані суду документи щодо розміру здійснених витрат складені орендарем в односторонньому порядку та не затверджені орендодавцем, який за умовами Договору оренди зобов'язаний самостійно здійснювати комплекс послуг для забезпечення нормального використання переданих в оренду транспортних засобів, а, отже, такі документи не відповідають законодавчим вимогам до первинних бухгалтерських документів та умовам укладеного сторонами Договору оренди, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення боргу.

Однак, зазначені обставини не були враховані апеляційним господарським судом, що призвело до помилкових висновків про необхідність задоволення позовних вимог та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Згідно з п. п. 7, 8 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що в порушення вказаних вимог процесуального законодавства суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, не спростував доказів, на які послався у своєму рішенні суд першої інстанції, та не навів переконливих доводів щодо скасування рішення місцевого господарського суду.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Приписами п. 6 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З урахуванням викладеного, оскільки постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.02.2017 року у даній справі прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а згідно вимог ч. 1 ст. 111 10 ГПК України це є підставою для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.02.2017 року - скасувати і залишити в силі рішення господарського суду Донецької області від 01.08.2016 року.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.02.2017 року у справі № 905/1728/16 - скасувати.

3. Рішення господарського суду Донецької області від 01.08.2016 року у справі № 905/1728/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.О. Швець