Рішення

від 14.06.2017 по справі 910/6245/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2017№910/6245/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777

до Товариства з обмеженою відповідальністю АТЛАНТС

про стягнення 34 066,66 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Циба О.Ю. - довіреність № 1562 від 12.12.2016;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Автокар-777 (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АТЛАНТС (далі - відповідач) про стягнення 34 066,66 грн., з яких 29 760,96 грн. основний борг, 2 274,71 грн. пені, 2 030,99 грн. 25% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.04.2017 порушено провадження у справі № 910/6245/17, її розгляд призначено на 15.05.2017 року.

12.05.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.05.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 14.06.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні 14.06.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 14.06.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до пунктів 3.9., 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (інформаційний ресурс https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch ) Товариство з обмеженою відповідальністю АТЛАНТС зареєстровано за адресою: 03189, місто Київ, вулиця Академіка Вільямса, будинок 6 Д, офіс 12. Аналогічна адреса відповідача була також вказана позивачем у позовній заяві.

На зазначену адресу відповідача судом на виконання приписів статей 64 та 87 Господарського процесуального кодексу України засобами поштового зв'язку були скеровані ухвала про порушення провадження у справі від 18.04.2017, а також ухвала про відкладення розгляду справи від 15.05.2017.

Разом з тим, відповідач в судові засідання жодного разу не з'явився, відзив на позов і витребувані судом документи не надав, про поважність причин невиконання вимог ухвал суду не повідомив.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Як на тому наголошено у пункті 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка повноважного представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Разом з тим, суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 14.06.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.08.2016 року між позивачем (Перевізник) та відповідачем (Замовник) було укладено Договір № АК-1295 перевезення вантажу (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Перевізник бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому Замовником вантаж, (надалі іменується Вантаж (згідно із транспортною накладною) з місця відправлення до пункту призначення, які вказуються в додатках до цього Договору, та видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (надалі іменується Вантажоодержувач ), а Замовник бере на себе зобов'язання сплатити за перевезення вантажу плату в строк та на умовах, встановлених цим Договором або додатками до нього.

Згідно з п. 1.4. Договору надання послуг з перевезення підтверджується підписанням Сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

Акт приймання-передачі наданих послуг повинен бути наданий Перевізником Замовнику протягом 3-х робочих днів з моменту надання послуг. Замовник протягом 3-х робочих днів з моменту отримання, повинен підписати такий акт, або у разі незгоди з актом, надати Перевізнику свої письмові мотивовані заперечення. Якщо протягом вказаного строку Замовник не надасть таких заперечень, акт вважається підписаним, послуги перевізника вважаються наданими якісно та в повному обсязі та прийнятими Замовником без претензій (п.4.2. Договору).

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що вартість (ціна) послуг з перевезення вантажу, встановлюється в Додатковій угоді до Договору, що є невід'ємною частиною Договору.

Умовами Додаткової угоди № 1 від 03.08.2016 до Договору сторони передбачили, що ціна Договору складається з фактично наданих Перевізником послуг з розрахунку вартості перевезення вантажу: відстань - від 10 до 15 км., вартість за 1 т/км., грн. з ПДВ - 2,00 грн.

За умовами п. 4.2. Договору розрахунки між Перевізником і Замовником здійснюються шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок Перевізника. При цьому, Замовник оплачує перевізнику 50% передплату від вартості перевезення вантажу (партії вантажу) на підставі виставленого Перевізником рахунку протягом трьох банківських днів з дати відправлення такого рахунку Замовнику, але в будь-якому випадку не пізніше п'яти днів з моменту підписання Сторонами додаткової угоди до Договору, укладеної у відповідності до п. 1.3. та п. 4.1. Договору. Остаточний розрахунок між Сторонами проводиться після підписання Сторонами акту приймання-передачі наданих послуг на підставі виставленого Перевізником рахунку протягом трьох банківських днів з дати відправлення такого рахунку Замовником, але в будь-якому випадку не пізніше тридцяти днів з моменту підписання Сторонами додаткової угоди до Договору, укладеної у відповідності до п. 1.3. та п. 4.1. Договору. Моментом виконання оплати вважається день зарахування коштів на рахунок Перевізника.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін (п. 7.1. Договору).

Згідно з п. 7.2. Договору строк дії цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. цього Договору та закінчується 31.12.2016 року. В будь-якому випадку Договір діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. Сторони погодили, що у разі відсутності у Сторін заяв про розірвання договору протягом 2-х останніх місяців терміну дії Договору, то він вважається продовженим терміном на 1 рік, на тих самих умовах, але в будь-якому випадку не більше ніж двічі.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, що підтверджується Актами надання послуг № 2907 від 31.10.2016 на суму 64 087,92 грн., № 3076 від 09.11.2016 на суму 26 573,04 грн., підписаними представниками сторін без зауважень і заперечень та скріпленими печатками обох підприємств.

Проте, відповідач в обумовлені договором строки надані позивачем послуги з перевезення вантажу в повному обсязі не сплатив.

Згідно з Актом звірки взаєморозрахунків, підписаним представниками сторін без зауважень і заперечень та скріпленими печатками обох підприємств, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 30.11.2016 складає 35 760,96 грн.

Листом № 576 від 22.12.2016 позивач направив відповідачу акти виконаних робіт та рахунки для їх оплати, проте заборгованість відповідачем погашена не була.

Направлена позивачем претензія №67 від 17.02.2017 про погашення боргу відповідачем також залишена без задоволення.

Згідно з доводами позивача, неспростовними відповідачем, станом на дату звернення до суду з даним позовом та на час розгляду справи розмір заборгованості відповідача складає 29 760,96 грн.

Враховуючи зазначені обставини, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення вантажів.

Частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним у позивача та надані останнім послуги, вони мають бути оплачені у повному обсязі.

Враховуючи зазначене, вимоги про стягнення боргу в розмірі 29 760, 96 грн. суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується заявленої до стягнення пені в сумі 2 274, 71 грн. та 25% річних у розмірі 2 030, 99 грн., суд зазначає наступне.

Так, згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттям штраф та пеня дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Згідно з п. 5.13. Договору за несвоєчасну оплату наданих послуг Замовник платить Перевізникові пеню, що обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, а також 25% річних за кожний день затримки оплати. При цьому, штрафні санкції нараховуються з моменту коли грошове зобов'язання мало бути виконане по день фактичної оплати або стягнення в примусовому порядку, без застосування спеціальної позовної давності по нарахуванню та стягненню.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Аналізуючи умови пункту 5.13 Договору, яким передбачено, що штрафні санкції нараховуються з моменту коли грошове зобов'язання мало бути виконане по день фактичної оплати або стягнення в примусовому порядку, без застосування спеціальної позовної давності по нарахуванню та стягненню, суд дійшов висновку, що в даному випадку сторони у Договорі визначили інші строки нарахування пені, що узгоджується з приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 2 274, 71 грн. судом встановлено, що він є арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань передбачено, що сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Як зазначалось вище, пунктом 5.13. Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату наданих послуг Замовник платить Перевізникові 25% річних за кожний день затримки оплати.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок 25% річних та встановлено, що він є арифметично вірним.

Відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АТЛАНТС (03189, місто Київ, вулиця Академіка Вільямса, будинок 6 Д, офіс 12; код ЄДРПОУ 40637440) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Автокар-777 (01042, місто Київ, вулиця Івана Кудрі, будинок 12, офіс 5; код ЄДРПОУ 36303499) 29 760 (двадцять дев'ять тисяч сімсот шістдесят) грн. 96 коп. основного боргу, 2 274 (дві тисячі двісті сімдесят чотири) грн. 71 коп. пені, 2 030 (дві тисячі тридцять) грн. 99 коп. 25% річних та 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.06.2017.

Суддя М.Є. Літвінова