Рішення

від 19.06.2017 по справі 914/1074/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2017р. Справа № 914/1074/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Західна пакувальна група , м. Дубляни, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю УКРВУДІНДАСТРІ , с. Мервичі, Львівська область

про стягнення 4 387 грн. 03 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Волошин О.Я.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник (довіреність від 21.03.2017 р.);

від відповідача: не з'явився

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю Західна пакувальна група , м. Дубляни, Львівська область до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРВУДІНДАСТРІ , с. Мервичі, Львівська область про стягнення 4 387 грн. 03 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 01.06.2017 р. призначив розгляд справи на 19.06.2017 р.

Представнику позивача роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачеві згідно видаткової накладної було передано у власність товар на загальну суму 4 180 грн. 04 коп. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості товару не виконав, на дату звернення до суду заборгованість становить 4 180 грн. 04 коп. У зв'язку з порушенням строків оплати відповідачу нараховано пеню в сумі 151 грн. 85 коп., 3% річних в сумі 17 грн. 52 коп., інфляційні в сумі 37 грн. 62 коп. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, становив 4 387 грн. 03 коп.

Відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не надав, вимог ухвали суду від 01.06.2017 р. не виконав, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 02.06.2017 р. (вручене 08.06.2017 р.).

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника сторони, суд встановив наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю Західна пакувальна група здійснено поставку товару (стрічка поліпропіленова, скоба дротяна) Товариству з обмеженою відповідальністю УКРВУДІНДАСТРІ на загальну суму 4 180 грн. 04 коп.

Вказане підтверджується видатковою накладною №3161 від 02.08.2016 р. на суму 4 180 грн. 04 коп. (оригінал накладної оглянутий в судовому засіданні, належним чином завірена копія долучена до матеріалів справи).

З метою належного погашення заборгованості, позивач 29.03.2017 р. звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРВУДІНДАСТРІ з претензією (вимогою) про сплату заборгованості, проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості товару не виконав, станом на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 4 180 грн. 04 коп.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Частинами 1, 3 статті 181 ГК України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до частини 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв'язку.

Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.

Як передбачено ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Із змісту даної статті вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.

Отже, відповідно до вищезазначених норм Цивільного кодексу України, матеріалами, які підтверджують волю сторін на встановлення правовідносин, є направлена позивачем до відповідача пропозиція укласти договір та прийняття відповідачем пропозиції позивача, що свідчить про відсутність будь-яких застережень щодо умов оферти у відповіді на пропозицію (видатковій накладній). Вказані видаткові накладні підписані представниками та скріплені печатками сторін, тобто, розбіжностей щодо умов зазначених в оферті не було, відповідачем прийнято товар без зауважень та застережень.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

З огляду на викладене, обов'язок по оплаті поставленого товару виникає у відповідача безпосередньо із самого факту поставки.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З наведеного випливає, що обов'язковою умовою виникнення права на нарахування пені є викладення в договорі умови (пункту) про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір, або наявність законодавчого акту, який визначає обов'язок та умови сплати пені.

Позивачем з посиланням на положення Закону України Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 151 грн. 85 коп.

Як вбачається з видаткової накладної №3161 від 02.08.2016 р., у ній відсутня умова про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір. Позивачем також не представлено інших правочинів, з яких би вбачалося, що сторони узгодили умову про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені.

Відповідно до абз. 3 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України Про державний матеріальний резерв , статтею 36 Закону України Про телекомунікації , статтею 1 Закону України Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій . У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань , а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

З наведеного випливає, що Закон України Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань не є спеціальним актом, який визначає обов'язок боржника сплатити пеню. Вказаним законом встановлено лише обмеження щодо розміру нарахування пені в договірних правовідносинах між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Таким чином, у зв'язку з відсутністю укладених між сторонами письмових правочинів про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, відсутністю спеціального законодавчого акту, який визначає обов'язок боржника сплатити пеню за невиконання зобов'язання у правовідносинах, що склалися між сторонами, в задоволені вимоги про стягнення пені в сумі 151 грн. 85 коп. слід відмовити.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням цих положень позивачем правомірно нараховано інфляційні в сумі 37 грн. 62 коп., а також 3% річних в сумі 17 грн. 52 коп.

Статтею 4 3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 4 180 грн. 04 коп. основного боргу, 37 грн. 62 коп. інфляційних, 17 грн. 52 коп. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем на підтвердження його витрат на послуги адвоката надано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №286, видане 09.01.2003 р., договір №1/21-03-17 про надання правової допомоги від 21.03.2017 р., акт надання послуг від 19.06.2017 р., видатковий касовий ордер від 21.03.2017 р.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 207, 218, 509, 526, 599, 610, 612, 625, 626, 639, 640, 641, 642, 692 ЦК України, ст. 181, 193 ГК України та ст.ст. 4-3, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю УКРВУДІНДАСТРІ , с. Мервичі, вул. Куликівська, 8, Жовківський район, Львівська область (ідентифікаційний код 39473948) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Західна пакувальна група , м. Дубляни, вул. Шевченка, 23/52, Жовківський район, Львівська область (ідентифікаційний код 36762939) 4 180 грн. 04 коп. основного боргу, 37 грн. 62 коп. інфляційних, 17 грн. 52 коп. 3% річних, 1 544 грн. 64 коп. судового збору, 965 грн. 40 коп. витрат на послуги адвоката.

3. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 19.06.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 26.06.2017 р.

Суддя Мазовіта А.Б.