Рішення

від 20.06.2017 по справі 922/1350/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2017 р.Справа № 922/1350/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "ДЖИВАЛЬДІС", м. Кам"янець-Подільський до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурси Полісся", м. Харків про стягнення грошових коштів в розмірі 157508,77 грн. за участю представників сторін:

не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне підприємство "ДЖИВАЛЬДІС", м. Кам"янець-Подільський, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурси Полісся", м. Харків, про стягнення суми попередньої оплати та штрафних нарахувань за договором купівлі-продажу №01 від 07.06.2016р., укладеного між сторонами даного спору, в загальному розмірі 157508,77 грн.

Ухвалою господарського суду від 27.04.2017р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22.05.2017р. об 11:15 год.

Ухвалами господарського суду від 22.05.2017р., 07.06.2017р. розгляд справи відкладався.

У судове засідання 20.06.2017р. представник позивача не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача (вх. № 19784).

Представник відповідача у судове засідання 20.06.2017р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином за адресою зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на дату розгляду справи, про що свідчать відмітки про направлення ухвал суду, які направлялись на адресу відповідача. Як свідчать матеріали справи, ухвали суду повернулись на адресу суду з відміткою пошти «за не запитом» .

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурси Полісся", належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_2 України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалами господарського суду Харківської області, під час розгляду справи, сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 07.06.2016р. між Приватним підприємством "Дживальдіс" (позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурси Полісся" (відповідач, продавець) було укладено договір купівлі - продажу товару №01 (договір),

Згідно з п.1.1. договору, продавець передає, а покупець купує цукор (товар) та зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість на умовах даного договору.

Відповідно до п.1.3. договору, загальна кількість поставки товару за цим договором становить десять тисяч кілограмів.

Пунктом 1.4. договору сторони узгодили, що загальна сума платежу за цим договором складає: 124500,00 грн., в.т.ч. ПДВ 20750,00 грн.

Згідно з п.4.2. договору, оплата поставленого товару здійснюється на основі 100% передоплати.

Як свідчать матеріали справи, 13.06.2016р., на виконання умов укладеного між сторонами договору, ПП "Дживальдіс" здійснило попередню оплату за товар у розмірі 124500,00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням №2544.

Крім того, факт перерахування коштів підтверджується податковою накладною №6 від 13.06.2016р., зареєстрованою у Державній фіскальній службі України 30.06.2016 року та підтверджено електронною печаткою та підписом директора відповідача.

Згідно з п.2.1. договору, поставка товару здійснюється протягом 3 календарних днів з моменту отримання замовлення покупця на умовах ЕХW, зі складу продавця (Львівська обл.) (Інкотермс 2010).

Як свідчать матеріали справи, враховуючи неотримання позивачем товару за договором від 07.06.2016р., позивач звернувся до відповідача із відповідною вимогою про поставку товару, направивши претензію №12 від 24.06.2016р.

Відповіді на вище вказану претензію на адресу позивача не надходило.

Як зазначає позивач, 30.06.2016р. на розрахунковий рахунок позивача, відповідачем було повернуто 1000,00 грн., з призначенням платежу Повернення коштів .

Таким чином, станом на день подання позову загальна сума попередньої оплати складає 123500,00 грн.

Підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду стала невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором від 07.06.2016р. щодо поставки товару на суму 123500,00грн., яка була сплачена позивачем. Також позивач, звертаючись до суду з даним позовом, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо здійснення поставки у власність позивача товару, вартість якого була передплачена останнім, просить стягнути на свою на користь пеню в розмірі 17168,19 грн., 3% річних у розмірі 2976,15 грн., інфляційні втрати в розмірі 13864,43 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. ст. 662, 664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар" Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

В силу положень ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що поставка товару здійснюється протягом 3 днів з моменту отримання замовлення покупця на умовах ЕХW, зі складу продавця (Львівська обл.) (Інкотермс 2010).

Відповідно до статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями частини 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З матеріалів справи вбачається, що 13.06.2017р. позивачем було здійснено передплату у розмірі 124500,00 грн., шляхом перерахування коштів на рахунок відповідача. Факт перерахування позивачем коштів на рахунок відповідача підтверджується платіжним дорученням № 2544. При цьому, факт прийняття відповідачем грошових коштів за вказаним платіжним дорученням, у графі "призначення платежу" якого зазначено: "Цукор, зг. рах. від 13.06.2016р.", та податковою накладною №6 від 13.06.2016р., зареєстрованою у Державній фіскальній службі України 30.06.2016 року та підтверджено електронною печаткою та підписом директора відповідача - ОСОБА_1

Проте, відповідач, станом на час розгляду справи, товар за спірним договором позивачу не поставив, а 30.06.2016р. на розрахунковий рахунок позивача повернув 1000,00 грн., з призначенням платежу Повернення коштів .

Водночас, суд зазначає, що, на момент розгляду справи, договір купівлі-продажу №01 від 07.06.2016р., укладений між сторонами даного спору, в порядку ст. 204 ЦК України, є чинним.

Отже, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання по поставці товару в строк, встановлений договором. Таким чином, покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження поставки позивачу товару в строк та у повному обсязі, а також не надав суду доказів на підтвердження повернення позивачу зазначеної суми, сплаченої позивачем як передплата за поставлений товар, сума основної заборгованості в розмірі 123500,00 грн., є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що за несвоєчасну поставку товару, продавець сплачує покупцю пеню у вигляді подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості оплаченого, але не поставленого товару в строк, за кожен день прострочення.

Згідно зі ст. 628 ЦК України умови (зміст) договору визначаються на розсуд сторін і погоджуються ними, якщо інше прямо не передбачено законодавством. У таких випадках певні умови договору бувають обов'язковими, і сторони не можуть відступити від приписів законодавства.

Сторони вправі вільно домовлятися про свою відповідальність за порушення договірних зобов'язань, самостійно обирати форми такої відповідальності. Так, якщо це неустойка, то її розмір визначається сторонами з можливістю його збільшення або зменшення в разі, якщо неустойка визначається законом (ч. 2 ст. 551 ЦК).

Головним правилом, що діє у сфері застосування принципу свободи договору, є встановлене у ст. 6 ЦК України, яким визначається співвідношення актів цивільного законодавства і договору. Згідно із цією статтею запроваджується загальний підхід про можливість сторін договору відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання він повинен сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню).

Так, позивач на підставі п. 5.2. договору та положень ст.ст. 546, 549 ЦК України нарахував відповідачеві 17168,19 грн. пені за прострочення поставки товару за період з 20.10.2016р. по 20.04.2017р., з урахуванням періодів прострочення, обмеженого строку на стягнення пені та обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ. Договір про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені укладено в письмовій формі відповідно до положень вищезазначених норм.

Враховуючи викладене, перевіривши розрахунок суми пені, зроблений позивачем, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення пені в сумі 17168,19 грн. підлягають задоволенню.

Аналогічної правової позиції дотримується ВГСУ у постанові від 29.01.2015р. у справі № 922/2679/14.

Щодо вимог про стягнення 3% річних в сумі 2976,15 грн. та 13864,43 грн. втрат від інфляції, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Вищезазначена правова позиція неодноразово висвітлювалась Вищим господарським судом України, зокрема у справах №№ 910/27689/14, 905/1329/16, 908/4470/15.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги про стягнення 3% річних в сумі 2976,15 грн. та 13864,43 грн. втрат від інфляції незаконними та відмовляє в їх задоволенні.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Таким чином, позов Приватного підприємства "Дживальдіс" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 22, 27, 32, 33, 43, 49, 65, 69, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурси Полісся" (61166, м. Харків, пр. Науки, 38, код ЄДРПОУ 40239592) на користь Приватного підприємства "Дживальдіс" (32300, Хмельницька область, м. Кам'янець-Подільський, вул. Заводська, 2, поштова адреса: 32600, Хмельницька область, смт. Нова Ушиця, вул. Гагаріна, 68, код ЄДРПОУ 37971230) суму попередньої оплати за договором від 07.06.2016р. в розмірі 123500,00 грн., пеню в розмірі 17168,19 грн., судові витрати в розмірі 2110,02 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 26.06.2017 р.

Суддя ОСОБА_2

справа № 922/1350/17