Рішення
від 22.06.2017 по справі 910/4411/17
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2017Справа №910/4411/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський м'ясокомбінат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторитет-2012"

про стягнення 41 180,91 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін:

від позивача: Ткаченко Є. О. (за дов.);

від відповідача: не з'явились.

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) в судовому засіданні 22.06.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом товариство з обмеженою відповідальністю "Житомирський м'ясокомбінат" до товариства з обмеженою відповідальністю "Авторитет-2012" про стягнення заборгованості за договором поставки №КФ 949 від 04.01.2016 в сумі 41 180, 91 грн., з яких: 32 228, 42 грн. основний борг, 3 274, 22 грн. пеня, 1 464,14 грн. інфляційні втрати, 4 214,13 грн. 36% річних.

Ухвалою суду від 22.03.2017 порушено провадження у справі № 910/4411/17, розгляд останньої призначено на 15.05.2017.

Ухвалою суду від 15.05.2017 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 08.06.2017.

Ухвалою суду від 08.06.2017 розгляд справи відкладено на 22.06.2017.

В судове засідання 22.06.2017 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи. Неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Представник позивача в судове засідання 22.06.2017 з'явився та надав суду усні пояснення по суті справи, в яких заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором поставки № КФ 949 від 04.01.2016, в частині оплати поставленого товару.

Відповідно до положень ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилається позивач об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 04.01.2016 між позивачем, як постачальником та відповідачем, як покупцем був укладений договір поставки № КФ 949 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у встановлені договором строки продукти харчування (далі за текстом - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму за умовами договору. Поставка товару здійснюється на умовах DDP згідно умов Інкотермс в редакції 2010 року.

Сума договору складається з вартості товару поставленого постачальником протягом строку дії договору (п. 1.3. договору).

В п. 2.13 сторони погодили, що остаточна кількість, асортимент, ціна та вартість кожної окремої партії поставленого товару визначається у видатковій (товарно - транспортній) накладній постачальника, згідно якої товар був фактично переданий покупцю і яка є підставою для його оплати (з врахуванням дій, вчинених відповідно до п.2.11. договору). Факт прийняття товару покупцем від постачальника, що підтверджується належно оформленими накладними, означає згоду покупця із ціною, якістю, кількістю та асортиментом поставленого товару.

За попередньою домовленістю сторін договору оплата за товар може здійснюватися шляхом передплати за товар або з відстрочкою платежу, але не пізніше строку зазначеного в накладній. Якщо термін оплати за товар не вказано в накладній, розрахунок за товар здійснюється покупцем у строк, що складає не більше ніж 7 календарних днів за ковбасні вироби з моменту та отримання та 7 календарних днів за м'ясо та іншу продукцію з моменту отримання товару (п. 3.2. договору).

Згідно з п. 5.1. договору при простроченні строків виконання будь - яких грошових зобов'язань за договором, покупець несе відповідальність, передбачену ст. 536 та ст. 625 Цивільного кодексу України і зобов'язується сплатити постачальнику суму основного боргу з врахуванням встановленого за весь час прострочення індексу інфляції, а також проценти у розмірі трьох відсотків в місяць від суми заборгованості за весь час прострочення, за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до п. 5.2. договору при простроченні строків виконання будь - яких грошових зобов'язань за договором, покупець зобов'язується також сплатити постачальнику пеню, нараховану за весь час прострочення виконання зобов'язань, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої у період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Договір набирає чинності з моменту (дати) підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2016 року, а по грошовим зобов'язанням - до повного їх виконання. Закінчення строку договору не звільняє сторони від обов'язку виконати взяті на себе зобов'язання та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору і до моменту фактичного виконання зобов'язань за договором.

За період з 21.09.2016 по 25.10.2016 відповідно до видаткових накладних позивачем було відвантажено товару відповідачу на загальну суму 204 007,31 грн., що підтверджується копіями відповідних накладних, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до накладних на повернення відповідачем було повернено товару на загальну суму 29 262,45 грн., копії відповідних накладних наявні в матеріалах справи.

Покупцем було частково оплачено поставлений товар, а саме відповідно до платіжного доручення № 894 від 23.09.2016 сплачено суму в розмірі 14 000,00 грн., відповідно до платіжного доручення № 888 від 23.09.2016 сплачено суму в розмірі 25 000,00 грн., відповідно до платіжного доручення від 06.10.2016 № 952 сплачено суму в розмірі 33 516, 44 грн., відповідно до платіжного доручення від 12.10.2016 № 996 сплачено суму в розмірі 40 000,00 грн., відповідно до платіжного доручення від 20.10.2016 № 1035 сплачено суму в розмірі 30 000,00 грн. Загалом поставлений товар був оплачений відповідачем частково на суму 142 516, 44 грн.

За розрахунком позивача, сума основного боргу відповідача перед позивачем за поставлений та неоплачений товар в складає 32 228,42 грн. (204 007,31 - 29 262,45 - 142 516, 44 = 32 228,42).

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 32 228, 42 грн. основного боргу, 3 274, 22 грн. пені за загальний період прострочення з 30.10.2016 по 20.02.2017, 1 464,14 грн. інфляційних втрат та 4 214,13 грн. 36% річних за загальний період прострочення з 30.10.2016 по 20.02.2017.

Договір поставки № КФ 949 від 04.01.2016 є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України), ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу за період з 21.09.2016 по 25.10.2016 товар на загальну суму 204007,31 грн. грн., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем поставлений товар був частково повернутий на суму 29 262,45 грн. та частково оплачений на суму 142516,44 грн., станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 32 228,42 грн., доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 32 228,42 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 32 228,42 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 3.2. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 32228,42 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3274,22 грн. пені за загальний період прострочення з 30.10.2016 по 20.02.2017, 1464,14 грн. інфляційних втрат та 4214,13 грн. 36% річних за загальний період прострочення з 30.10.2016 по 20.02.2017.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 ГК України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 ГК України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Поряд з цим, ст. 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6).

Відповідно до Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня (ст. 3).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у відповідності до п. 5.2. договору, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, у розмірі визначеному позивачем розмірі. При здійсненні перевірки розрахунку пені, нарахованої позивачем, судом встановлено, що позивачем вірно здійснено вказаний розрахунок.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В п. 5.1. договору сторонами було погоджено, що при простроченні строків виконання будь - яких грошових зобов'язань за договором, покупець зобов'язується сплатити постачальнику суму основного боргу з врахуванням встановленого за весь час прострочення індексу інфляції, а також проценти у розмірі трьох відсотків в місяць від суми заборгованості за весь час прострочення, за користування чужими грошовими коштами. Отже сторонами в договорі було погоджено інший розмір процентів ніж встановлений ст. 625 ЦК України, а саме - 36 % річних.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 36 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 ЦК України) та договорі (п. 5.1), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 36 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу за загальний період прострочення з 30.10.2016 по 20.02.2017 підлягають задоволенню в обсязі визначеному позивачем. При здійсненні перевірки розрахунків 3% річних та індексу інфляції, нарахованих позивачем, судом встановлено, що позивачем вірно здійснені вказані розрахунки.

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не було надано до матеріалів справи доказів, що відповідають вимогам ст. 33, 34 ГПК України та спростовували б докази надані позивачем на підтвердження обставин справи.

Підсумовуючи викладене позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 44 ГПК України , судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторитет-2012" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 6; ідентифікаційний код 38650546) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирський м'ясокомбінат" (10025, м. Житомир, вул. Сергія Параджанова, буд. 127, ідентифікаційний код 32122069) 32 228 (тридцять дві тисячі двісті двадцять вісім) грн. 42 коп. основного боргу, 3 274 (три тисячі двісті сімдесят чотири) грн. 22 коп. пені, 1 464 (одна тисяча чотириста шістдесят чотири) грн. 14 коп. інфляційних втрат, 4 214 (чотири тисячі двісті чотирнадцять) грн. 13 коп. 36 % річних та 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.06.2017

Суддя І. В. Усатенко

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення22.06.2017
Оприлюднено03.07.2017
Номер документу67425837
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/4411/17

Рішення від 22.06.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Усатенко І.В.

Ухвала від 08.06.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Усатенко І.В.

Ухвала від 15.05.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Усатенко І.В.

Ухвала від 22.03.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Усатенко І.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні