Рішення

від 07.06.2017 по справі 910/7388/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2017Справа №910/7388/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТЛІФТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МУВІЛІФТ: ЛІФТИ ІТАЛІЇ"

про стягнення 69 826,03 грн.

Суддя Якименко М.М

Представники сторін:

від позивача: Шупик А.В. (на підставі ордеру на надання правової допомоги серії КВ № 248774 від 27.04.2017 року);

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТЛІФТ" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МУВІЛІФТ: ЛІФТИ ІТАЛІЇ" про стягнення 69 826,03 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повної оплати вартості виконаних позивачем робіт згідно умов Договору №702/16 від 03.02.2016 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь: 53 898,60 грн. - суми основного боргу за Договором, 7 854,47 грн. - пені, 1 066,14 грн. - 3% річних, 7 006,82 грн. - інфляційних втрат, 1 600,00 грн. - судового збору, 5 000,00 грн. - витрат на послуги адвокатського об'єднання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 року порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 07.06.2016 року.

В судове засідання 07.06.2017 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 15.05.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 07.06.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 07.06.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.02.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТЛІФТ" (далі по тексту - підрядник, позивач, ТОВ "ЕЛІТЛІФТ") та Товариством з обмеженою відповідальністю "МУВІЛІФТ: ЛІФТИ ІТАЛІЇ" (далі по тексту - замовник, ТОВ "Мувіліфт"Ліфти Італії") укладено Договір №702/16 (далі по тексту - Договір), за умовою якого (п. 1.1. Договору) Підрядник зобов'язується своїми силами і засобами виконати комплекс робіт з монтажу, пусконалагодженню 1 (одного) пасажирського ліфта в/п 1000 кг на 5 зупинок зі швидкістю 1,0м/с, 1 (одного) пасажирського ліфта в/п 400 кг на 6 зупинок зі швидкістю 1,0м/с за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Садова, 1-Г з подальшою їх реєстрацією і передачею на обслуговування (надалі - Роботи), а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити Роботи.

Відповідно до п. 1.2. Договору ціна договору, визначена на день його укладання, за домовленістю сторін складає 76 998,00 грн. (з ПДВ).

Замовник сплачує Підряднику 30% від вартості монтажно-налагоджувальних робіт наперед суму авансу у розмірі 23 099,40 грн. (двадцять три тисячі дев'яносто дев'ять гри. 40 коп.), у тому числі ПДВ (20%) - 3 849,90 грн. (три тисячі вісімсот сорок дев'ять грн. 90 кой.) за 5 (п'ять) банківських днів до їх початку виконання (п. 2.1. Договору).

19.04.2016 року на виконання умов Договору позивачем здійснено авансовий платіж в розмірі 23 099,40 грн., що підтверджується випискою АТ Укрсиббанк з рахунку позивача.

Позивачем виконані, а відповідачем прийняті роботи на суму 76 998,00 грн. (з ПДВ), що підтверджується підписаними між сторонами Актами приймання виконання будівельних робіт №1 за липень 2016 року та №2 за липень 2016 року (копії зазначених актів містяться в матеріалах справи).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт, відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з їх оплати в розмірі 53 898,60 грн. (вартість робіт за Договором 76 998,00 грн. - авансовий платіж 23 099,40 грн. = 53 898,60 грн.).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини, які виникли між сторонами, за своєю правовою природою є правовідносинами, які виникають при укладені договорів підряду.

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 ЦК України).

Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарський договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується вартість фактично виконаних робіт позивачем за Договором у сумі 76 998,00 грн.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, виконав роботи за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача повну вартість виконаних робіт, та має перед позивачем заборгованість з їх сплати в розмірі 53 898,60 грн.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 53 898,60 грн. (суми основного боргу за Договором), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення сплати вартості отриманих послуг, а тому позивач, керуючись п.5.1. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 7 854,47 грн.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що за порушення термінів оплати договору, згідно з розділом 2 цього Договору, замовник сплачує підряднику пеню в розмірі 0,1% від вартості Договору за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 7 854,47 грн. , нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 1 066,14 грн. (3% річних) та 7 006,82 грн. (інфляційних втрат).

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1 066,14 грн. (3% річних) та 7 006,82 грн. (інфляційних втрат), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 5 000,00 грн. витрат на послуги адвокатського об'єднання, суд зазначає наступне.

У якості понесених витрат позивач надав суду договір про надання юридичних послуг від 17.04.2017р., укладений між позивачем та адвокатським об'єднанням Адвокатська компанія Сидоренко і Партнер та ордер на надання правової допомоги серія КВ №248774 адвокат Шупик А.В. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4341 від 11.02.2016 року серія КВ №004341).

На виконання вказаного Договору від 17.04.2017р. адвокатом надано, а позивачем прийнято юридичні послуги на суму 5 000,00 грн., що підтверджується підписаним між сторонами Актом здачі-прийняття наданих послуг від 27.04.2017 року.

Послуги адвоката оплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №656 від 26.04.2017 року на суму 5 000,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Дія Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" наголошено на тому, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. (Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013).

Таким чином, оскільки витрати на послуги адвоката в розмірі 5 000,00 грн. нормативно та документарно доведені, то вони підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МУВІЛІФТ: ЛІФТИ ІТАЛІЇ" (03061, м. Київ, ВУЛИЦЯ ШЕПЕЛЄВА МИКОЛИ, будинок 6; код ЄДРПОУ 40152632) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТЛІФТ" (03164, м. Київ, ВУЛ. КЛАВДІЇВСЬКА, будинок 40-Б, квартира 9; код ЄДРПОУ 40066491) 53 898 (п'ятдесят три тисячі вісімсот дев'яносто вісім) грн. 60 коп. - суми основного боргу за Договором, 7 854 (сім тисяч вісімсот п'ятдесят чотири) грн. 47 коп. - пені, 1 066 (одну тисячу шістдесят шість) грн. 14 коп. - 3% річних, 7 006 (сім тисяч шість) грн. 82 коп. - інфляційних втрат, 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 грн. - судового збору, 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 грн. - витрат на послуги адвокатського об'єднання.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 23.06.2017 року.