Рішення

від 27.06.2017 по справі 908/1203/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 33/26/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2017 Справа № 908/1203/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-проектно-виробнича компанія «Спецзахист» (юридична адреса: 69002, АДРЕСА_1; фактична адреса: 69037, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 3)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Елан» (69006, м. Запоріжжя, Північне шосе, 3-В)

про стягнення суми

Суддя Мірошниченко М.В.

Секретар судового засідання Хилько Ю.І.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 01/17 від 04.01.2017 р.;

від відповідача : не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерно-проектно-виробнича компанія «Спецзахист» звернулося в господарський суд Запорізької області із позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Елан» суми 60000,00грн. основного боргу за договором № 0218/01-ВФП від 18.02.2016 р. про надання поворотної фінансової допомоги, суми 749,59 грн. - 3% річних, суми 10320,00 грн. втрат від інфляції та суми 6766,80 грн. пені.

В якості підстави позову, позивачем зазначено, що на виконання умов укладеного між сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги № 0218/01-ВФП від 18.02.2016 р., позивач 18.02.2016 р. перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 60000,00 грн. В порушення договірних зобов'язань відповідач в узгоджені Сторонами строки (не пізніше 21.03.2016р.) грошові кошти не повернув. Внаслідок неналежного виконання договірних зобов'язань, у відповідача утворився основний борг в сумі 60000,00 грн., що потягло за собою нарахування санкцій. Посилаючись на приписи статей 525, 526, 530, 610, 625, 1046, 1049 ЦК України, ст.ст. 176, 181, 193, 216 ГК України та умови договору, позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою господарського суду від 12.06.2017 р. порушено провадження у справі № 908/1203/17, розгляд якої призначено на 27.06.2017 р.

Відповідач - вимоги суду, викладені в ухвалі від 12.06.2017 р. щодо надання письмового відзиву та витребуваних судом документів не виконав, процесуальним правом на участь представника в судовому засіданні не скористався, проте, надіслав письмове клопотання (вих. № 089 від 23.06.2017 р.) про відкладення розгляду справи з метою надання можливості отримання копії позовної заяви та підготовки відзиву на позов.

Представник позивача заперечив проти клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, мотивуючи тим, що позивач своєчасно направив на адресу відповідача копію позовної заяви з доданими матеріалами (докази чого наявні у справі), а клопотання відповідача спрямоване на безпідставне затягування судового процесу.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відкладення на підставі ст. 77 ГПК України розгляду справи у разі нез'явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов'язком суду, і використовується ним, якщо неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

В даному випадку, суд вважає, що неявка представника відповідача, повідомленого належним чином про час та місце судового розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.

Долучене до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали господарського суду Запорізької області від 12.06.2017р. про порушення провадження по справі № 908/1203/17 з інформацією про час та місце судового розгляду справи), свідчить, що його було отримано уповноваженою особою відповідача - 19.06.2017 р.

Суд наголошує, що отримавши ухвалу суду, відповідач з 19.06.2017 р. не був позбавлений можливості реалізувати своє право, передбачене ст. 22 ГПК України на ознайомлення з матеріалами справи та підготовки письмового відзиву на позовну заяву.

Крім того, в матеріалах справи міститься Опис вкладення у цінний лист від 12.06.2017р. та фіскальний чек від 12.06.2017р., які є належними доказами факту, що позивач направив на адресу відповідача: 69006, м.Запоріжжя, Північне шосе, 3 - В копію позовної заяви та доданих до неї матеріалів.

Таким чином твердження відповідача про неотримання копії позовної заяви спростовується матеріалами справи.

При цьому представник відповідача до судового засідання не з'явився і будь-яких доказів на підтвердження факту неможливості явки до господарського суду свого представника, у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, не надав.

Суд наголошує, що згідно зі ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В задоволенні клопотання слід відмовити.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Слід зазначити, що ухвала господарського суду від 12.06.2017 р. своєчасно була направлена судом на адресу місцезнаходження відповідача, вказану в позовній заяві та у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 69006, м. Запоріжжя, Північне шосе, 3-В.

Крім того, долучене до матеріалів справи Повідомлення про вручення поштового відправлення свідчить про отримання уповноваженою особою відповідача поштового відправлення (ухвали господарського суду Запорізької області про порушення провадження по справі № 908/1203/17 з інформацією про час та місце судового розгляду справи) - 19.06.2017 р.

Таким чином відповідач є належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду справи.

В п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин, суд визнав за можливе розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутності представника відповідача.

За письмовим клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов у повному обсязі. В судовому засіданні 27.06.2017 р. справу розглянуто по суті спору; прийнято та оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну та резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд знаходить підстави для часткового задоволення позову.

Матеріали справи свідчать, що 18.02.2016 р. між позивачем (Позикодавцем) та відповідачем (Позичальником) було укладено договір № 0218/01-ВФП про надання поворотної фінансової допомоги (надалі - Договір), за умовами якого, позивач надає відповідачу поворотну фінансову допомогу, а відповідач зобов'язується її повернути в обумовлений цим Договором строк.

Розмір поворотної фінансової допомоги складає 60000,00 грн. (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцю зазначену в п.1.1 Договору суму не пізніше 21.03.2016 р.

Як встановлено судом, позивач свої зобов'язання щодо надання поворотної фінансової допомоги виконав належним чином. Згідно банківської виписки від 18.02.2016 р. грошові кошти в сумі 60000,00 грн. були перераховані відповідачу.

Однак, відповідач у встановлений строк - до 21.03.2016 р. грошові кошти позивачу не повернув.

Позовні вимоги про стягнення з ПрАТ «Елан» суми 60000,00грн. основного боргу за договором № 0218/01-ВФП від 18.02.2016 р. про надання поворотної фінансової допомоги, суми 749,59 грн. - 3% річних, суми 10320,00 грн. втрат від інфляції та суми 6766,80 грн. пені, стали предметом судового розгляду у даній справі.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного ними Договору, який за своєю правовою природою є договором позики.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За приписами статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом першим статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в статті 526 ЦК України.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно долученої до матеріалів справи банківської виписки від 18.02.2016 р., на виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу 60000,00 грн.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 ГК України та статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами п. 2.1 Договору поворотна фінансова допомога підлягала поверненню у строк - до 21.03.2016 р.

Станом на дату звернення позивача із даним позовом до суду строк оплати за Договором наступив.

Проте, відповідач грошові кошти позивачу так і не повернув.

Наданою у судовому засіданні представником позивача ОСОБА_2 довідкою (вих. № 314 від 26.06.2017 р.), підписаною директором та головним бухгалтером підприємства підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором № 0218/01-ВФП від 18.02.2016 р. про надання поворотної фінансової допомоги в сумі 60000,00 грн.

Таким чином, враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасного повернення фінансової допомоги, та вищезазначені приписи норми чинного законодавства України, суд констатує правомірність заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 60000,00 грн., а тому задовольняє її у повному обсязі.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також роз'яснення, викладені у п. 1.12 Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» , відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи викладене, судом перевірено розрахунки позивача із урахуванням роз'яснень Пленуму, приписів законодавства та за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» . При цьому, суд виходив з дати початку порушення грошового зобов'язання та суми боргу, що існувала у спірний період.

Перевіривши розрахунок 3% річних та втрат від інфляції за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство , суд вважає, що вимога про стягнення 3% річних в сумі 749,59 грн. (за період з 12.12.2016 р. по 12.06.2017 р.) підлягає задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, вимога про стягнення втрат від інфляції (за період з грудня 2016 р. по квітень 2017 р.) задовольняється частково в сумі 3497,10 грн. В решті вимоги про стягнення втрат від інфляції судом відмовляється, як нарахованої та заявленої до стягнення безпідставно. При цьому, суд відзначає, що здійснюючи розрахунок втрат від інфляції за грудень 2016 р. позивачем був невірно застосований індекс інфляції за грудень 2016 р., визначений Державною службою статистики України, а саме: позивачем був застосований індекс інфляції у розмірі 112, 4% замість 100,9%.

Також суд не знаходить підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача суми 6766,80 грн. пені.

Згідно з приписами ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виходячи зі змісту ст. 231 ГК України, розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції за порушення зобов'язання застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ.

Слід зазначити, що пеня як штрафна економічна санкція застосовується в основному в разі прострочення виконання грошових зобов'язань суб'єктом господарської діяльності.

Виходячи з преамбули діючого Закону України Про відповідність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та господарювання.

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а у ст. 3 Закону лише закріплено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який пеня сплачується.

Аналогічна норма міститься в п. 2 ст. 343 ГК України.

Тобто, з наведених норм права випливає, що порушення суб'єктом господарювання своїх договірних грошових зобов'язань дійсно передбачає можливість притягнення його до відповідальності шляхом застосування штрафних санкцій у вигляді пені, проте розмір пені встановлюється за згодою сторін (тобто, має бути узгоджений ними в Договорі), за винятком випадків, коли розмір пені визначений безпосередньо в законі.

Враховуючи, що в даному випадку ані законом, ані укладеним між сторонами Договором від 18.02.2016р. розмір пені не встановлений (в Договорі взагалі не передбачено відповідальність сторін у вигляді сплати пені), суд відмовляє позивачу у задоволенні його вимоги про стягнення 6766,80 грн. пені, як заявленої безпідставно.

З урахуванням вищевикладеного, позов задовольняється частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 1320,64 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Елан» (69006, м. Запоріжжя, Північне шосе, 3-В, код ЄДРПОУ 23287464) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-проектно-виробнича компанія «Спецзахист» (юридична адреса: 69002, АДРЕСА_1; фактична адреса: 69037, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 3, код ЄДРПОУ 37778452, р/р № 26009000004822 в АТ Укрексімбанк м. Київ, МФО 322313) суму 60000 (шістдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, суму 749 (сімсот сорок дев'ять) грн. 59 коп. трьох відсотків річних, суму 3497 (три тисячі чотириста дев'яносто сім) грн. 10 коп. втрат від інфляції та суму 1320 (одна тисяча триста двадцять) грн. 64 коп. судового збору.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 30.06.2017р.

Суддя М.В. Мірошниченко