Рішення

від 26.06.2017 по справі 910/8485/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2017Справа №910/8485/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПОРТ-ОФІС УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дербі ЛТД"

про стягнення 1 428 155,76 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Гресько О.П. за довіреністю № б/н від 03.01.2017

Від відповідача: не з`явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМПОРТ-ОФІС УКРАЇНА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дербі ЛТД" про стягнення з останнього 1 428 155,76 грн. заборгованості за неналежне виконання умов договору поставки від 15.07.2014 № 129.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 порушено провадження у справі № 910/8485/17, розгляд призначено на 26.06.2017 року.

26.06.2017 позивач через відділ діловодства суду подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

Представник позивача у судовому засіданні 26.06.2017 позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 26.06.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином; відзив на позовну заяву не надав.

Суд зазначає, що стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

У судовому засіданні 26.06.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

15.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМПОРТ-ОФІС УКРАЇНА" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дербі ЛТД" (покупець) укладено договір поставки № 129 (договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставляти канцелярські товари та товари для офісу (товар), а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати оплату за нього на умовах договору.

Згідно п. 1.3. договору ціна договору складається із сум, вказаних у видаткових накладних, що оформлюються сторонами протягом строку дії договору.

Покупець сплачує за товар по ціні, що зазначена в рахунку-фактурі та видатковій накладній, що надаються постачальником на кожну партію товару (п. 2.1. договору)

П. 2.4. договору сторони погодили, що датою поставки товару є дата складання видаткової накладної постачальником.

Відповідно до п. 2.5. договору оплата за поставлений товар здійснюється покупцем в національній валюті України - гривні, шляхом перерахунку грошей на розрахунковий рахунок постачальника.

Покупець здійснює оплату за товар протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару постачальником (п. 2.6. договору).

Згідно п. 7.1. договору, останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками обох сторін та діє до 15.07.2015.

Позивачем здійснено поставку товару на суму 1 137 855,45 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме:

- від 27.05.2016 № IU000049771 на суму 18 736,92 грн.;

- від 27.05.2015 № IU000049984 на суму 550 884,86 грн.;

- від 02.06.2015 № IU000049981 на суму 310 046,60 грн.;

- від 15.06.2015 № IU000052673 на суму 46 018,86 грн.;

- від 25.06.2015 № IU000054466 на суму 51 202,81 грн.;

- від 13.08.2015 № IU000062525 на суму 20 277,47 грн.;

- від 18.09.2015 № IU000068928 на суму 49 105,26 грн.;

- від 22.04.2016 № IU000106889 на суму 91 582,67 грн.

Разом з тим, відповідачем не була здійснена оплата за поставлений товар.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів.

В силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору, які породили взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало передання відповідачу товарно-матеріальних цінностей, а обов'язком відповідача - прийняття товарно-матеріальних цінностей і оплата їх вартості на умовах, визначених договором.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 статті 193 Господарського кодексу України).

Покупець, згідно приписів статті 692 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Умовами договору сторони передбачили, що покупець здійснює оплату за товар протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару постачальником (п.2.6. договору).

Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

В силу вимог ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Договором на покупця може покладатися обов'язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачена повна вартість товару або її частина. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором. У тих випадках, коли договір містить обов'язок покупця щодо попередньої оплати, проте не встановлює строків її здійснення, строки оплати визначаються відповідно до ст. 530 ЦК. Відтак, продавець має право вимагати здійснення попередньої оплати у будь-який час. Покупець повинен здійснити таку оплату у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги. Якщо ж із договору або актів цивільного законодавства випливає обов'язок негайного виконання, покупець повинен здійснити платіж відразу після отримання вимоги.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 1 137 855,45 грн. основної заборгованості підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з простроченням відповідачем своїх зобов'язань, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 58 572,83 грн. 3% річних і 221 965,35 грн. втрат від інфляції.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до положень пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Суд, здійснивши перевірку нарахування 3% річних і інфляційних втрат, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 58 572,83 грн. 3% річних і 221 965,35 грн. втрат від інфляції обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Що ж позовної вимоги в частині стягнення пені суд зазначає наступне.

П. 4.2 Договору передбачено, що покупець за порушення обов'язку, визначеного п. 2.6. договору, зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі 0,5 % від простроченої суми за кожен день прострочення із урахуванням обмежень, встановлених Законом України від 22.11.1996р. Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , згідно претензії та рахунку на пею, які надаються постачальником.

Згідно із частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною першою статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частинами першою і другою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, судом встановлено, що період нарахування неправильний, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 9 762,13 грн. підлягають частковому задоволенню на суму 2 880,72 грн.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дербі ЛТД" (02660, м. Київ, пр. Гагаріна, 23, код ЄДРПОУ 37208145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПОРТ-ОФІС УКРАЇНА" (03680, м. Київ, вул. Пирогівський шлях, 34В, код ЄДРПОУ 38105049) 1 137 855,45 грн. основної заборгованості, 2 880,72 грн. пені, 58 572,83 грн. 3% річних, 221 965,35 грн. втрат від інфляції та 21 319,12 грн. витрат по сплаті судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено 03.07.2017.

Суддя Трофименко Т.Ю.