Постанова

від 26.06.2017 по справі 922/504/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2017 р. Справа № 922/504/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1383Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 03 квітня 2017 року у справі №922/504/17

за позовом Державного підприємства завод «Електроважмаш» , м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрмашіндустрія» , м. Харків

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського Харківської області від 03 квітня 2017 року у справі №922/504/17 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРМАШІНДУСТРІЯ» (61082, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 31343060, рахунок № 2600582250576 у відділенні №22 ПАТ «БАНК «ГРАНТ» м. Харків, МФО 351607) на користь ДП «Завод «Електроважмаш» (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121, рахунок №260000134739 в ПАТ «СБЕРБАНК» м. Київ, МФО 320627) - 224801,49 грн. інфляційних втрат, 62066,14 грн. 3% річних та 4303,02 грн. судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрмашіндустрія» з рішенням місцевого господарського суду не погодилось, звернулось до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить його скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач зазначає, що не погоджується з твердженнями, викладеними у скарзі з огляду на невідповідність чинному законодавству.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізував своє право на участь у судовому процесі та не забезпечив явку свого представника у призначене судове засідання.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 12.05.2015 між TОB «Укрмашіндустрія» (покупець, відповідач) та Державним підприємством «Завод «Електроважмаш» (постачальник, позивач) укладено договір №206/238УП (Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується виготовити, поставити та передати у власність покупця запасні частини для турбогенератора (надалі товар) в номенклатурі, кількості і за ціною, зазначеними в Специфікації №1 (Додаток 1), яка є невід'ємною частиною Даного Договору, а Покупець - прийняти товар і оплатити за нього на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору розрахунки проводяться шляхом попередньої оплати в розмірі не менше 50% від загальної суми Договору протягом 7 (семи) банківських днів з моменту виставлення рахунку Постачальником.

Так, за попередньою оплатою від загальної вартості Договору відповідачем було сплачено 3 232 345,83 грн.

Згідно п. 4.2. Договору (з урахуванням Додаткової угоди №2 від 15.10.2015) остаточний розрахунок, а саме 3 234 553,83 грн. сплачується Покупцем протягом 7 (семи) календарних днів від дати повідомлення про готовність товару (партії товару) до відвантаження.

Строк виконання зобов'язання по сплаті остаточного розрахунку по договору №206/238УП настав 17.03.2016.

У зв'язку з ухиленням відповідача від виконання свого зобов'язання по погашенню остаточного платежу, позивачем було подано відповідний позов до господарського суду Харківської області.

Рішенням господарського суду від 19.07.2016 по справі №922/1605/16, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 позов ДП «Завод «Електроважмаш» задоволено частково, а саме: стягнуто з ТОВ «Укрмашіндустрія» 3234553,83 грн. заборгованості за договором №206/238УП від 12.05.2015, 113209,38 інфляційних втрат за квітень 2016 року, 20377,69 грн пені за період з 18.03.2016 по 19.05.2016, 16748,78 грн 3% річних за період з 18.03.2016 по 19.05.2016.

Як вбачається з наданих суду доказів, відповідачем було сплачено позивачу наступні грошові кошти :

-19.12.2016 сплачено 1 000 000,00 грн (платіжне доручення № 594 від 19.12.2016),

- 04.01.2017 сплачено 200465,73 грн (платіжне доручення № 4 від 04.01.2017),

- 04.01.2017 сплачено 234553,83 грн (платіжне доручення №3 від 04.01.2017),

- 18.01.2017 сплачено 800000,00 грн (платіжне доручення №11 від 18.01.2017),

- 19.01.2017 сплачено 800000,00 грн. (платіжне доручення №17 від 19.01.2017),

- 24.01.2017 сплачено 400000 грн (платіжне доручення № 23 від 24.01.2017).

У зв'язку з тим, що відповідачем не здійснено своєчасного розрахунку з позивачем, останнім були нараховані до стягнення інфляційні втрати та річні.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Приписами статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, ст. 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача інфляційних та річних.

При цьому, суд у рішенні зазначив, що вважає безпідставними заперечення відповідача стосовно того, що з боку відповідача відсутня вина за порушення договірних зобов'язань, а також на відмову позивача від виконання умов договору щодо відвантаження продукції, виходячи з наступного.

Так, ст. 614 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

В статті 625 Цивільного кодексу України зазначено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, за умовами договору виконання ТОВ «УКРМАШІНДУСТРІЯ» свого обов'язку щодо здійснення оплати вартості продукції не поставлено в залежність від факту поставки позивачем на адресу відповідача продукції, обумовленої договором. Обов'язок здійснення оплати виникає після отримання повідомлення про готовність товару до відвантаження (п. 4.2 Договору).

Факт обізнаності відповідача про готовність продукції до відвантаження та необхідність здійснення оплати встановлено господарським судом Харківської області по справі №922/1605/16.

Тому, твердження відповідача про відсутність вини не відповідає дійсності, відповідач знав про свій обов'язок щодо оплати продукції.

Стосовно відмови позивача від виконання умов договору щодо передачі продукції також не відповідає дійсності, оскільки, за умовами п. 4.2 Договору відвантаженню продукції передує повна оплата, яку відповідач почав здійснювати тільки з 19.12.2016, остаточний платіж був виконаний 24.01.2017. Крім того, у своїй претензії відповідач вимагав передання продукції представнику відповідача, хоча умовами поставки вказано ЕХW (Франко-Завод), тобто відповідач повинен був забрати продукцію на території заводу позивача за свій рахунок та на своєму автотранспорті. 28.02.2017 продукція була передана відповідачу.

Щодо 3% річних та втрат від інфляції, які на думку відповідача є штрафними санкціями, суд правомірно зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тобто, 3% річних та втрати від інфляції не є штрафними санкціями, а є втратами від знецінення грошових коштів.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції": п.2.1. згідно з частиною другою статті 43 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки суд першої інстанції дослідив належним чином обставини справи і докази на їх підтвердження щодо наявності правових підстав для поновлення договору оренди.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 03 квітня 2017 року у справі №922/504/17 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 30.06.2017 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Хачатрян В.С.