Рішення

від 27.06.2017 по справі 910/7669/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2017Справа № 910/7669/17

За позовом Приватного підприємства "Фірма "Мізан"

до Багатопрофільного малого приватного підприємства "Ольга"

про стягнення 221 193,69 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Овчаренко Д.К. (представник за довіреністю від 06.06.2017р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Приватне підприємство "Фірма "Мізан" (надалі також - позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Багатопрофільного малого приватного підприємства "Ольга" (надалі також - відповідач) суми заборгованості за Договором купівлі-продажу товарів № 31/10/13 від 31.10.2013р. в розмірі 221 193,69 грн., з яких 128 932,66 грн. сума основного боргу, 18 050,57 грн. пені, 8 583,74 грн. 3 % річних та 65 626,72 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за договором в повному обсязі не виконав, повну вартість отриманого від позивача товару у строки визначені Договором не сплатив.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 13.06.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2017р., розгляд справи відкладено до 27.06.2017р.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 27 червня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.10.2013р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу товарів № 31/10/13 (надалі - Договір), відповідно до п. 1 якого продавець зобов'язувався передати на умовах даного договору у власність покупця товар, а покупець зобов'язувався сплатити його повну вартість на умовах попередньої оплати та прийняти товар.

В п. 1 Договору сторони домовились про те, що найменування, кількість, асортимент, ціна товару, що постачається, визначається у видатковій накладній, яка є невід'ємною частиною договору. Покупець зобов'язувався прийняти товар та сплатити його вартість.

Позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 128 932,66 грн., що підтверджується доданою до матеріалів справи належним чином засвідченою копією накладної №0001 від 28.01.2015р.

Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписом його уповноваженого представника та відтиском печатки відповідача у зазначеній вище накладній.

За умовами п. 2 Договору покупець сплачує повну вартість товару на суму, згідно рахунку-фактури, протягом 2 банківських днів з моменту отримання рахунку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця.

Позивачем на виконання п. 2 Договору було виставлено відповідачу рахунок №0001 від 28.01.2015р. на суму 128 932,66 грн., який був отриманий відповідачем 28.01.2015р., проте залишений останнім неоплаченим.

Даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2015р. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від повного виконання зобов'язань за договором (п. 7 Договору).

Відповідач взяті на себе зобов'язання, зокрема, в частині проведення своєчасних та в повному обсязі розрахунків за отриманий товар виконав неналежним чином та не здійснив оплату поставленого позивачем товару.

У зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, останній був змушений звернутись до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З врахуванням викладеного, беручи до уваги п. 2 Договору обов'язок відповідача щодо оплати вартості поставленого товару мав бути виконаний протягом 2 банківських днів з моменту отримання рахунку, тобто до 30.01.2015р. включно, а прострочення оплати вартості поставленого товару за договором у відповідача виникло з наступного дня після спливу вказаного строку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Доказів на підтвердження оплати повної вартості поставленого товару, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 128 932,66 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 18 050,57 грн. пені, 8 583,74 грн. 3 % річних та 65 626,72 грн. інфляційних втрат.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з оплати вартості поставленого товару не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. А у відповідності до ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Як свідчить зміст укладеного між сторонами договору, в ньому відсутні умови (пункти) про відповідальність покупця за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару, зокрема, сплату пені, її розміру, тощо.

Позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо нарахування пені за порушення строку оплати вартості виконаних робіт за Договором.

Наведене вище, за висновками суду є достатньою підставою для відмови в задоволенні вимоги позивача щодо стягнення пені з відповідача.

Крім того, позивач безпідставно нарахував штрафні санкції за період з 01.10.2016 року по 31.03.2017 року, з огляду на те, що за приписами ч. 6 ст.232 ГК України штрафні санкції можуть бути нараховані позивачем лише з 31.01.2015р., в межах шестимісячного строку, а саме по 30.07.2015 року.

З урахуванням викладеного, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 18 050,57 гри задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Судом перевірено наведені у матеріалах справи розрахунки 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що вони відповідають нормам цивільного законодавства та умовам Договору, розмір 3 % річних є арифметично вірним, а розмір інфляційних втрат не перевищує розрахованого судом, у зв'язку з чим, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 8 583,74 грн. 3 % річних та 65 626,72 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/7669/17 підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 128 932,66 грн. суми основного боргу, 8 583,74 грн. 3 % річних та 65 626,72 грн. інфляційних втрат.

Судовий збір позивача у розмірі 3 047,15 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Багатопрофільного малого приватного підприємства "Ольга" (ідентифікаційний код 13730237, адреса: 03164, м. Київ, пров. Приладний, буд. 10) на користь Приватного підприємства "Фірма "Мізан" (ідентифікаційний код 31100856, адреса: 09052, Київська обл., Сквирський район, с. Антонів, вул. Перемоги, буд. 17) 128 932,66 грн. (сто двадцять вісім тисяч дев'ятсот тридцять дві гривні 66 коп.) суми основного боргу, 8 583,74 грн. (вісім тисяч п'ятсот вісімдесят три гривні 74 коп.) 3 % річних, 65 626,72 грн. (шістдесят п'ять тисяч шістсот двадцять шість гривень 72 коп.) інфляційних втрат та 3 047,15 грн. (три тисячі сорок сім гривень 15 коп.) судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.07.2017р.

Суддя С.М. Морозов