Рішення

від 26.06.2017 по справі 910/14863/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14863/16 26.06.17 р.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕСС-КУР'ЄР УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1

про припинення порушення прав на торговельну марку та стягнення 35 649,00 грн.,

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Ліпіній В.В.,

за участю представників:

від позивача: Шевчук В.А. за довіреністю № б/н від 12.05.2017 р.

від відповідача: Титаренко Д.С. за довіреністю № б/н від 02.02.2017 р.;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні судді господарського суду міста Києва Бондарчук В.В. знаходилась справа №910/14863/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕСС-КУР'ЄР УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, про припинення порушення прав на торговельну марку, стягнення компенсації та зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2016 р. у справі було призначено судову експертизу об'єктів інтелектуальної власності, проведення якої доручено Науково-дослідному центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України, та зупинено провадження у справі.

23.03.2017 р. до господарського суду міста Києва повернулись матеріали справи №910/14863/16 з висновком судової експертизи.

Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва від 23.03.2017 р. №05-23/1175 призначено повторний автоматизований розподіл справи, у зв'язку із закінченням терміну повноважень у судді Бондарчук В.В.

За результатом здійсненого повторного автоматизованого розподілу, справу передано на розгляд судді Зеленіній Н.І.

Ухвалою суду від 28.03.2017 р. справу прийнято до свого провадження суддею Зеленіною Н.І., провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 10.04.2017 р.

07.04.2017 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення та клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 10.04.2017 р. розгляд справи відкладено на 11.05.2017 р.

05.05.2017 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 11.05.2017 р. позивач подав клопотання про призначення додаткової експертизи та заяву про відмову від частини позовних вимог.

Ухвалою суду від 11.05.2017 р. розгляд справи відкладено на 29.05.2017 р.

Ухвалою суду від 29.05.2017 р. розгляд справи відкладено на 21.06.2017 р.

19.06.2017 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову та зменшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 21.06.2017 р. розгляд справи відкладено на 26.06.2017 р.

У судове засідання 26.06.2017 р. представник третьої особи вкотре не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи та подав додаткові пояснення; проти задоволення позову заперечив.

Дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для подальшого відкладення розгляду справи, з урахуванням стадії розгляду справи та строків, встановлених ст. 67 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні усного клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Крім того, у матеріалах справи міститься клопотання позивача від 11.05.2017 р. про призначення у справі додаткової судової експертизи.

Представник позивача у судовому засіданні не підтримав власне клопотання про призначення додаткової експертизи та зазначив про недоцільність її призначення.

Враховуючи такі пояснення представника позивача, суд залишає клопотання про призначення у справі додаткової судової експертизи без розгляду.

Також, у матеріалах справи міститься заява позивача від 11.05.2017 р. про відмову від частини позовних вимог, зменшення позовних вимог, а також заява від 19.06.2017 р. про зміну предмета позову та про зменшення позовних вимог.

У заяві про відмову від позову Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРЕСС-КУР'ЄР УКРАЇНА" відмовляється від позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" про стягнення компенсації в розмірі 1 378 000,00 грн., про заборону Товариству з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" використовувати оригінальну назву твору "СЛОНВОРД" та про вилучення контрафактних примірників твору, яка прийнята судом.

Дослідивши зібрані у матеріалах справи докази, всебічно і повно оцінивши їх в сукупності з огляду на подану заяву про відмову від позову, суд встановив наступне.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено право позивача до прийняття рішення по справі відмовитись від позову.

За правилами ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, відмова позивача від позову викладається в адресованих господарському суду письмовій заяві, що підписується позивачем та долучається до справи. До прийняття відмови позивача від позову господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Про прийняття відмови позивача від позову господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Суд вважає за необхідне роз'яснити сторонам наслідки відмови позивача від позову.

Такими наслідками, відповідно до ст. 80 ГПК, є припинення провадження у справі та недопустимість повторного звернення до господарського суду із спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Водночас наявність ухвали про припинення провадження у справі у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням відповідного спору.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Розглянувши подану позивачем заяву та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що відмова позивача від позову належним чином оформлена, підписана повноважною особою, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, у зв'язку з чим суд приймає таку відмову та припиняє провадження у справі в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕСС-КУР'ЄР УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" про стягнення компенсації в розмірі 1 378 000,00 грн., про заборону Товариству з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" використовувати оригінальну назву твору "СЛОНВОРД" та про вилучення контрафактних примірників твору, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, з урахуванням заяви про зміну предмета позову та про зменшення позовних вимог, позивачем заявлено наступні вимоги:

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" здійснювати використання торговельної марки "СЛОНВОРД", зареєстрованої за Свідоцтвом України № 199893 від 10.06.2015 р., відносно товарів 16 класу МКТП;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" 35 649,00 грн. упущеної вигоди.

У судовому засіданні 26.06.2017 р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРЕСС-КУР'ЄР УКРАЇНА" (позивач) являється власником знака для товарів і послуг "СЛОНВОРД" за Свідоцтвом України №199893 від 10.06.2015 р., дата заявки - 29.11.2013 р.

Позовні вимоги у даній справі обґрунтовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" (відповідач) незаконно використовує зазначений знак позивача шляхом випуску друкованого засобу під назвою "ГИГАНТСКИЙ СЛОНВОРД".

Позивач зазначає, що позначення відповідача "ГИГАНТСКИЙ СЛОНВОРД" є схожим до ступеню змішування зі знаком для товарів і послуг "СЛОНВОРД", який належить позивачу за Свідоцтвом України №199893 від 10.06.2015 р.

За таких обставин, позивач просить суд, зокрема, заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" здійснювати використання торговельної марки "СЛОНВОРД", зареєстрованої за Свідоцтвом України № 199893 від 10.06.2015 р., відносно товарів 16 класу МКТП.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 420 Кодексу, до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення.

За приписами ст. 424 Кодексу, майновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Статтею 426 ЦК України передбачено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Статтею 1108 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Згідно зі ст. 1109 цього ж Кодексу, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Частинами 2, 4 статті 5 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг встановлено, що об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Згідно зі ст. 16 Закону, права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки. Строк дії свідоцтва продовжується за умови сплати відповідного збору. Свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом.

Частиною 4 цієї ж статті визначено, що використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

Частиною 5 вказаної статті передбачено, що свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати; позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.

Як роз'яснено п. 63 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 12 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності , порушенням прав на знак, зокрема, визнається введення в цивільний оборот позначень, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати із: знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності; фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг; кваліфікованими зазначеннями походження товарів.

З метою встановлення обставин використання схожості та встановлення факту незаконного використання торговельних марок позивача, ухвалою від 12.12.2016 р. у справі призначено судову експертизу у сфері інтелектуальної власності, проведення якої доручено Науково-дослідному центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України.

За результатом проведеного дослідження судовим експертом складено Висновок №322/16 від 10.03.2017 р., відповідно до якого встановлено наступні обставини:

- позначення ГИГАНТСКИЙ СЛОНВОРД , нанесене на титульній сторінці газети, видавництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" є схожим настільки, що його можна сплутати зі знаком для товарів і послуг СЛОНВОРД за свідоцтвом України на знак для товарів і послуг № 199893, щодо товарів і послуг 16 класу МКТП;

- позначення ГИГАНТСКИЙ СЛОНВОРД , нанесене на титульній сторінці газети, видавництва Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" є таким, що може ввести споживачів в оману щодо особи, яка виробляє зареєстровані товари або надає послуги щодо товарів 16 класу МКТП за свідоцтвом України № 199893 на знак для товарів і послуг СЛОНВОРД , а саме щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕСС-КУР'ЄР УКРАЇНА".

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено, що відповідач проти позову заперечує, зазначаючи, зокрема, що відповідачем не використовувалась і не використовується торгова марка СЛОНВОРД ; позивачем не доведено розмір упущеної вигоди, заявленої до стягнення.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача про те, що ним не використовувалась і не використовується торгова марка СЛОНВОРД , оскільки матеріалами справи підтверджується використання належного позивачу знака для товарів і послуг СЛОНВОРД . При цьому, позивач у клопотаннях про зменшення позовних вимог і про часткову відмову від позову зазначив про припинення такого використання з боку відповідача.

Проте, з урахуванням матеріалів справи та її обставин, а також заяви про зменшення позовних вимог і зміну предмету позову, суд зазначає, що позивач, у зв'язку із доведеним використанням його знака відповідачем, жодним чином не позбавлений захистити свої права та охоронювані законом інтереси, у тому числі, шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" здійснювати використання торговельної марки "СЛОНВОРД", зареєстрованої за Свідоцтвом України № 199893 від 10.06.2015 р., відносно товарів 16 класу МКТП.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про заборону відповідачу здійснювати використання торговельної марки "СЛОНВОРД", зареєстрованої за Свідоцтвом України № 199893 від 10.06.2015 р., відносно товарів 16 класу МКТП, обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином та у встановленому законом порядку відповідачами, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявлених вимог про стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 35 649,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином, позивач стверджує, що сума доходу, який він міг би реально одержати, якби його право не було порушене, складає 35 649,00 грн.

Проте, із розрахунку вбачається, що вказана сума у розмірі 35 649,00 грн. розрахована як чистий прибуток відповідача від продажу примірників газети з використанням знака позивача.

При цьому, матеріалами справи не підтверджується можливість позивача отримати грошові кошти у розмірі 35 649,00 грн. від продажу власних товарів (що, власне, і являється упущеною вигодою) у випадку відсутності порушень з боку відповідача.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що частий прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Чистий прибуток це прибуток після сплати податків. Проте, позивачем взято до уваги лише вартість товарів відповідача та ціна їх продажу, без врахування витрат (сплата податків і зборів, виробничі витрати тощо), що у будь-якому випадку не може вважатись обґрунтованим.

З урахуванням викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 35 649,00 грн. упущеної вигоди у зв'язку з їх недоведеністю і необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідача понесені позивачем витрати на оплату експертизи у розмірі 15 570,24 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 600,00 грн.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 4 3 , 33, 43, 49, 78, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕСС-КУР'ЄР УКРАЇНА" від позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" про стягнення компенсації в розмірі 1 378 000,00 грн., про заборону Товариству з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" використовувати оригінальну назву твору "СЛОНВОРД" та про вилучення контрафактних примірників твору.

2. Припинити провадження у справі в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕСС-КУР'ЄР УКРАЇНА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" про стягнення компенсації в розмірі 1 378 000,00 грн., про заборону Товариству з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" використовувати оригінальну назву твору "СЛОНВОРД" та про вилучення контрафактних примірників твору.

3. Решту позовних вимог задовольнити частково.

4. Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" (83054, Донецька обл., місто Донецьк, проспект Київський, будинок 48; код ЄДРПОУ 37902497) здійснювати використання торговельної марки "СЛОНВОРД", зареєстрованої за Свідоцтвом України № 199893 від 10.06.2015 р., відносно товарів 16 класу МКТП.

5. Відмовити у задоволенні вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" 35 649,00 грн. упущеної вигоди.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЗЕНІТ" (83054, Донецька обл., місто Донецьк, проспект Київський, будинок 48; код ЄДРПОУ 37902497) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕСС-КУР'ЄР УКРАЇНА" (04053, м. Київ, пров. Киянівський, 3-7, код ЄДРПОУ 34494387) 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. судового збору та 15 570 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот сімдесят) грн. 24 коп. витрат на проведення судової експертизи.

7. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 03.07.2017 р.

Суддя Н.І. Зеленіна