Рішення

від 03.07.2017 по справі 918/410/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 липня 2017 р. Справа № 918/410/17

Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРВЕСТ "

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "ТНБ"

про стягнення 13 243,81 грн.

Представники:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: ОСОБА_2 (директор).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРВЕСТ" звернулося у господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 підприємства "ТНБ" про стягнення в сумі 13 243, 80 коп.

Ухвалою суду від 12.06.2017р. порушено провадження по справі № 918/410/17 розгляд якої призначено на 03.07.2017р.

26.06.2017р. позивач через канцелярію суду подав пояснення в додатках до яких долучив документи які витребовувалися ухвалою суду про порушення провадження по справі, також повідомив суд що відповідачем було сплачено основну суму боргу після порушення провадження по справі, крім того позивач подав клопотання в якому просив суд провести розгляд справи без уповноваженого представника останнього за наявними в матеріалах справи доказами.

03.07.2017р. відповідач подав клопотання в додатках до якого долучив документ, який підтверджує сплату основної суми боргу.

У судовому засіданні 03.07.2017р. представник відповідача просив суд припинити провадження по справі в частині основної суми боргу.

Позивач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання 03.07.2017р., хоча про дату, місце та час судового засідання був належним чином повідомлений.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між ТОВ КАРВЕСТ та ПП ТНБ було укладено договір № 2017-0054 від 03 лютого 2017 року (далі за текстом - Договір, а.с. 9) на суму 14000,00 грн. про надання транспортно-експедиційних послуг (разовий) про перевезення 22т. металоконструкції за маршрутом с. Іванопілля (Донецької обл.) - м.Рівне.

ТОВ КАРВЕСТ , згідно умов зазначеного договору, виступало як Експедитор, а ПП ТНБ як Замовник.

Згідно з п. 1.1. Договору Замовник доручає Експедитору організувати перевезення вантажу в міжнародному та/або внутрішньо-українському сполученні та оплачує надані послуги, а Експедитор за рахунок та в інтересах Замовника забезпечує транспорт для перевезення вантажу і видачі його Вантажоодержувачу, вказаному у супровідних документах в обумовлений сторонами термін.

Як свідчать матеріали справи ТОВ КАРВЕСТ зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, що підтверджується відміткою вантажоодержувача без застережень в ТТН № Руп 10 від 06 лютого 2017 року (а.с. 10).

Крім того, матеріали не містять жодних претензій з боку відповідача до якості наданих послуг позивачем.

Отже судом встановлено та матеріалами справи стверджено, що позивачем виконано в повному обсязі зобов'язання покладені на останнього згідно договору та надано відповідачу транспортні послуги на загальну суму 14 000, 00грн. (рахунок на оплату від 08.02.2017р. №60, а.с. 14).

Згідно з п. 1.2. Договору, відповідач зобов'язався здійснити оплату за надані послуги по факту вивантаження автомобіля за наданням факсокопій рахунку та акту.

Транспортний засіб було розвантажено 8 лютого 2017 року. Факсокопії зазначених в Договорі документів було надіслано відповідачу електронною поштою 01 березня 2017 року та 9 березня 2017 року повторно (що підтверджується роздруківками з електронної пошти про надсилання документів, а.с. 11 - 12).

Через неоплату відповідачем наданих позивачем послуг, останній надіслав претензію-вимогу, щодо оплати боргу, яка залишена без відповіді та задоволення (а.с. 16).

Як свідчать матеріали справи, відповідач на момент порушення провадження у справі не виконав в повному обсязі обов'язку по оплаті товару, оплативши частково послуги в розмірі 2 000,00 грн. 17 березня 2017 року. що стверджується платіжним дорученням від 17.03.2017р. № 238 (а.с. 17).

Отже, за відповідачем перед позивачем рахується заборгованість за неоплату отриманих послуг за договором № 2017-0054 від 03 лютого 2017 року в сумі 12 000, 00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором

Статтею 526 Цивільного кодексу України також передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання, а ст. 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначалося вище, після порушення провадження у справі (12.06.2017р.) відповідачем на рахунок позивача було сплачено 12 000, 00 грн., призначення платежу: "Доплата по рахунку №60 від 08.02.2017р.", зазначене стверджується платіжним дорученням №295 від13.06.2017р.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Припинення провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Пунктом 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції роз'яснено, що припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Надані сторонами докази (сплата основної суми боргу згідно договору) свідчать про відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 12 000, 00 грн., що у відповідності до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою припинення провадження у справі в цій частині.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки вартість отриманого товару в повному обсязі не сплатив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 4.8. у випадку порушення термінів оплати, Замовник сплачує Експедиторові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов'язання щодо оплати товару.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті отриманого товару послуг відповідач не виконав, він повинен сплатити, пеню відповідно до умов договору, розмір якої за розрахунками позивача перевірений судом становить 824, 87 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 824, 87 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по Договору позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано: 93, 00 грн. 3 % річних та 325, 94 грн. інфляційних втрат.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, суд визнає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

В силу вимог ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене та з урахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що вимоги позивача до відповідача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі: 824, 87 грн. пені, 93, 00 грн. 3 % річних та 325, 94 грн. інфляційних втрат.

Згідно ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у справі покладаються на відповідача в повному обсязі в сумі 1 600, 00 грн.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 36, 49, 75 ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Припинити провадження по справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 12 000, 00 грн. відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

3. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "ТНБ" (35331, Рівненська обл., с. Городок, вул. Барона Штенгеля, буд. 1; код ЄДРПОУ 38623219) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРВЕСТ" (79020, Львівська обл., м. Львів, пр. Чорновола, буд. 63; код ЄДРПОУ 40861681) 824 (вісімсот двадцять чотири) грн. 87 коп. пені, 325 (триста двадцять п'ять) грн. 94 коп. інфляційних втрат, 93 (дев'яносто три) грн. 00 коп. 3 % річних та 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. судового збору.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено "05" липня 2017 року

Суддя Войтюк В.Р.