Постанова

від 05.07.2017 по справі 820/2190/17

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 липня 2017 р.                                                                                 № 820/2190/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОССА-АУДИТ"

про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОССА-АУДИТ" (МФО 351005, р/р 260031598585400, код ЄДРПОУ: 34013943) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів та пеню, в сумі 13206,60 грн. на р/р 3121930700003 УДКСУ у Шевченківському районі м.Харкова банк ГУДКСУ у Харківській області, код отримувача 24134567, МФО 851011; стягнути з відповідача судовий збір у сумі 1600,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що зі звіту відповідача про зайнятість населення та працевлаштування інвалідів за 2016 рік, середньооблікова кількість штатних працівників у 2016 році у підприємства становила 8 осіб, з них: середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році для відповідача становив 1 особа. Однак, як вважає позивач, відповідачем не виконано вказаний норматив, що є підставою для нарахування адміністративно - господарських санкцій. Розмір середньорічної заробітної плати штатного працівника на підприємстві за 2016 рік становив 26100,00 грн., і тому відповідно, сума адміністративно - господарських санкцій становить 26100,00 грн. Враховуючи, що відповідачем добровільно не сплачено до Фонду адміністративно - господарські санкції за 2016 рік, позивач скористався наданим йому законом правом на звернення з даним позовом до суду.

Представник позивача - Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, у судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового засідання повідомлений судом належним чином, в порядку, передбаченому ст.ст.33-35 КАС України, надав через канцелярію суду клопотання, в якому просив суд розглядати справу без участі представника Фонду та зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі. (а.с. 50).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЛОССА-АУДИТ", у судове засідання повноважного представника не направив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений судом належним чином, в порядку, передбаченому ст.33-35 КАС України, надіслав через канцелярію суду клопотання, в якому просив розглядати справу за відсутності представника товариства в порядку письмового провадження та відмовити у задоволенні позовних вимог. (а.с.49).

У письмових запереченнях на позов (а.с. 11-15) відповідач вказав, що протягом 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЛОССА-АУДИТ" цілком дотримувалося Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. №70, а також іншого законодавства в цій галузі, яким передбачено звітування по вакансіям для працевлаштування інвалідів. Так, підприємством протягом 2016 року надавались звіти за формою №3-ПН та за формою №10-ПІ, а тому, на думку відповідача, директором підприємства було належним чином повідомлено відповідні органи про наявність вільних робочих місць (вакансій), призначених для працевлаштування інвалідів на підприємстві. Окрім того, представник підприємства звернув увагу суду, на те, що ТОВ "ГЛОССА-АУДИТ" має можливість прийняти на робочі місця інвалідів у відповідності до нормативу, отже, порушень з боку відповідача в тому, що на ці робочі місця не працевлаштовано інвалідів, немає.

Відповідач також стверджує, що чинним законодавством встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. В 2016 році скарг інвалідів щодо відмови з боку підприємства у працевлаштуванні не надходило.

За таких обставин, відповідач вважає, що ним були виконані вимоги чинного законодавства, у т.ч. Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", і тому просить суд відмовити у задоволенні позову, так як відсутність на підприємстві працевлаштованого інваліда не свідчить про відсутність на підприємстві робочих місць для інвалідів.

Оскільки визначене ч. 1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи, в тому числі і справи за позовом суб'єкта владних повноважень, і дотримання вказаного завдання є обов'язковим в силу приписів ч.2 ст.19 Конституції України, то з огляду на приписи ст.41, ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, зібравши докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, доходить висновку, що справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів в порядку письмового провадження

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень на позов, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначені основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантовано їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 згаданого Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. (ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону).

Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що згідно поданої державної звітності "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" (форма № 10-ПІ) за 2016 рік середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача – ТОВ "ГЛОССА-АУДИТ", становила 8 осіб, з них: середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа. (а.с.16).

Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи, ТОВ "ГЛОССА-АУДИТ", протягом 2016 року надавались звіти за формою № 3-ПН, в тому числі з позначкою "вакансії для інвалідів" (а.с.17-28, 53-57). Протягом 2016 року до ТОВ "ГЛОССА-АУДИТ" не працевлаштована жодна особа з обмеженням фізичними можливостями за направленням Харківського міського центру зайнятості.

Таким чином, відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, а тому і відсутні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Окремо суд відзначає, що згідно ч.1 ст.217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено приписами ст.19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд відзначає, що проголошене ч.1 ст.17 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов'язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу ст. 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів ч.3 ст.18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як випливає з приписів ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Відтак, суд доходить висновку, що передбачена ч.1 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

При цьому, оскільки адміністративно-господарські санкції нараховуються за календарний рік, то суд вважає, що дії по виділенню та створенню робочих місць, наданню державній службі зайнятості інформації мають бути вчинені роботодавцем до початку звітного календарного року або невдовзі після його початку у строк, який є розумно достатнім для організації державною службою зайнятості працевлаштування інвалідів, тобто направлення інвалідів до цього роботодавця з метою працевлаштування

Оскільки відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛОССА-АУДИТ" про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні – з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя                                                                       Панченко О.В.