Рішення

від 05.07.2017 по справі 904/6806/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.07.17р. Справа № 904/6806/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промзахист Н" (м. Новомосковськ, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" (м. Новомосковськ, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 57/16 від 18.03.2016 у загальному розмірі 253 580 грн. 62 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 04.07.2017)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 7 від 04.05.2017)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промзахист Н" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 57/16 від 18.03.2016 у загальному розмірі 253 580 грн. 62 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 171 783 грн. 92 коп. - основний борг;

- 45 553 грн. 15 коп. - пеня;

- 31 413 грн. 87 коп. - інфляційні втрати;

- 4 829 грн. 68 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 57/16 від 18.03.2016 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем в період з 22.07.2016 по 27.09.2016 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 171 783 грн. 92 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 23.08.2016 по 02.06.2017 в сумі 45 553 грн. 15 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 23.08.2016 по 02.06.2017 (фактично з вересня 2016 року по квітень 2017 року) у сумі 31 413 грн. 87 коп. та 3% річних за період прострочення з 23.08.2016 по 02.06.2017 у сумі 4 829 грн. 68 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2017 порушено провадження у справі та її розгляд було призначено в засіданні на 05.07.2017.

Від позивача надійшов супровідний лист (вх.суду 37689/17 від 05.07.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 37685/17 від 05.07.2017), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував частково, посилаючись на те, що позивачем здійснені невірні розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим відповідачем біло здійснено контррозрахунок вказаних сум, за результатами якого він визначив, що правомірними є вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 17 976 грн. 60 коп. та 3% річних в сумі 4 651 грн. 67 коп. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти задоволення вимог в частині стягнення пені, посилаючись на те, що розмір пені не було погоджено у спірному договорі.

У судове засідання 05.07.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представником позивача у судовому засіданні 05.07.2017 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.07.2017 виклав зміст відзиву на позовну заяву, з урахуванням доводів якого просив суд задовольнити позовні вимоги позивача частково.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 05.07.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору .

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 18.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промзахист Н" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 57/16 (далі - договір, а.с.14-18), відповідно умов якого в порядку та на умовах, визначених договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення. Найменування, асортимент, кількість, ціна, умови та строки поставки товару зазначаються у специфікаціях, які оформлюються у вигляді додатків і складають невід'ємну частину договору (пункт 1.1. договору).

У відповідності до вказаних умов, між позивачем та відповідачем були підписані специфікації, в яких сторони погодили найменування та характеристики товару, його кількість, ціну, загальну вартість, а також умови поставки та оплати, а саме:

- специфікація від 18.03.2016 на загальну суму 16 080 грн. 00 коп. (а.с.19);

- специфікація від 17.06.2016 на загальну суму 317 173 грн. 92 коп. (а.с.20-22);

- специфікація від 24.08.2016 на загальну суму 8 606 грн. 88 коп. (а.с.23);

- специфікація від 01.09.2016 на загальну суму 2 828 грн. 68 коп. (а.с.24).

У пункті 10.2. договору сторони узгодили, що строк дії договору встановлюється на період з 18.03.2016 по 31.12.2016, а в частині невиконаних зобов'язань - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань

Доказів визнання недійсним, розірвання або зміни вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У розділі 2 договору сторони визначили ціну товару та суму договору, а саме:

- ціна за одиницю виміру товару, що поставляється за договором, визначається у гривнях, не враховує податок на додану вартість, порядок нарахування якого встановлений Податковим кодексом України, та зазначається у специфікаціях (пункт 2.1. договору);

- ціна визначається з урахуванням базисних умов поставки, викладених у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року, та зазначається у специфікаціях (пункт 2.2. договору);

- ціна за одиницю виміру товару, яка зазначена в узгоджених сторонами специфікаціях, є фіксованою і не підлягає збільшенню (пункт 2.3. договору);

- сума договору визначається як загальна вартість товару, поставленого за весь період дії договору на підставі оформлених сторонами специфікацій (пункт 2.4. договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, у розділі 3 договору сторони погодили умови та строки поставки, зокрема:

- товар за договором поставляється на умовах, викладених у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року та зазначених у специфікаціях (пункт 3.1. договору);

- товар поставляється узгодженими партіями протягом терміну дії договору. Строк поставки товару зазначається у специфікаціях (пункт 3.2. договору);

- товар передається постачальником покупцю на підставі видаткової накладної з відміткою покупця про приймання товару (пункт 3.5. договору);

- датою поставки товару і датою переходу права власності на товар є дата зазначена покупцем у видатковій накладній при прийманні товару. Сторони у специфікації можуть обумовити інші умови визначення дати поставки товару і дати переходу права власності на товар (пункт 3.6. договору).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов договору в період з 22.07.2016 по 27.09.2016 поставив відповідачу товар на загальну суму 364 783 грн. 92 коп. , що підтверджується:

- видатковою накладною № 74 від 22.07.2016 на загальну суму 134 743 грн. 20 коп. (а.с.25);

- видатковою накладною № 90 від 12.08.2016 на загальну суму 182 412 грн. 72 коп. (а.с.26);

- видатковою накладною № 109 від 27.09.2016 на загальну суму 47 628 грн. 00 коп. (а.с.27).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у видаткових накладних від 22.07.2016, від 12.08.2016 та від 27.09.2016 прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписані представниками позивача та відповідача та скріплені їх печатками.

Також, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару, як це передбачено у розділі 6 договору.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем видаткових накладних від 22.07.2016, від 12.08.2016 та від 27.09.2016 без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі (специфікації).

У розділі 4 договору сторонами були визначені умови та порядок розрахунків, зокрема: розрахунки за договором покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника в порядку та строки, зазначені у специфікаціях (пункт 4.1. договору)

У відповідності до вказаних умов, сторонами були визначені умови щодо оплати поставленого товару у відповідних специфікаціях (а.с.19-24). У всіх наведених вище специфікаціях сторонами були визначені однакові умови та порядок розрахунків, а саме: розрахунок за поставлену по специфікації партію товару покупець здійснює протягом 30 календарних днів від дати поставки .

В оплату поставленого в спірний період товару позивачем були виставлені рахунки на його оплату, а саме:

- рахунок № 93 від 22.07.2016 на загальну суму 134 743 грн. 20 коп. (а.с.38);

- рахунок № 112 від 12.08.2016 на загальну суму 182 412 грн. 72 коп. (а.с.40);

- рахунок № 131 від 27.09.2016 на загальну суму 47 628 грн. 00 коп. (а.с.39).

З матеріалів справи вбачається, що в порушення умов специфікацій, відповідачем було здійснено оплату поставленого в період з 22.07.2016 по 27.09.2016 позивачем товару лише частково - в сумі 193 000 грн. 00 коп. , на підтвердження чого до матеріалів справи долучено:

- платіжне доручення № 6779 від 26.09.2016 на суму 15 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 74 від 22.07.2016" (а.с.36);

- платіжне доручення № 6995 від 10.10.2016 на суму 5 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 74 від 22.07.2016" (а.с.36);

- платіжне доручення № 6996 від 10.10.2016 на суму 15 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 74 від 22.07.2016" (а.с.33);

- платіжне доручення № 7302 від 02.11.2016 на суму 5 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 74 від 22.07.2016" (а.с.37);

- платіжне доручення № 7303 від 02.11.2016 на суму 13 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 74 від 22.07.2016" (а.с.35);

- платіжне доручення № 7318 від 03.11.2016 на суму 10 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 74 від 22.07.2016" (а.с.35);

- платіжне доручення № 7639 від 21.11.2016 на суму 10 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 74 від 22.07.2016" (а.с.37);

- платіжне доручення № 7640 від 21.11.2016 на суму 13 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 74 від 22.07.2016" (а.с.28);

- платіжне доручення № 7641 від 21.11.2016 на суму 5 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 74 від 22.07.2016" (а.с.33);

- платіжне доручення № 7642 від 21.11.2016 на суму 2 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 74 від 22.07.2016" (а.с.32);

- платіжне доручення № 7666 від 22.11.2016 на суму 10 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 74 від 22.07.2016" (а.с.32);

- платіжне доручення № 7811 від 02.12.2016 на суму 10 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 74 від 22.07.2016" (а.с.30);

- платіжне доручення № 7812 від 02.12.2016 на суму 2 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 74 від 22.07.2016" (а.с.30);

- платіжне доручення № 7813 від 02.12.2016 на суму 5 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 74 від 22.07.2016" (а.с.31);

- платіжне доручення № 7814 від 02.12.2016 на суму 13 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 74 від 22.07.2016" (а.с.29);

- платіжне доручення № 7815 від 02.12.2016 на суму 1 743 грн. 20 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 74 від 22.07.2016" (а.с.28);

- платіжне доручення № 7816 від 02.12.2016 на суму 8 256 грн. 80 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 90 від 12.08.2016" (а.с.31);

- платіжне доручення № 7995 від 12.12.2016 на суму 20 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 90 від 12.08.2016" (а.с.29);

- платіжне доручення № 8213 від 22.12.2016 на суму 20 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 90 від 12.08.2016" (а.с.34);

- платіжне доручення № 8276 від 26.12.2016 на суму 10 000 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Згідно накладної № 90 від 12.08.2016" (а.с.34).

В той же час, згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У зв'язку з вказаним, позивачем на адресу відповідача 18.04.2017 було направлено вимогу на суму 171 783 грн. 92 коп., в якій позивач вимагав протягом 7 календарних днів оплати поставлений товар. Вказана претензія була направлена на юридичну адресу відповідача та докази її направлення (отримання) наявні в матеріалах справи (а.с.41-43).

Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, отриманий в період з 22.07.2016 по 27.09.2016 товар відповідачем у повному обсязі оплачений не був, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 171 783 грн. 92 коп. Вказане і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, слід відзначити, що відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Позивач надав до суду видаткові накладні від 22.07.2016, від 12.08.2016 та від 27.09.2016, які підписані зі сторони позивача та зі сторони відповідача, а також скріплені печатками обох підприємств. Вказані накладні містять чітко зазначений вид товару, ціну одиниці товару та його кількість, а також загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Враховуючи викладене, а також визначені в специфікаціях (а.с.19-24) умови оплати, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару (зокрема, кінцевого розрахунку на суму 171 783 грн. 92 коп.) за вказаними вище накладними настав у такі терміни:

- товар за видатковою накладною № 74 від 22.07.2016 на загальну суму 134 743 грн. 20 коп., з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, мав бути оплачений у термін по 22.08.2016 включно;

- товар за видатковою накладною № 90 від 12.08.2016 на загальну суму 182 412 грн. 72 коп., з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, мав бути оплачений у термін по 12.09.2016 включно;

- товар за видатковою накладною № 109 від 27.09.2016 на загальну суму 47 628 грн. 00 коп. мав бути оплачений у термін по 27.10.2016 включно.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В той же час, відповідачем поставлений позивачем товар було оплачено лише частково - в сумі 193 000 грн. 00 коп.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що залишок заборгованості за видатковими накладними від 22.07.2016, від 12.08.2016 та від 27.09.2016 складає 171 783 грн. 92 коп. (364 783,92 - 193 000,00).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати поставленого позивачем в період з 22.07.2016 по 27.09.2016 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності залишку боргу сумі 171 783 грн. 92 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 171 783 грн. 92 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з нормами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін . Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, суд зазначає , що відповідно до пункту 2.1. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, при укладенні договору поставки № 57/16 від 18.03.2016 сторони домовились, що у випадку порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ , що діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення (пункт 7.2. договору).

Проаналізувавши вказаний пункт договору, суд приходить до висновку, що сторони не визначили розмір пені у відсотках, як це передбачено вимогами законів, а лише обмежили її розмір подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що не дозволяє суду встановити конкретний розмір пені, що погоджений сторонами та підлягає застосуванню судом у даному випадку.

Слід звернути увагу, що відповідно до вищенаведених положень постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, стаття 231 Господарського кодексу України передбачає лише порядок формування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а не визначає конкретний розмір такої відповідальності .

Таким чином, оскільки сторони не узгодили в договорі конкретний розмір пені, то нарахування позивачем пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України є неправомірним. А отже, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимог позивача щодо стягнення пені в сумі 45 553 грн. 15 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з 23.08.2016 по 02.06.2017 (фактично з вересня 2016 року по квітень 2017 року) у сумі 31 413 грн. 87 коп. та 3% річних за період прострочення з 23.08.2016 по 02.06.2017 у сумі 4 829 грн. 68 коп.

З приводу вказаних позовних вимог суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину 3 статті 343 Господарського кодексу України).

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

За змістом частини 3 пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця , в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць .

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 07.07.2015 по справі № 914/251/15.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказані вимоги, а саме: позивач здійснив нарахування інфляційних втрат в місяці, в яких мав бути здійснений платіж; враховуючи в періоди нарахування дні оплати; нарахування проведено не помісячно, а на кількість днів прострочення (а.с.10).

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено таке:

- товар за видатковою накладною № 74 від 22.07.2016 на загальну суму 134 743 грн. 20 коп., з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, мав бути оплачений у термін по 22.08.2016 включно. Так, в період прострочення з 23.08.2016 по 25.09.2016 заборгованість складала 134 743 грн. 20 коп., при цьому, як у серпні так і вересні 2016 року вказана заборгованість існувала неповний місяць, отже інфляційні втрати у вказаний період не нараховуються; в період прострочення з 26.09.2016 по 09.10.2016 заборгованість складала 119 743 грн. 20 коп., отже інфляційні втрати у вказаний період слід розраховувати за вересень 2016 року, які у вказаний період складають 2 155 грн. 38 коп. ; в період прострочення з 10.10.2016 по 01.11.2016 заборгованість складала 99 743 грн. 20 коп., отже інфляційні втрати у вказаний період слід розраховувати за жовтень 2016 року, які у вказаний період складають 2 792 грн. 81 коп. ; 02.11.2016 заборгованість складала 81 743 грн. 20 коп., в період прострочення з 03.11.2016 по 20.11.2016 заборгованість складала 71 743 грн. 20 коп. та 21.11.2016 заборгованість складала 41 743 грн. 20 коп. - у вказані періоди заборгованість існувала неповний місяць, отже, інфляційні втрати не нараховуються; в період прострочення з 22.11.2016 по 01.12.2016 заборгованість складала 31 743 грн. 20 коп., отже інфляційні втрати у вказаний період слід розраховувати за листопад 2016 року, які у вказаний період складають 571 грн. 38 коп. ;

- товар за видатковою накладною № 90 від 12.08.2016 на загальну суму 182 412 грн. 72 коп., з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, мав бути оплачений у термін по 12.09.2016 включно; в період прострочення з 13.09.2016 по 01.12.2016 заборгованість складала 182 412 грн. 72 коп., отже інфляційні втрати у вказаний період слід розраховувати за період з жовтня по листопад 2016 року, які у вказаний період складають 8 482 грн. 92 коп. ; в період прострочення з 02.12.2016 по 11.12.2016 заборгованість складала 174 155 грн. 92 коп., в період прострочення з 12.12.2016 по 21.12.2016 заборгованість складала 154 155 грн. 92 коп. та в період прострочення з 22.12.2016 по 25.12.2016 заборгованість складала 134 155 грн. 92 коп. - у вказані періоди заборгованість існувала неповний місяць, отже, інфляційні втрати не нараховуються; в період прострочення з 26.12.2016 по 02.06.2017 заборгованість складала 124 155 грн. 92 коп., отже інфляційні втрати у вказаний період слід розраховувати за період з грудня 2016 року по квітень 2017 року, які у вказаний період складають 7 236 грн. 43 коп. ;

- товар за видатковою накладною № 109 від 27.09.2016 на загальну суму 47 628 грн. 00 коп. мав бути оплачений у термін по 27.10.2016 включно; в період прострочення з 28.10.2016 по 02.06.2017 заборгованість складала 47 628 грн. 00 коп., отже інфляційні втрати у вказаний період слід розраховувати за період з листопада 2016 року по квітень 2017 року, які у вказаний період складають 3 683 грн. 27 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 24 922 грн. 19 коп.

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено періоди прострочення та суми заборгованості у них, оскільки не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань, 3% річних та пені (пункт 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено таке:

- товар за видатковою накладною № 74 від 22.07.2016 на загальну суму 134 743 грн. 20 коп., з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, мав бути оплачений у термін по 22.08.2016 включно. Так, в період прострочення з 23.08.2016 по 25.09.2016 заборгованість складала 134 743 грн. 20 коп., отже 3% річних в цей період складають 375 грн. 51 коп. ; в період прострочення з 26.09.2016 по 09.10.2016 заборгованість складала 119 743 грн. 20 коп., отже 3% річних в цей період складають 137 грн. 41 коп. ; в період прострочення з 10.10.2016 по 01.11.2016 заборгованість складала 99 743 грн. 20 коп., отже 3% річних в цей період складають 188 грн. 04 коп. ; 02.11.2016 заборгованість складала 81 743 грн. 20 коп., отже 3% річних в цей період складають 6 грн. 70 коп. ; в період прострочення з 03.11.2016 по 20.11.2016 заборгованість складала 71 743 грн. 20 коп., отже 3% річних в цей період складають 105 грн. 85 коп. ; 21.11.2016 заборгованість складала 41 743 грн. 20 коп., отже 3% річних в цей період складають 3 грн. 42 коп. ; в період прострочення з 22.11.2016 по 01.12.2016 заборгованість складала 31 743 грн. 20 коп., отже 3% річних в цей період складають 26 грн. 02 коп. ;

- товар за видатковою накладною № 90 від 12.08.2016 на загальну суму 182 412 грн. 72 коп., з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, мав бути оплачений у термін по 12.09.2016 включно; в період прострочення з 13.09.2016 по 01.12.2016 заборгованість складала 182 412 грн. 72 коп., отже 3% річних в цей період складають 1 196 грн. 15 коп.; в період прострочення з 02.12.2016 по 11.12.2016 заборгованість складала 174 155 грн. 92 коп., отже 3% річних в цей період складають 142 грн. 75 коп. ; в період прострочення з 12.12.2016 по 21.12.2016 заборгованість складала 154 155 грн. 92 коп., отже 3% річних в цей період складають 126 грн. 36 коп. ; в період прострочення з 22.12.2016 по 25.12.2016 заборгованість складала 134 155 грн. 92 коп., отже 3% річних в цей період складають 43 грн. 99 коп. ; в період прострочення з 26.12.2016 по 02.06.2017 заборгованість складала 124 155 грн. 92 коп., отже 3% річних в цей період складають 1 622 грн. 36 коп. ;

- товар за видатковою накладною № 109 від 27.09.2016 на загальну суму 47 628 грн. 00 коп. мав бути оплачений у термін по 27.10.2016 включно; в період прострочення з 28.10.2016 по 02.06.2017 заборгованість складала 47 628 грн. 00 коп., отже 3% річних в цей період складають 852 грн. 69 коп.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 4 827 грн. 25 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо сплати судового збору та розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 1 600 грн. 00 коп.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (240 000 грн. 00 коп.); за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 253 580 грн. 62 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 3 803 грн. 71 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

В той же час, відповідно до платіжного доручення № 220 від 14.06.2017 позивачем було сплачено 3 803 грн. 72 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи , яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (у разі надходження відповідного клопотання) повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 0 грн. 01 коп. (3 803,72 - 3 803,71).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вулиця Сучкова, будинок 115; ідентифікаційний код 33905850) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промзахист Н" (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вулиця Радянська, будинок 47/247; ідентифікаційний код 38231531) - 171 783 грн. 92 коп. - основного боргу, 24 922 грн. 19 коп. - інфляційних втрат, 4 827 грн. 25 коп. - 3% річних, 3 023 грн. 00 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промзахист Н" (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вулиця Радянська, будинок 47/247; ідентифікаційний код 38231531) надмірно сплачений судовий збір у сумі 0 грн. 01 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 220 від 14.06.2017, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3