Ухвала

від 04.07.2017 по справі 522/1888/17,1-кс/522/6703/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 11-сс/785/996/17

Номер справи місцевого суду: 522/1888/17,1-кс/522/6703/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2017 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

адвоката ОСОБА_7

слідчого ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 18.04.2017 року,-

встановив:

оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання старшого слідчого першого ВРКП слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС в Одеській області ОСОБА_8 погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_10 по кримінальному провадженню №32017160000000005, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.01.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України та накладено арешт на речі вилучені в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 ,шляхом заборони розпорядження та користування ними,а саме на: ноутбук «Asus»; два мобільні телефони; грошові кошти 35535 доларів США та 47097 грн.

Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на те, що вилучене майно відповідає вимогам ст.171 КПК України, а також відповідно до ст.98 КПК України вказані речі містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та необхідні для проведення судових експертиз, оскільки можуть містити сліди вчинення кримінальних правопорушень.

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_9 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувануухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно.Апелянт посилається на те, що слідчим суддею було надано дозвіл на проведення обшуку в нежитлових приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1 , які є у користуванні ОСОБА_9 ,з метою відшукання перелічених в резолютивній частині речей. Разом з цим, в ході виконання ухвали про надання дозволу на обшук, слідчим за вказаною адресою було вилучено майно, яке не має відношення до кримінального провадження та належить ОСОБА_9 , який не має процесуального статусу по вказаному кримінальному провадженню.

Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; заслухавши слідчого; вивчивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги та провівши судові дебати; апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Вирішуючи питання про можливість розгляду апеляційної скарги, яка подана в інтересах особи яка, відповідно до матеріалів кримінального провадження, не є стороною цього провадження, апеляційний суд виходить з наступного.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно матеріалів судового провадження та змісту клопотання слідчого про накладення арешту на майно, на яке оскаржуваною ухвалою було накладено арешт, зазначене майно, на час його вилучення, перебувало в приміщеннях, які знаходилися у володінні ОСОБА_9 . Даний факт підтверджується доданим до апеляційної скарги договором оренди нежитлового приміщення від 13.01.2011 року, відповідно до якого нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 , перебуває в оренді у ОСОБА_9 , тобто особи, яка звернулася з апеляційною скаргою.

Таким чином, з урахуванням аналізу норм закону, закріплених в ст.41 Конституції України, ч.1 ст.174, п.10 ч.1 ст.393 КПК України, ОСОБА_9 є особою, яка може звернутися з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно.

Що стосується строків звернення з апеляційною скаргою, апеляційним судом встановлене таке.

Відповідно до вимог ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, протягом п`яти днів з дня її проголошення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Згідно матеріалів судового провадження оскаржувана ухвала слідчого судді була постановлена без виклику ОСОБА_9 або його представника, а про ухвалене рішення їх стало відомо після прийняття оскаржуваної ухвали та відповідно до матеріалів судової справи копію оскаржуваної ухвали ОСОБА_9 , або його представник не отримував. За таких підстав, з урахуванням положень ч.3 ст.395 КПК України, строк на апеляційне оскарження адвокатом ОСОБА_7 пропущений не був, а тому поновлення не потребує.

Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність ухвали слідчого судді районного суду, апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіривши матеріали судової справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що розглянувши клопотання слідчого, слідчий суддя районного суду, не звернувши уваги на необґрунтованість та невідповідність клопотання вимогам ст. 171 КПК України, та прийшов до помилкового висновку, що вказане в клопотанні майно відповідає критеріям визначеним в ч. 2 ст. 167 КПК України, фактично продублював непереконливі доводи клопотання про підстави накладення арешту на майно та безпідставно задовольнив клопотання слідчого.

Дане рішення слідчого судді не може бути визнано законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню, з огляду на таке.

Ініціювання слідчим та прокурором питання про накладення арешту на наказне в клопотанні майно, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини.

При розгляді клопотання про накладенняарешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону. Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

За змістом ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1)правову підставу для арешту майна; 2)достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3)розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4)наслідки арешту майна для інших осіб; 5)розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Згідно з п.1 ч.3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Апеляційний суд вважає, що посилання, як слідчого у клопотанні, так і слідчого судді в оскаржуваній ухвалі, на те, що вилучене під час обшуку майно, відповідає критеріям визначеним ч.2 ст.167 КПК України, не ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно матеріалів кримінального провадження №32017160000000005, долучених до клопотання слідчого, вказане кримінальне провадження зареєстроване за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах шляхом заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість ОСОБА_11 , який є засновником ТОВ «Українська південна зернова компанія» (код ЄДРПОУ 39366216), ТОВ «УЛС Глобал» (код ЄДРПОУ 39158662), а також директором ТОВ «Торговий Дім Тексім» (код ЄДРПОУ 40535834). Разом з цим, матеріали кримінального провадження не містять даних, що ОСОБА_9 має будь-яке відношення до вказаних юридичних осіб. Крім того, ОСОБА_9 не є у даному кримінальному провадженні підозрюваними, обвинуваченими чи особою, яка за законом несе цивільну відповідальність, а тому на сьогоднішній день відсутні підстави для застосування щодо вилученого у нього майна обмежувальних заходів. Під час апеляційного розгляду прокурор та слідчий також не надали суду будь-яких доказів, які б підтверджували обґрунтованість клопотання та давали суду підстави для його задоволення.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що слідчий суддя районного суду не звернув уваги на невідповідність клопотання про накладення арешту на майно вимогам ст.171 КПК України, а також на те, що до клопотання не додано жодного документу, який би підтверджував існування підстав для накладення арешту на майно, визначених в ч.2 ст.170 КПК України, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна. За таких умов ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно є необґрунтованою, оскільки забезпечення кримінального провадження, шляхом накладення арешту на зазначене в клопотанні майно могло мати місце лише в тому випадку, коли б воно відповідало вимогам ч. 2 ст. 167 КПК України.

За таких обставин, покладені в основу оскаржуваної ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання слідчого, слід визнати необґрунтованими та незаконними, а ухвалу слідчого судді - такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

З огляду на зазначене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню з прийняттям нової ухвали, у відповідності до вимог ч.1 ст.173 КПК України, про відмову в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.

З урахуванням вимог ч.3 ст.173 КПК України, майно вилучене в ході проведення обшуку за адресою АДРЕСА_1 , підлягаєнегайному поверненню особі у якої воно було вилучене.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 131, 132, 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_9 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 18.04.2017 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого першого ВРКП слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС в Одеській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_10 по кримінальному провадженню №32017160000000005, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.01.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України та накладено арешт на речі вилучені в ході проведення обшуку за адресою АДРЕСА_1 ,шляхом заборони розпорядження та користування ними,а саме на: ноутбук «Asus» - 1 шт.; мобільні телефони 2 шт.; грошові кошти в сумі 35535 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот тридцять п`ять) доларів США та 47097 (сорок сім тисяч дев`яносто сім) гривень скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання старшого слідчого першого ВРКП слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС в Одеській області ОСОБА_8 погодженого прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_10 по кримінальному провадженню №32017160000000005, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.01.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України про накладення арешту на речі вилучені в ході проведення обшуку за адресою АДРЕСА_1 , а саме на: ноутбук «Asus» - 1 шт.; мобільні телефони 2 шт.; грошові кошти в сумі 35535 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот тридцять п`ять) доларів США та 47097 (сорок сім тисяч дев`яносто сім) гривень.

Зобов`язати старшого слідчого першого ВРКП слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС в Одеській області ОСОБА_8 повернути ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , речі вилучені в ході проведення обшуку за адресою АДРЕСА_1 , а саме на: ноутбук «Asus» - 1 шт.; мобільні телефони 2 шт.; грошові кошти в сумі 35535 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот тридцять п`ять) доларів США та 47097 (сорок сім тисяч дев`яносто сім) гривень.

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4