Ухвала

від 05.07.2017 по справі 815/1556/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/1556/17

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В., судді -Лук'янчук О.В., судді -Градовського Ю.М. при секретарі -Величко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі за позовом комунального підприємства Гідропарк Лузанівка до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В березні 2017 року КП Гідропарк Лузанівка (надалі - позивач, Підприємство) звернулось до ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області (надалі - відповідач, ДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ №0000011401 від 11.01.2017 року про збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з земельного податку на загальну суму 475566,63 грн., в тому числі 317044,42 грн. за основним платежем та 158522,21 грн. штрафних санкцій.

В обґрунтування позову було зазначено, що позивач вважає висновки акту перевірки помилковими, а податкове повідомлення-рішення противоправним, так позивач є землекористувачем тієї ділянки, по якій нарахований податок.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2017 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ДПІ подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу начальника ДПІ від 09.12.2016 року та направлень від 12.12.2016 року №453/15-54/14-01, виданого начальнику відділу перевірок з окремих питань управління аудиту ДПІ Лук'яновій І.О., від 12.12.2016 року №454/15-54-13-04, виданого головному державному ревізор-інспектору відділу контрольно-перевірочної роботи управління податків і зборів з фізичних осіб ДПІ Колесниченко Л.В., згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.7 п.78.1 ст.78, ст.82 Податкового кодексу України проведено, відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами проведеної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 року по 09.12.2016 року був складений акт від 27.12.2016 року №3499/15-54-14-01/30376928 (надалі - акт перевірки).

Актом перевірки встановленні порушення позивачем пп.269.1.1, пп.269.1.2 п.269.1 ст.269, пп.270.1.1 п.270.1 ст.270, пп.271.1 п.270.1 ст.271, п.274.1 ст.274, п.285.1, п.285.2 ст.285, п.286.2 ст.286, ст.287 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року із змінами та доповненнями в зв'язку з чим занижено податок на землю всього на 317044,42 грн..

На підставі акту перевірки ДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0000011401 від 11.01.2017 року про збільшення КП Гідропарк Лузанівка суми грошових зобов'язань з земельного податку на загальну суму 475566,63 грн., в тому числі 317044,42 грн. за основним платежем та 158522,21 грн. штрафних санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що висновки ДПІ викладенні в акті перевірки про заниження позивачем податку на землю є необґрунтованими та безпідставними, а прийняте на його підставі ППР є протиправним, оскільки Підприємство не володіє та не користується земельною ділянкою, яку можна передати в суборенду іншим особам.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст.269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Згідно п.270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК України об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пп.271.1.1 п.271.1 ст.271 ПК України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Згідно п.274.1 ст.274 ПК України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п.285.1 п.285.2 ст.285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Згідно п.286.2 ст.286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Як слідує з акту перевірки вбачається, в обґрунтування висновку про наявність в користуванні позивача на прибережній території земельної ділянки площею 44,5 га. податковий орган посилається на Рішенням Одеської міської ради №3352-VI від 16.04.2013 року Про внесення змін до рішення Одеської міської ради №2419-ХХIV від 20.04.2004 року Про упорядкування діяльності комунальних підприємств на прибережній території .

Така позиція податкового органу є хибною з огляду на наступне.

Рішенням Одеської міської ради від 20.04.2004 року №2419-ХХІV, з метою забезпечення належного утримання прибережної території, створення сприятливих умов для відпочиваючих, підвищення відповідальності комунальних підприємств за виконання статутних завдань, встановлено тимчасові межі території, що обслуговується, зокрема, комунальним підприємством Гідропарк Лузанівка - від урізу моря уздовж розважального комплексу Малібу , межею парка Лузанівський, уздовж Миколаївської дороги до провулка Векслера і урізу моря (площа - 44,1 га) та зобов'язано КП Гідропарк Лузанівка забезпечити благоустрій прибережної території і організацію обслуговування відпочиваючих у межах визначеної території.

Рішенням Одеської міської ради від 16.04.2013 року №3352-VI внесено зміни до п.1.1 Рішення ОМР від 20.04.2004 року та викладено у новій, наступній редакції: КП Гідропарк Лузанівка - від урізу моря уздовж розважального комплексу Малібу , межею парку Лузанівський, уздовж Миколаївської дороги до бази-відпочинку Сан Марин і урізу моря (площа 44,5 га).

За своїм змістом ці рішення не є рішеннями про передачу у власність чи в користування позивачу земельної ділянки, а лише визначають певну земельну ділянку, на якій позивач, в силу свої статутних завдань, зобов'язаний забезпечити благоустрій прибережної території і організацію обслуговування відпочиваючих.

Відповідно до пп.14.1.72 п.14.1 ст.14, ст.269, ст.270, ст.271, п.286.1 ст.286, п.287.1 ст.287 ПК України, земельний податок справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Згідно зі ст.92, ст.93 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України, або за результатами аукціону. Набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ст.ст.125-126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Отже, з наведених норм вбачається, що набуття права на землю юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою, тобто, з моменту державної реєстрації прав на землю.

Згідно п.1 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Проте, як встановлено судом першої інстанції, ДПІ не отримувало дані щодо вказаної вище земельної ділянки, відповідно порядку встановленому Постановою Кабінету Міністрів України №1386 від 21.12.2011 року Про затвердження Порядку подання інформації про платників податків, об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів .

Те, що земельна ділянка загальною площею 44,5 га перебуває у власності або користуванні у Підприємства, чи Підприємство володіє земельною часткою (паєм) вказаної земельної ділянки, матеріалами справи не підтверджується, податковим органом не доведено.

Таким чином, Підприємство не є власником, орендарем або землекористувачем вищевказаної земельної ділянки, щодо якої встановлене несплата податку.

Колегія суддів вважає, що ДПІ помилково ототожнює поняття межі території, що обслуговуються та межі території, що надається в користування , які є різними за змістом.

Відповідно до абз.1 ст.1 Закону України Про благоустрій населених пунктів благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Статтею 79 ЗК України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав та передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Частина 4 даної статті уточнює, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ст.193 ЗК України державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно ст.195 ЗК України основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Згідно п.286.1 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до пп.14.1.42 п.14.1 ст.14 ПК України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Таким чином, до державного земельного кадастру вноситься інформація про права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, а також інформація щодо правового режиму земель в контексті зонування територій населених пунктів, на території яких розташовані земельні ділянки. Дані державного земельного кадастру є підставою для нарахування земельного податку.

Разом з цим, в акті перевірки не має посилань на те, що в Державному земельному кадастрі наявна інформація щодо перебування у Підприємства земельної ділянки на праві власності чи користування, у тому числі земельної ділянки площею 44,1 га..

Також в акті перевірки відсутні дані про наявність в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень інформації щодо реєстрації договору оренди вищевказаної земельної ділянки або будь-якого іншого документу, який передбачає право власності чи користування відповідною земельною ділянкою.

Крім цього, судом першої інстанції було встановлено, що згідно відомостей з Державного земельного кадастру прибережна зона загальною площею 44,1 га, яка обслуговується Підприємством, не сформована як земельна ділянка (об'єкт цивільних прав).

За таких підстав, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що вищевказана земельна ділянка не може бути передана та не передавалась Підприємству у власність чи у користування.

Статтею 15 Закону України Про благоустрій населених пунктів встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об'єктів благоустрою державної та комунальної власності.

КП Гідропарк Лузанівка було створене з метою утримання об'єкту землеустрою - прибережної території у визначених рішеннями ОМР межах.

Відповідно до пунктів 2.2.1, 2.2.4 статуту КП Гідропарк Лузанівка , затвердженого рішенням Одеської міської ради від 22.01.2010 року №5335-V, до предмету діяльності підприємства віднесено, зокрема, благоустрій та утримання території пляжів, зеленої зони прибережної території у належному порядку; поточне утримання та благоустрій території пляжів та зеленої зони узбережжя (прибирання та озеленення території, утримання громадських туалетів, вивіз сміття та ін.).

Відповідно до ч.4 ст.15 Закону України Про благоустрій населених пунктів власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об'єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов'язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об'єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством.

В акті перевірки також зазначено, що Підприємством за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року надано різноманітним суб'єктам господарювання земельні ділянки для провадження підприємницької діяльності та розміщення на них об'єктів торгівлі та розваг (до перевірки частково надано договори оренди, дольової участі, а також надано Книгу реєстрації договорів із суб'єктами господарювання), чим порушено вимоги п.284.3 ст.284 ПК України, проте податок за землю під вказаними об'єктами та за всю земельну ділянку в розмірі 44,5 га не сплачувався.

З цього податковий орган зробив висновок, що позивач неправомірно користувався пільгою зі сплати земельного податку, наданого рішенням Одеської міської ради №7040-VI від 10.09.2015 року Про надання пільг щодо земельного податку на 2016 рік , ти самим порушив пп.269.1.1, пп.269.1.2, п.269.1 ст.269, пп.270.1.1 п.270.1 ст.270, пп.271.1.1 п.270.1 ст.271, п.274.1 ст.274, п.285.1, п.285.2 ст.285, п.286.2 ст.286, ст.287 Податкового кодексу України та занизив податок на землю за 2016 рік у сумі 317044,42 грн..

Як слідує з матеріалів справи, позивачем укладались із суб'єктами господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність на вищевказаній прибережній території, договори про пайову участь в утриманні об'єктів благоустрою, предметом яких є те, що підприємство здійснює заходи з благоустрою об'єктів, що утримують, а Користувач бере на себе зобов'язання з пайової участі в утриманні об'єктів благоустрою згідно із затвердженим річним планом заходів на утримання та ремонти об'єктів благоустрою.

Отже, ці договори за своєю правовою природою не є договорами з передачі землі, як стверджує ДПІ, а тому висновок акту перевірки про те, що Підприємством за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року було надано різноманітним суб'єктам господарювання земельні ділянки для провадження підприємницької діяльності та розміщення на них об'єктів торгівлі та розваг, є безпідставним.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що Підприємство не володіє, не користується, та не є власником вищевказаної земельної ділянки, а податковий орган помилково ототожнив договори пайової часті з договорами оренди землі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновок акту перевірки про заниження позивачем земельного податку є безпідставним, а відтак і податкове повідомлення-рішення №0000011401 від 11.01.2017 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень процесуального та матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.199, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 08 липня 2017 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: О.В. Лук'янчук Ю.М. Градовський