Рішення

від 05.07.2017 по справі 903/439/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 липня 2017 р. Справа № 903/439/17

Господарський суд Волинської області, розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дилерський Центр "Ілліч і Ко"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП"

про стягнення 41 892,49грн.

Суддя: С.В. Бондарєв

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1-дов. від 03.04.2017р. вих.№14

від відповідача: н/з

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України представнику позивача роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні учаснику судового процесу згідно ст. 22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки.

В судовому засіданні 05.07.2017 року відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: Позивач- Товариство з обмеженою відповідальністю "Дилерський Центр "Ілліч і Ко"- звернувся до суду з позовом до відповідача- Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП" - про стягнення 41 009,42грн., в т.ч. 37 810,00грн.-суми основного боргу за поставлений позивачем згідно договору поставки №14-07 від 12.06.2014р. товар, 2 059,03грн.-пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті відповідачем отриманого товару за період з 11.02.2017р. по 22.05.2017р. згідно пункту 9.5. договору (по кожній накладній окремо), 620,64грн.-3% річних за період з 11.02.2017р. по 22.05.2017р. та 519,75грн.-суми індексу інфляції за період з березня 2017р. по квітень 2017р. (включно) згідно ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог посилався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті отриманого товару, у встановлені договором поставки №14-07 від 12.06.2014р. строки.

Ухвалою суду від 29.05.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження по справі та призначено її до розгляду на 20.06.2017р. на 11:00год.

Представник позивача в судовому засіданні 20.06.2017р. та в заяві б/н від 20.06.2017р. (вх.№01-54/5800/17) вказав, що в заяві від 19.06.2017р. №42 ним помилково було вказано про зменшення позовних вимог, в ній він повідомив суд про сплату відповідачем 07.06.2017р. (після подачі позову) суми основного боргу в розмірі 37 810,00грн. та вказав, що в заяві від 19.06.2017р. №42 (вх.№01-65/118/17 від 20.06.2017р.) позивач донарахував до стягнення з відповідача пеню та суму індексу інфляції за додатковий період.

Відтак, просив суд стягнути з відповідача 4 082,49грн., в т.ч. 2 450,57грн.-пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті відповідачем отриманого товару за період з 11.02.2017р. по 06.06.2017р. згідно пункту 9.5. договору (по кожній накладній окремо), 620,64грн.-3% річних за період з 11.02.2017р. по 06.06.2017р. та 1 011,28грн.-суми індексу інфляції за період з березня 2017р. по травень 2017р. (включно) згідно ст. 625 ЦК України.

Відповідач в судове засідання 20.06.2017р. не з'явився, вимог суду не виконав, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду спору, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4301034795325 від 08.06.2017р.

Ухвалою суду від 20.06.2017р. з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин по справі, зважаючи на неявку відповідача в судове засідання, неподання ним витребуваних судом доказів та необхідність витребування додаткових доказів по справі розгляд спору відкладався.

Крім того, зобов'язано відповідача представити суду письмові пояснення (обгрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог; докази оплати; статут.

05.07.2017р. від відповідача через відділ документального забезпечення та контрою до суду надійшла заява вих.№442 від 04.07.2017р. (вх. №01-65/130/17), в якій він повідомив суд про сплату ним 07.06.2017р. суми основного боргу в розмірі 37 810,00грн. та, посилаючись на скрутне матеріальне становище і на неякісну продукцію, яка поставлялась позивачем, просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.

Проте, доказів поставки позивачем неякісної продукції відповідачу та перебування в скрутному матеріальному становищі відповідачем суду не надано.

Просив суд розглядати справу без участі представника відповідача.

Долучив до матеріалів справи копії платіжних доручень №1651 від 07.06.2017р. на суму 9 970,00грн. з призначенням платежу: "оплата за спеції згідно накладної №2 від 10.01.2017р." та №1652 від 07.06.2017р. на суму 27 840,00грн. з призначенням платежу: "оплата за спеції згідно накладної №18".

Представник позивача в судовому засіданні 05.07.2017р. позовні вимоги підтримав та просив суд задоволити останні в повному обсязі (з врахуванням заяв від 19.06.2017р. №42 (вх.№01-65/118/17 від 20.06.2017р.) та б/н від 20.06.2017р. (вх.№01-54/5800/17)).

Водночас, заперечив проти задоволення судом заяви відповідача про зменшення суми штрафних санкцій, вказавши, що продукція була прийнята відповідачем, ніяких актів обстеження та інших листів щодо виявлення неякісної продукції на адресу позивача не надходило, а відповідач розрахувався за продукцію в повному обсязі.

Крім того, позивачем не надано суду доказів в підтвердження скрутного фінаснового становища.

Просив суд взяти до уваги, що сума індексу інфляції нарахована по накладній від 17.02.2017р. №РН-0000018 за період з квітня 2017р. по травень 2017р. (включно) і становить 612,48грн.

Суд, розглянувши заяви позивача від 19.06.2017р. №42 (вх.№01-65/118/17 від 20.06.2017р.) та б/н від 20.06.2017р. (вх.№01-54/5800/17), зазначає наступне.

Згідно п.3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Господарським процесуальним кодексом, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити, зібльшити розмір позовних вимог.

Вищий господарський суд України у п. 3.10 постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказав, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Судом приймаються заяви позивача від 19.06.2017р. №42 (вх.№01-65/118/17 від 20.06.2017р.) та б/н від 20.06.2017р. (вх.№01-54/5800/17), розцінюються як заяви про збільшення розміру позовних вимог, (позивач повідомив про сплату відповідачем 37 810,00грн. суми основного боргу після звернення позивачем з позовом та збільшив період нарахування пені та суми індексу інфляції), спір вирішується виходячи з нової ціни позову - 41 892,49грн.

Господарський суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, визнавши зібрані матеріали достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами, -

встановив:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 12 червня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дилерський Центр "Ілліч і Ко" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВМП" (покупець) було укладено договір поставки № 14-07, згідно з пунктом 1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у встановлені даним договором строки у власність покупця харчові добавки та інгредієнти для м'ясопереробки (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Відповідно до підпунктів 6.1.-6.4. пункту 6 цього договору приймання-передача товару здійснюється на складі покупця згідно накладної, яка підписується уповноваженими представниками обох сторін. Датою поставки вважається дата підписання накладної при передачі товару на складі постачальника.

Товар за даним договором поставляється за цінами, визначеними у накладній на поставку відповідної партії товару, яка є невід'ємною частиною даного договору. Загальна сума даного договору визначається сукупністю сум всіх видаткових накладних на товар (підпункти 7.1., 7.5. пункту 7 договору).

Згідно пункту 8 цього договору покупець зобов'язаний здійснити розрахунки за даним договором у безготівковому порядку згідно виставлених рахунків-фактур постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Термін оплати товару-30 календариних днів з моменту отримання від постачальника товару.

У випадку прострочення строків оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення (підпункт 9.5. пункту 9 цього договору).

Підпунктом 13.1.-13.2. пункту 13 цього договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014 року, та підлягає пролонгації на кожний наступний календарний рік, якщо за 30 календарних днів до дати завершення дії договору ні одна із сторін не заявить про намір його розірвання.

Даний договір підписано сторонами та скріплено відтиском їх круглих печаток (а.с. 11-12).

На виконання умов даного договору, позивачем було реалізовано відповідачу товар- суміш "Гудвей-стаб" Фудгель Комплект" (арт. 522-40)-по видатковим накладним №РН-0000002 від 10.01.2017р. на суму 27 840,00грн., №РН-0000018 від 17.02.2017р. на суму 27 840,00грн., а всього на суму 55 680,00грн., що і не заперечується і відповідачем.

У відповідності до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач свої зобов'язання за цим договором щодо оплати отриманого товару виконав частково на суму 17 870,00грн., що стало підставою звернення позивача з позовом до суду.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між сторонами був укладений договір, що за своєю правовою природою є договором поставки.

Договір поставки № 14-07 від 12.06.2014р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був (доказів суду не надано).

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивачем зобов'язання по передачі товару згідно договору поставки № 14-07 від 12.06.2014р. виконані в повному обсязі, що стверджується видатковими накладними №РН-0000002 від 10.01.2017р. на суму 27 840,00грн., №РН-0000018 від 17.02.2017р. на суму 27 840,00грн.

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно пункту 8 спірного договору покупець зобов'язаний здійснити розрахунки за даним договором у безготівковому порядку згідно виставлених рахунків-фактур постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Термін оплати товару-30 календариних днів з моменту отримання від постачальника товару.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару, у встановлені договором поставки № 14-07 від 12.06.2014р. строки, в повному обсязі не виконав, що і спричинило звернення позивача з позовом до суду.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по договору поставки № 14-07 від 12.06.2014р. на момент звернення позивача з позовом становила 37 810,00грн., стверджувалась договором поставки № 14-07 від 12.06.2014р., видатковими накладними №РН-0000002 від 10.01.2017р. на суму 27 840,00грн. та №РН-0000018 від 17.02.2017р. на суму 27 840,00грн.

Проте, як вбачається з матеріалів справи представник позивача в судовому засіданні 20.06.2017р. та в заяві б/н від 20.06.2017р. (вх.№01-54/5800/17) повідомив суд про сплату відповідачем 07.06.2017р. (після подачі позову) суми основного боргу в розмірі 37 810,00грн.

Отже, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 07.06.2017р. відповідач сплатив на рахунок позивача 37 810,00грн. основного боргу, що стверджується платіжними дорученнями №1651 від 07.06.2017р. на суму 9 970,00грн. з призначенням платежу: "оплата за спеції згідно накладної №2 від 10.01.2017р." та №1652 від 07.06.2017р. на суму 27 840,00грн. з призначенням платежу: "оплата за спеції згідно накладної №18".

Згідно із пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Оскільки вказані кошти сплачені відповідачем 07.06.2017р., тобто після звернення позивача до суду, то провадження в частині стягнення з відповідача 37 810,00грн.- основного боргу підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, згідно якої господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору (сплата відповідачем боргу після звернення кредитора з позовом).

У відповідності із ст.ст. 610, 611, ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач, звертаючись з позовом до суду просив стягнути з відповідача 2 450,57грн.-пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті товару згідно п.п.9.5. п.9 договору за період з 11.02.2017р. по 06.06.2017р. (по кожній накладній окремо) (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У випадку прострочення строків оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення (підпункт 9.5. пункту 9 цього договору).

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас, судом встановлено, що позивачем було допущено помилку у визначенні дати початку періоду нарахувань штрафних санкцій.

Право на нарахування у позивача виникає з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано її початок (ст. 253 ЦК України).

Згідно ч.5 ст.254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Дана правова позиція відображена і у постанові Верховного Суду України у справі №3-11гс11 від 28.02.2011р.

Як було зазначено вище, на виконання умов договору поставки № 14-07 від 12.06.2014р., позивачем було реалізовано відповідачу товар- суміш "Гудвей-стаб" Фудгель Комплект" (арт. 522-40)-по видатковим накладним №РН-0000002 від 10.01.2017р. на суму 27 840,00грн., №РН-0000018 від 17.02.2017р. на суму 27 840,00грн., а всього на суму 55 680,00грн., що і не заперечується і відповідачем.

Згідно пункту 8 цього договору покупець зобов'язаний здійснити розрахунки за даним договором у безготівковому порядку згідно виставлених рахунків-фактур постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Термін оплати товару-30 календариних днів з моменту отримання від постачальника товару.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 2 450,57грн., в т.ч. 854,40грн.-пені на суму боргу в розмірі 9 970,00грн. по видатковій накладній №РН-0000002 від 10.01.2017р. за період з 11.02.2017р. по 06.06.2017р. та 1 595,63грн.-пені на суму боргу в розмірі 27 840,00грн. по видатковій накладній №РН-0000018 від 17.02.2017р. за період з 20.03.2017р. по 06.06.2017р.

Проте, початком періоду нарахувань по видатковій накладній №РН-0000002 від 10.01.2017р. є 13.02.2017р. (11.02.2017р. та 12.02.2017р. - вихідні дні.)).

Тому, періодом за який слід нараховувати пеню по видатковій накладній №РН-0000002 від 10.01.2017р. є з 13.02.2017р. по 06.06.2017р., а по видатковій накладній №РН-0000018 від 17.02.2017р., як вірно зазначено позивачем, за період з 20.03.2017р. по 06.06.2017р.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені (згідно заяви про уточнення (збільшення) позовних вимог), здійснивши власний перерахунок її нарахування, судом встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 2 434,75грн. (позивачем заявлено до стягнення 2 450,57грн.), а тому в стягненні 15,82грн. пені позивачу слід відмовити.

Розрахунок нарахування пені перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежів, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних, судом встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає 274,19грн.-3% річних за період з 13.02.2017р. (оскільки 11.02.2017р. та 12.02.2017р.-вихідні дні) по 06.06.2017р. (по кожній накладній окремо) (позивачем заявлено до стягнення 620,64грн.), а тому в стягненні 346,45грн.-3% річних позивачу слід відмовити.

Водночас, здійснивши перерахунок суми індексу інфляції судом встановлено, що позивачем підставно нараховано 1 011,28грн.-суми індексу інфляції за період з березня 2017 року по травень 2017року включно (по кожній накладній окремо).

Розрахунок нарахування річних та суми індексу інфляції перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3.

Водночас, суд розглянувши заяву відповідача про зменшення штрафних санкцій, вважає за необхідне в задоволенні даної заяви відмовити, оскільки за приписом п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Частина 3 ст.551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Вищий господарський суд України в п.2.4 роз'яснення №02-5/293 від 20.04.1994 р., вказав, що застосовуючи приписи п.3 ст. 83 ГПК України щодо зменшення пені суд повинен об'єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим , виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Отже, надавши належну правову оцінку усім наявним у матеріалах справи документам та доводам сторін, враховуючи те, що відповідачем не надано жодних первинних доказів в підтвердження перебування його в скрутному матеріальному становищі, відсутності коштів на рахунках в установі банку та на підтвердження виняткового випадку, суд дійшов висновку про неможливість зменшення розміру пені та стягнення її в сумі 2 434,75грн.

Згідно ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 586,16 грн. (пропорційно сумі задоволених вимог) слід віднести на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, -

вирішив:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМП" (Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Луцька, 3, код 36266887)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дилерський Центр "Ілліч і Ко" (м. Київ, Дарницький район, вул. Бориспільська, 11-А, офіс 601, код 37219623)

3 720,22грн., в т.ч. 2 434,75грн.-пені, 274,19грн.-3% річних, 1 011,28грн.-суми індексу інфляції та 1 586,16грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В позові в частині стягнення 15,82грн.-пені, 346,45грн.-3% річних відмовити.

4. Провадження у справі в частині стягнення 37 810,00грн. основного боргу припинити, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Повний текст рішення складено

07.07.2017

Суддя С. В. Бондарєв