Рішення

від 26.06.2017 по справі 905/967/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.06.2017 Справа №905/967/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Кротінової О.В.,

при секретарі судового засідання Єрмолаєвій Т.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", м.Київ, ЄДРПОУ 14282829,

до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофіс-Сервіс", м.Маріуполь Донецької області, ЄДРПОУ 34843227,

до відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофис", м.Маріуполь Донецької області, ЄДРПОУ 33331057,

про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, -

за участю представників сторін:

від позивача: Пашкова Н.В. - за довіреністю;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: не з'явився, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк", м.Київ, звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою №КНО-61.1.3/309 від 19.04.2017р. до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофіс-Сервіс", м.Маріуполь Донецької області, відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофис", м.Маріуполь Донецької області, про визнання недійсним договору купівлі - продажу вантажного сідлового тягача DAF, модель ТЕ85XF, рік випуску 2001, шасі НОМЕР_9, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тофіс-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тофис", оформленого довідкою - рахунком від 16.07.2010р., серія ДДР №948146.

З дотриманням приписів ст.2-1 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи №905/967/17 визначено суддю Кротінову О.В.

Ухвалою суду від 25.04.2017р. даний позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №905/967/17.

У подальшому розгляд справи відкладався у відповідності до приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання кредитного договору №172/MPL-ліміт від 15.01.2010р. із відповідачем 1, забезпеченого договором застави транспортних засобів №172/MPL-ліміт/ЗТ від 15.01.2010р., предмет якого незаконно відчужено відповідачем 1 без згоди позивача (Заставодержателя) шляхом продажу відповідачу 2, внаслідок чого виникли підстави для визнання договору купівлі-продажу рухомого майна недійсним.

На підтвердження викладених обставин позивачем надано у копіях: договір застави транспортних засобів №172/MPL-ліміт/ЗТ від 15.01.2010р., кредитний договір №172/MPL-ліміт від 15.01.2010р., лист Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем №45/393 від 03.02.2012р. Про надання інформації з додатком до нього, витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №40975279 від 15.06.2013р., довідка-рахунок серії ДДР №948146 від 16.07.2010р., заява №053686176 (3459041) від 02.07.2010р. про зняття з обліку для реалізації, реєстраційна картка АМТ DAF TE85XF, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 від 26.04.2008р., довіреність на представника позивача.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст.203, 215, 216, 388, 586, 589-591 Цивільного кодексу України та ст.ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.17, 20 Закону України Про заставу , ст.ст.10, 14, 22, 25 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень , п.8 постанови Кабінету Міністрів України №1388 від 07.09.1998р.

25.05.2017р. представником позивача через канцелярію господарського суду Донецької області подано заяву вих. №КНО - 61.1.3/400 від 25.05.2017р., до якої додано документи, наведені у переліку.

13.06.2017р. представником позивача через канцелярію господарського суду Донецької області подано клопотання вих. №КНО - 61.1.3/448 від 07.06.2017р. про долучення копій документів до матеріалів справи, до якого додано документи, наведені у переліку.

Представник позивача у судовому засіданні 26.06.2017р. підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача 1 у судове засідання 26.06.2017р. не з'явився, витребувані судом документи не надав.

Представник відповідача 2 у судове засідання 26.06.2017р. не з'явився, витребувані судом документи не надав.

Як зазначено в п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.1 ст.77 ГПК України. При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, а також належне забезпечення з боку суду можливості відповідачів для реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом направлення поштою (іншим належним засобом зв'язку) відповідних доказів до суду, з огляду на таке суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та існуючою можливість розглянути спір за наявними в справі матеріалами, у цьому судовому засіданні, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідив матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, щодо такого.

Відповідно до ст.ст.4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст.33-34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст.32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

З огляду на приписи п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України саме на позивача покладається обов'язок довести за допомогою належних у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

15.01.2010р. між Публічним акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тофіс-Сервіс" (Позичальник) укладено кредитний договір №172/MPL-ліміт, відповідно до якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит у розмірі 1355000,00 грн., а Позичальник в свою чергу, зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором (п.1.1 кредитного договору).

Позичальник зобов'язується використати кредит виключно за таким цільовим призначенням: погашення в повному обсязі заборгованості Позичальника перед Банком за кредитним договором №136/ MPL-ліміт від 29.05.2008р. (п.2.1.1 кредитного договору).

Згідно п.5.4 кредитного договору, у випадку будь-якої несприятливої події, Банк набуває право вимагати від Позичальника достроково повернути виданий Позичальникові кредит, а Позичальник зобов'язаний, незважаючи на положення п.6.1 договору, виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті Позичальником на користь Банку згідно Договору, в строк не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Відповідно до п.6.1 кредитного договору Позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі не пізніше 01.05.2011р.

Забезпечення боргових зобов'язань Позичальника за цим договором є угоди про забезпечення, укладання яких передбачено цим договором, інші угоди про забезпечення та інше забезпечення, що будуть укладені/виникнуть у майбутньому (8.1 договору).

При настанні будь-якої несприятливої події банк має право змінювати черговість виконання боргових зобов'язань за цим договором і спрямовувати кошти, отримані від Позичальника (його поручителів чи майнових поручителів) або від реалізації застави, на виконання боргових зобов'язань без дотримання черговості, передбаченої цією статтею договору (п.9.2 договору).

Згідно статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" та статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

15.01.2010р. між Публічним акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" (Заставодежатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тофіс-Сервіс" (Заставодавець) укладено договір застави транспортних засобів №172/MPL-ліміт/ЗТ, який посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Мошенко О.В., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №42, згідно з п.2.1 якого предметом застави за цим договором є як всі разом взяті транспортні засоби, зазначені нижче, так і кожен транспортний засіб окремо, а саме:

- вантажний сідловий тягач DAF, модель TE86NCA 238, рік випуску 2001, реєстраційний номер НОМЕР_1;

- вантажний сідловий тягач DAF, модель TE95XF, рік випуску 2002, реєстраційний номер НОМЕР_2;

- вантажний сідловийтягач DAF, модель TE85XF, рік випуску 2001, реєстраційний номер НОМЕР_3;

- напівпричіп бортовий тентований GEN TRAIL, модель TX34CW, рік випуску 2000, реєстраційний номер НОМЕР_4;

- напівпричіп бортовий тентований GEN TRAIL, модель TX34CW, рік випуску 2001, реєстраційний номер НОМЕР_5;

- напівпричіп бортовий тентований GEN TRAIL, модель TX34CW, рік випуску 2001, реєстраційний номер НОМЕР_6;

- напівпричіп бортовий тентований FRUEHAUF, модель FTF43C13RBA, рік випуску 1995, реєстраційний номер НОМЕР_7.

Відповідно до п.3.6 договору застави, до виконання основного зобов'язання у повному обсязі Заставодавець не має права без письмової згоди заставодержателя відчужувати будь-яким чином предмет застави, відмовлятися від права власності на предмет застави, знищувати фізично предмет застави, передавати предмет застави як внесок до статутного фонду юридичних осіб, в спільну діяльність, найм (оренду), лізинг, інші види користування, розпорядження будь-яким іншим чином предметом застави в цілому або окремими частинами, що входять до його складу; а також укладати відносно предмету застави або його частинам будь-які інші угоди.

Пунктом 5.1.1 договору застави, у випадках та в порядку, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України, заставодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок Предмет застави.

Згідно п.5.1.4 договору застави, у разі порушення Заставодавцем обов'язків, встановлених цим договором застави, Заставодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а разі його невиконання - звернути стягнення на предмет застави.

Згідно п.6.1 договору застави заставодержатель вправі звернути стягнення на предмет застави та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмету застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця.

Відповідно до умов п.6.2 договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється на вибір заставодержателя:

- за рішенням суду;

- на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- шляхом позасудового врегулювання відповідно до чинного законодавства України.

Проаналізувавши зміст вищевказаного договору застави, суд дійшов висновку, що зазначена угода за своєю правовою природою є засобом забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором та підпадає під правове регулювання §6 гл.49 Цивільного кодексу України та Закону України „Про заставу".

За змістом ст.586 Цивільного кодексу України (у редакції станом на дату вчинення оспорюваного правочину) заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором. Заставодавець має право заповідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним. Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.

Згідно зі ст.2 Закону України „Про заставу" цим законом визначаються основні положення про заставу. Відносини застави, не передбачені цим Законом, регулюються іншими актами законодавства України.

Положеннями ст.1 Закону України „Про заставу" передбачено, що Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення. Реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави (ст.16 Закону).

Згідно із ст.17 Закону України "Про заставу" заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя .

Статтею 9 Закону "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні.

У разі відчуження предмета обтяження боржником він зобов'язаний негайно письмово повідомити про це обтяжувача, який протягом п'яти днів з дня отримання цього повідомлення повинен зареєструвати відповідні зміни у відомостях про обтяження згідно зі статтею 13 цього Закону.

Якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

За умов ст.10 Закону у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. У разі передачі рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна. Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.

Як свідчить банківська виписка за період з 15.01.2010р. по 05.06.2017р. по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофіс-Сервіс" №2063956, зобов'язання відповідача 1 за договором №172/MPL-ліміт від 15.01.2010р. не виконано.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Матеріали справи містять лист Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем №45/393 від 03.02.2012р. Про надання інформації з додатком до нього, відповідно до якого транспортний засіб DAF TE85XF, рік випуску 2001, номер НОМЕР_3, білий, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_11, видане 2-го ВРЕР м.Маріуполя УДАІ ГУМВС України у Донецькій області 26.04.2008р., номер двигуна НОМЕР_8, номер шасі НОМЕР_12, власником якого станом на 26.04.2008р. було Товариство з обмеженою відповідальністю Тофіс-Сервіс (Донецька область, м.Маріуполь, Жовтневий район, вул.Енгельса, буд.60).

Одночасно дані відомості підтверджуються реєстраційною карткою АМТ DAF TE85XF та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 від 26.04.2008р.

При цьому, згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №40975279 від 15.06.2013р. означений транспортний засіб зареєстровано в реєстрі обтяжень 18.01.2010р. за №9425586 на підставі договору застави транспортних засобів №172/MPL-ліміт/ЗТ від 15.01.2010р.

Суду представлено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Тофіс-Сервіс на адресу 2-го ВРЕР м.Маріуполя УДАІ ГУМВС України у Донецькій області №053686176 (3459041) від 02.07.2010р. про зняття з обліку для реалізації.

Згідно штампу 2-го ВРЕР м.Маріуполя УДАІ ГУМВС України у Донецькій області, що міститься у правому верхньому куті реєстраційної картки АМТ DAF TE85XF 02.07.2010р., вантажний сідловий тягач DAF TE85XF, номер двигуна НОМЕР_8, номер шасі НОМЕР_12, номер НОМЕР_3, знято з обліку для реалізації.

Наведені відомості містить також додаток до листа Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем №45/393 від 03.02.2012р. Про надання інформації .

Відповідно до довідки-рахунку серії ДДР №948146 від 16.07.2010р. Товариству з обмеженою відповідальністю "Тофис" (відповідач 2) продано і видано вантажний сідловий тягач марки DAF TE85XF, шасі НОМЕР_9, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_11, вартістю 48433,73 грн.

23.07.2010р., згідно додатку до листа №45/393 від 03.02.2012р., спірний транспортний засіб зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Тофис" (Донецька область, м.Маріуполь, Приморський район, вул.Котляревського, буд.2).

Жодних доказів повідомлення позивача про такі дії, як і отримання письмової згоди на це, суду не надано.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

У відповідності до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Як було встановлено вище, договір застави транспортних засобів №172/MPL-ліміт/ЗТ від 15.01.2010р. містить положення, яке кореспондується із приписами Цивільного кодексу України, Закону України "Про заставу", Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та визначає, що відчуження предмету застави - лише за письмовою згодою позивача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тофіс-Сервіс" мав право відчуження вантажного сідлового тягача DAF TE85XF, номер двигуна НОМЕР_8, номер шасі НОМЕР_12, номер НОМЕР_3, лише за письмовою згодою Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк".

В матеріалах справи відсутні докази відповідної згоди заставодержателя на відчуження у вищенаведений спосіб предмета застави, останній зареєстровано в реєстрі обтяжень 18.01.2010р. за №9425586 на підставі договору застави транспортних засобів №172/MPL-ліміт/ЗТ від 15.01.2010р.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що укладаючи спірний договір без попереднього отримання, передбаченими умовами договору застави, письмової згоди Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", Товариством з обмеженою відповідальністю "Тофіс-Сервіс" порушено вимоги ст.586 Цивільного кодексу України, ст.9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст.17 Закону України "Про заставу", п.3.6 договору застави транспортних засобів №172/MPL-ліміт/ЗТ від 15.01.2010р.

За таких обставин, оцінивши подані докази, позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі - продажу вантажного сідлового тягача DAF, модель ТЕ85XF, рік випуску 2001, шасі НОМЕР_9, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тофіс-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тофис", оформленого довідкою - рахунком від 16.07.2010р., серія ДДР №948146, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають стягненню в порядку, що передбачений ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", м.Київ, до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофіс-Сервіс", м.Маріуполь Донецької області, відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофис", м.Маріуполь Донецької області, про визнання недійсним договору купівлі - продажу вантажного сідлового тягача DAF, модель ТЕ85XF, рік випуску 2001, шасі НОМЕР_9, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тофіс-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тофис", оформленого довідкою - рахунком від 16.07.2010р., серія ДДР №948146, задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати недійсним договір купівлі - продажу вантажного сідлового тягача DAF, модель ТЕ85XF, рік випуску 2001, шасі НОМЕР_9, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тофіс-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тофис", оформленого довідкою - рахунком від 16.07.2010р., серія ДДР №948146.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофіс-Сервіс" (87515, Донецька область, м.Маріуполь, Жовтневий район, вул.Енгельса, буд.60, ЄДРПОУ 34843227, банківські реквізити не вказано) на користь Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (04070, м.Київ, вул.Андріївська, буд.4, ЄДРПОУ 14282829, банківські реквізити не вказано) відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 800,00грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофис" (87515, Донецька область, м.Маріуполь, Жовтневий район, Володарське шосе, буд.3, ЄДРПОУ 33331057, банківські реквізити не вказано) на користь Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (04070, м.Київ, вул.Андріївська, буд.4, ЄДРПОУ 14282829, банківські реквізити не вказано) відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 800,00грн.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. В судовому засіданні 26.06.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

8. Повний текст рішення складено та підписано 03.07.2017р.

Суддя О.В. Кротінова