Постанова

від 25.05.2007 по справі 4/104-ап-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/104-АП-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м.Херсон, вул. Горького, 18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

"25" травня 2007 р.                                                           Справа № 4/104-АП-07

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Закуріна М. К. при секретарі Фінаровій О.Л. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу              

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Судохідна компанія "Ріверсі"

до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області ,

за участі:

3-ї особи без самостійних вимог на стороні позивача – Колективного підприємства „Хлібопродукти”,

представників:

від позивача – Волкової Л.Г. (представника за дорученням),  

від відповідача –Редькіна М.Ю. (представника за дорученням),

від 3-ї особи –Кудрявова В.О. (представника за дорученням),

про (з урахуванням здійснених уточнень):

1)          визнання нечинним висновку державної екологічної експертизи № 06-12-04 від 12 січня 2007 року, винесеного  відповідачем, яким відхилена від погодження проектна документація розміщення майданчика для вантажно-розвантажувальних робіт в районі автомобільного мосту смт. Антонівка на земельній ділянці, що орендується позивачем,

    2)          визнання неправомірними дій відповідача по складанню названого висновку;

    3)          зобов'язання відповідача провести державну екологічну експертизу та надати обґрунтований та об'єктивний висновок по робочому проекту розміщення майданчика для вантажно-розвантажувальних робіт в районі автомобільного мосту смт. Антонівка на земельній ділянці, що орендується позивачем,

                                                 в с т а н о в и в:

Ухвалою суду від 28 лютого поточного року порушено провадження у справі суддею Ємленіновою З.І. Проте в подальшому за розпорядженням заступника голови суду № 51 від 25 квітня 2007 року у зв'язку з хворобою судді справа передана на розгляд судді Закуріну М.К., яким вона прийнята до провадження та розглянута в судових засіданнях, що відбулися 27 квітня, 15 та 25 травня, з оголошенням за результатами її розгляду вступної та резолютивної частині постанови суду.  При цьому слід зазначити, що в судові засідання, які відбулися у вказаний час представник відповідача не прибував, у зв'язку з чим вона розглянута без його участі.

Поряд з цим слід зазначити, що позивачем за позовною заявою позовні вимоги в первісному вигляді були спрямовані до Державного управління екології та природних ресурсів в Херсонській області, а  подальшому у зв'язку зі зміною назви відповідача –до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області. В судових засіданнях на стороні відповідача приймали участь представники саме від Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області. Цією ж особою і надавався відзив на позов. Приймаючи до уваги викладене за ініціативою суду назва відповідача підлягає уточненню (виправленню), а саме замість Державного управління екології та природних ресурсів в Херсонській області його назвою є Державне правління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області.

Відповідно до позовної заяви (а.с. 2-4) та заяв про уточнення позовних вимог (а.с. 29-31, 83-87) вимоги ґрунтуються на факті порушення відповідачем положень статті 39 Закону України „Про екологічну експертизу” щодо наявності в експертному висновку від 12.01.2007 р. оцінки екологічної допустимості і можливості прийняття рішень по об'єкту екологічної експертизи. Поряд з викладеним позивач зосереджує увагу на допущених відповідачем порушеннях статей 28, 29, 31, 32, 33, 37 названого вище Закону.  На думку позивача відповідачем порушено статтю 43 названого Закону в частині змісту висновків екологічної експертизи, а саме у висновку відсутні належні відомості щодо констатуючої частини, не надана характеристика видів запланованої чи здійснювальної діяльності, її впливу на стан навколишнього природного середовища, ступеня екологічного ризику тощо. При проведені експертизи, за твердженнями позивача, експертом не враховано положення постанови КМУ від 14.04.1997 р № 347, якою затверджено „Порядок установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними”, положення постанови КМУ від 08.05.1996 р. № 486, якою затверджено „Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них”.

Відповідачем зазначені вимоги не визнаються (а.с. 27-28) з посиланням на дотримання ним законодавства при проведенні експертизи, в тому числі положень пункту „г” статті 61 Земельного кодексу України, за яким у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд. Крім цього відповідач вказує на недотримання позивачем норм статті 44 Закону України „Про екологічну експертизу” в частині звернення спочатку до відповідних рад, органів виконавчої влади, державної екологічної експертизи та інших органів, які приймали рішення про проведення такої експертизи, у випадку необхідності спростування висновків  експертизи, а в разі відмови в розгляді заяви - до суду.

Частиною 2 статті 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Кодекс адміністративного судочинства України визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.

За змістом статті 2 вказаного Кодексу, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно до визначення наданого у пункті 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції –переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку що за юридичною природою даний спір має публічно-правовий характер та на нього поширюється просторова сфера дії Кодексу адміністративного судочинства України. А тому, враховуючи суб'єктний склад оспорюваних правовідносин та нормативно-правовий припис пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень КАС України, за яким до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами КАС України, даний спір підвідомчий господарським  судам України.

Крім викладеного з матеріалів справи слідує, що 12 січня 2007 року еколого-експертним підрозділом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області розглянуто робочий проект „Розміщення майданчика для вантажно-розвантажувальних робіт ТОВ СК „Реверсі” в смт. Антонівка м. Херсона в районі автодорожнього мосту”, який було розроблено КП „Хлібопродукти”.

За результатами розгляду даного проекту відповідачем прийнято Висновок державної екологічної експертизи № 06-12-04 від 12 січня 2007 року (а.с. 6), зі змісту якого вбачається, що проектом передбачено розміщення майданчика площею 0,3467 га в районі автодорожнього мосту в смт. Антонівка м. Херсона для виконання вантажно-розвантажувальних робіт сипучих будівельних матеріалів. Сама ділянка розташована у прибережній захисній смузі ріки Дніпро. Згідно до проекту передбачено будівництво операторної, трансформаторної підстанції, фундаменту для автомобільних ваг вантажопідйомністю 60 т, платформи довжиною 18 м, бензомасловловлювача, майданчика з твердим покриттям площею 1140 м2.

Поряд з цим, відповідачем зроблено висновок про порушення вимог пункту „г” статті 61 Земельного кодексу України  та пункту 4 статті 89 Водного кодексу України при запроектованому будівництві, у зв'язку з чим  робочий проект оцінено негативно, а саме проектна документація відхилена від погодження. Саме цей висновок є предметом спору у даній справі.

Відносини в галузі екологічної експертизи в Україні регулюються Законом України „Про екологічну експертизу”, Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища” та іншими актами законодавства України.

Зокрема, за змістом статті 1 Закону України „Про екологічну експертизу” під екологічною експертиза в Україні розуміється –вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

В свою чергу статтею 3 названого Закону визначено, що завданням законодавства про екологічну експертизу є регулювання суспільних відносин в галузі екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав та інтересів громадян і держави. А відповідно до положень статті 5 Закону основними завданнями екологічної експертизи є: 1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності; 2) організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи; 3) встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил; 4) оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища і якість природних ресурсів; 5) оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; 6) підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Поряд з цим за частиною 1 статті 7 Закону об'єктами екологічної експертизи є серед іншого передпроектні та проектні матеріали, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища. А за статтею 8 до документації на об'єкти екологічної експертизи додаються обґрунтування щодо забезпечення екологічної безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності з комплексною еколого-економічною оцінкою існуючого чи передбачуваного впливу на стан навколишнього природного середовища, оцінкою екологічного ризику та з альтернативними прогнозними варіантами зменшення цього впливу. Особи, які передають документацію на об'єкти екологічної експертизи, в разі необхідності організують і фінансують проведення додаткових досліджень, пошукових і експертних робіт, забезпечують гласність і враховують громадську думку щодо запланованої чи здійснюваної діяльності, гарантують достовірність попередньої оцінки впливу на навколишнє природне середовище, що відображається в Заяві про екологічні наслідки діяльності.

Як слідує з положень статей 12 та 13 Закону в Україні здійснюються державна, громадська та інші екологічні експертизи. Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз. Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи. Державна екологічна експертиза організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади. Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

За статтею 20 Закону державне управління в галузі екологічної експертизи здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві Ради, органи виконавчої влади на місцях, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів як спеціально уповноважений орган у цій галузі і його органи на місцях, інші органи державної виконавчої влади відповідно до законодавства України. 

В даному випадку таким органом є Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області, якому згідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону, а також пункту 4.3. Положення про Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого  наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 16 червня 2006 року № 285, належить право здійснення державної екологічної експертизи у рамках комплексної державної експертизи та у відокремленому порядку відповідно до вимог Закону України „Про екологічну експертизу” та постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 N 483 „Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи”.

Статтею 33 Закону визначена процедура проведення екологічної експертизи, яка  передбачає вирішення еколого-експертними органами чи формуваннями завдань експертного дослідження і оцінку об'єктів екологічної експертизи, підготовку обґрунтованого об'єктивного еколого-експертного висновку. Сама процедура проведення екологічної експертизи передбачає: 1) перевірку наявності та повноти необхідних матеріалів і реквізитів на об'єкти екологічної експертизи та створення еколого-експертних комісій (груп) відповідно до вимог законодавства (підготовча стадія); 2) аналітичне опрацювання матеріалів екологічної експертизи, в разі необхідності натурні обстеження і проведення на їх основі порівняльного аналізу і часткових оцінок ступеня екологічної безпеки, достатності та ефективності екологічних обґрунтувань діяльності об'єктів екологічної експертизи (основна стадія); 3) узагальнення окремих експертних досліджень одержаної інформації та наслідків діяльності об'єктів експертизи, підготовку висновку екологічної експертизи та подання його заінтересованим органам і особам (заключна стадія).

В той же час, за статтею 39 висновки державної екологічної експертизи повинні містити оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об'єкта екологічної експертизи та враховувати соціально-економічні наслідки. В разі негативної оцінки об'єктів державної екологічної експертизи замовник зобов'язаний забезпечити їх доопрацювання відповідно до вимог еколого-експертного висновку і своєчасну передачу матеріалів на додаткову державну екологічну експертизу.

Відповідно до статті 43 Закону висновки екологічної експертизи складаються з вступної (протокольної), констатуючої (описової) та заключної (оціночно-узагальнюючої) частин.  У вступній частині містяться дані про орган, що проводив екологічну експертизу, склад експертів, час проведення, найменування об'єкта екологічної експертизи, його кількісні та якісні показники, відомості про виконавців і замовників екологічної експертизи та про орган, який приймає рішення щодо реалізації об'єкта екологічної експертизи. У констатуючій частині подається коротка характеристика видів запланованої чи здійснюваної діяльності, її впливу на стан навколишнього природного середовища, ступеня екологічного ризику відповідних заходів, спрямованих на нейтралізацію і запобігання цьому впливові, забезпечення вимог екологічної безпеки, охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. У заключній частині містяться узагальнена оцінка об'єкта екологічної експертизи, зауваження і пропозиції щодо вдосконалення обґрунтування його екологічного впливу, висновки щодо схвалення, повернення на доопрацювання чи відхилення його від подальшого еколого-експертного розгляду з посиланням на відповідні нормативні документи та щодо можливості прийняття рішення про подальшу реалізацію об'єкта екологічної експертизи.

Фактично предметом спору є висновок екологічної експертизи, висновки якого ґрунтуються на положеннях пункту „г” статті 61 Земельного кодексу України  та пункту 4 статті 89 Водного кодексу України.

Так, за пунктом „г” статті 61 Земельного кодексу України, дійсно, встановлено заборону будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. Відповідно до пункту „в”  частини 2 статті 60 того ж Кодексу прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок уздовж урізу води для великих річок шириною 100 м. Аналогічні норми щодо заборони будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів, а також розміру захисної смуги встановлено пунктом 4 частини 2 статті 89 та частиною 2 статті 88 Водного кодексу України.

В той же час, статтею 2 Водного кодексу України передбачено, що водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища” та іншими актами законодавства. Таким актом є також Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 347 „Про затвердження Порядку складання паспортів річок і Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними”.

Так, відповідно до Порядку установлення берегових смуг на судноплавних водних шляхах за межами міських поселень і в межах прибережних захисних смуг на окремих ділянках установлюються берегові смуги для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством. У межах берегових смуг водних шляхів дозволяється серед іншого влаштування причалів, установлення пристроїв для навантаження і розвантаження самохідних суден і барж, тимчасових пристроїв для швартування суден і наплавних споруд, а також тимчасове зберігання вантажів та механічної тяги суден.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, відповідно до якого у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88 - 91 водного кодексу України. Прибережні захисні смуги у межах водоохоронної зони можуть використовуватися для провадження господарської діяльності за умови обов'язкового виконання вимог, передбачених статтями 89 та 90 Водного кодексу України.

З викладеного судом робиться висновок про необґрунтованість висновку державної екологічної експертизи № 06-12-04 від 12 січня 2007 року, винесеного  відповідачем, яким відхилена від погодження проектна документація розміщення майданчика для вантажно-розвантажувальних робіт в районі автомобільного мосту смт. Антонівка на земельній ділянці, що орендується позивачем, оскільки він зроблений без врахування зазначених вище положень діючого законодавства щодо наявної можливості у межах берегових смуг водних шляхів влаштування причалів, установлення пристроїв для навантаження і розвантаження самохідних суден і барж, тимчасових пристроїв для швартування суден і наплавних споруд, а також тимчасове зберігання вантажів та механічної тяги суден.

Поряд з цим судом констатується, що проект відведення в оренду ТОВ СК „Реверсі” земельної ділянки площею 0,3467 га під розміщення майданчика вантажно-розвантажувальних робіт було погоджено в тому числі Херсонським міським управлінням земельних ресурсів, Державним управлінням екології та природних ресурсів в Херсонській області та Херсонським відділом водних ресурсів (а.с. 16). Будь-яких зауважень щодо будівництва майданчику у спірній зоні державними органами, уповноваженими здійснювати діяльність по контролю за використанням земель, не висловлено.

Крім цього суд зазначає, що Висновок державної екологічної експертизи не містить в собі безпосередніх висновків щодо представленого проекту будівництва в частині негативного екологічного впливу на навколишнє природне середовище, що є суттю самої експертизи відповідно до визначення поняття екологічної експертизи, викладеного вище. А тому такий висновок є недійсним на підставі положень статті 45 Закону України „Про екологічну експертизу”, за якою висновки державної екологічної експертизи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі: 1) порушення вимог законодавства про проведення державної екологічної експертизи; 2) недотримання державних санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів, будівельних норм і правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; 3) неврахування важливих достовірних відомостей про стан екологічної ситуації, що склалася в районі (місці) реалізації об'єкта екологічної експертизи, який може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, природних ресурсів, здоров'я людей; 4) порушення прав учасників еколого-експертного процесу, якщо це призвело до неправдивого висновку екологічної експертизи.

Що стосується посилань відповідача на необхідність попереднього звернення із заявою щодо оскарження висновків експертизи до відповідних органів, а лише після цього до суду, слід зазначити, що статтею 46 названого вище Закону в такому порядку оскаржуються лише рішення, прийняті відповідними органами на підставі висновків державної екологічної експертизи. В даному випадку предметом спору є саме висновок, а не рішення, прийняте на його підставі.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням положень статті 162 КАС України, відповідно до якої у разі задоволення позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, а також про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з державного бюджету.

На підставі  зазначених правових норм і керуючись статтями 158-163, пунктом 3 Прикінцевих та Перехідних положень КАС України,

                                                                  п о с т а н о в и в :

1.          Позовні вимоги задовольнити.

2.          Визнати недійсним висновок державної екологічної експертизи № 06-12-04 від 12 січня 2007 року, винесений Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області, яким відхилена від погодження проектна документація розміщення майданчика для вантажно-розвантажувальних робіт в районі автомобільного мосту смт. Антонівка на земельній ділянці, що орендується Товариством з обмеженою відповідальністю СК „Реверсі”.

3.          Визнати неправомірними дії Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області по складанню висновку державної екологічної експертизи № 06-12-04 від 12 січня 2007 року, яким відхилена від погодження проектна документація розміщення майданчика для вантажно-розвантажувальних робіт в районі автомобільного мосту смт. Антонівка на земельній ділянці, що орендується Товариством з обмеженою відповідальністю СК „Реверсі”.

4.          Зобов'язати Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області провести державну екологічну експертизу та надати обґрунтований і об'єктивний висновок по робочому проекту розміщення майданчика для вантажно-розвантажувальних робіт в районі автомобільного мосту смт. Антонівка на земельній ділянці, що орендується Товариством з обмеженою відповідальністю СК „Реверсі”.

5.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СК „Реверсі” (розташованого за адресою: м. Херсон, Острівське шосе, 10-а; код 32021860) – компенсації по сплаті судового збору в розмірі 3 грн 40 коп.

6.          Роз'яснити сторонам, що дана постанова набирає законної сили  після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі  подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.                        

                              Дата підпису постанови –30 травня 2007 року  

                    Суддя                                                                  М.К. Закурін