Рішення

від 05.07.2017 по справі 916/370/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" липня 2017 р.Справа № 916/370/17

За позовом : Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

до відповідача : ОСОБА_1 «Москвичавтосервісекспрес« ;

про стягнення 41685,95 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - довіреність № 01-36/70 від 13.12.2016р.;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ: 13.02.2017р. Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 «Москвичавтосервісекспрес« , в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 41685,95 грн., з яких заборгованість з орендної плати у сумі 13300,04 грн.; неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди в сумі 26370,76 грн., пеню у розмірі 2016,15 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем прийнятих на себе за договором оренди нежитлового приміщення №37/92 від 01.10.2002 року зобов'язань в частині повної та своєчасної сплати орендної оплати, а також на незвільнення приміщення після розірвання договору оренди.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.02.2017р. суддею Оборотовою О.Ю. порушено провадження у справі №916/370/17 із призначенням до розгляду в засіданні суду 03.03.2017р.

Ухвалою суду від 03.03.2016р., з огляду на нез'явлення в судове засідання представника відповідача, а також неподання витребуваних доказів, розгляд справи було відкладено на 22.03.2017р.

22.03.2017р. з 10 год. 16 хв. до 11 год. 35 хв. всі працівники та відвідувачі суду були евакуйовані з адміністративної будівлі, у зв'язку із проведенням ГУДСНС України в Одеській області спільно з ГУНП в Одеській області оперативно-розшукових заходів з приводу анонімного повідомлення про закладення вибухового приладу в адміністративній будівлі, у зв'язку із чим судове засідання, призначене на 22.03.2017р., не відбулось.

Ухвалою суду від 22.03.2017р. розгляд справи призначено на 05.04.2017р.

Ухвалою суду від 05.04.2017р. строк розгляду справи за клопотанням представника позивача було продовжено на п'ятнадцять днів.

Ухвалою суду від 05.04.2017р., з огляду на нез'явлення в судове засідання представника відповідача, а також неподання ним витребуваних доказів, розгляд справи було відкладено на 24.04.2017р.

19.04.2017р. до канцелярії суду від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі (а.с.54-56), згідно яких останній, посилаючись на норми ч. 3 ст. 653 ЦК України, зазначає, що оскільки рішення щодо розірвання договору оренди набрало чинності 08.08.2016р., договір між сторонами вважається розірваним з цієї дати.

При цьому вказує, що у відповідача в період з 01.05.2016р. по 08.08.2016р. існує заборгованість з орендної плати у розмірі 11580,20 грн., а також зазначає про те, що оскільки відповідачем після розірвання договору не було повернуто спірного майна, ним з урахуванням п. 4.7 та п. 4.10 договору була нарахована орендна плата за фактичне користування приміщенням з 09.08.2016р. по 23.08.2016р. у розмірі 1719,84 грн.

Щодо стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди позивач зазначає, що згідно п. 4.7 договору, відповідач зобов'язаний був повернути приміщення за актом приймання -передачі протягом 15 днів з дати розірвання договору, тобто до 24.08.2016р.

Проте вважає, що оскільки відповідача примусово було виселено із займаного приміщення лише 14.12.2016р., що підтверджується відповідним актом Суворовського відділу ДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області, з відповідача підлягає стягненню неустойка за прострочення виконання зобов'язання з повернення об'єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, що за період з 24.08.2016р. по 14.12.2016р. складає 26370,76 грн.

Крім того вказує, що оскільки відповідач прострочив сплату орендної плати, позивачем нараховано пеню за період з 16.05.2016р. по 31.01.2017р. у розмірі 2016,15 грн.

З огляду на викладені обставин, Департамент комунальної власності Одеської міської ради просить суд заявлені ним позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Розпорядженням керівника апарату суду від 24.04.2017р., у зв'язку із перебуванням судді Оборотової О.Ю. з 24.04.2017р. на тривалому лікарняному, що може мати наслідком порушення строку розгляду справи, призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/370/17, за результатами якого дану справу розподілено судді господарського суду Одеської області Щавинській Ю.М.

Ухвалою суду від 24.04.2017р. справу №916/370/17 суддею Щавинською Ю.М. прийнято до провадження із призначенням до розгляду в засіданні суду 29.05.2017р.

Ухвалою суду від 29.05.2017р., з огляду на нез`явлення в судове засідання представника відповідача, від якого не надходило клопотань про розгляд справи за його відсутності, невиконання вимог ухвали суду, а також з урахуванням необхідності додаткового витребування та дослідження доказів, розгляд справи було відкладено на 21.06.2017р.

У судовому засіданні 21.06.2017р. представник позивача під час розгляду справи по суті в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.

Ухвалою суду від 21.06.2017р. строк розгляду справи за клопотанням представника позивача було продовжено на п'ятнадцять днів та у зв'язку із нез'явленням в судове засідання представника відповідача, від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також з урахуванням невиконання вимог ухвали суду, розгляд справи було відкладено на 05.07.2017р.

В судове засідання 05.07.2017р. з'явився представник позивача, який підтримав заявлений позов, просив суд задовольнити його.

Відповідач - ОСОБА_1 «Москвичавтосервісекспрес» про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, шляхом надсилання на його адресу вищевказаних ухвал суду у судові засідання не з'являвся, про поважність причин відсутності не повідомляв, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» , особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення були повернуті поштою із відміткою у довідках поштової установи організація за вказаною адресою не знаходиться (а.с.66-69, 80-83), суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, надані в ході розгляду справи, суд встановив наступне:

01.10.2002 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець), правонаступником якого є Департамент комунальної власності Одеської міської ради, та Кооперативом «Москвичавтосервісекспрес» (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 37/92 (а.с.10-11), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 48, 1 поверх, загальною площею 144,2 кв.м. на підставі листа Орендаря № 52/3 від 29.07.2002р.

Згідно п. 1.2 строк дії договору оренди встановлений до 02.07.2003р.

Відповідно до п. 2.1. договору, орендна плата визначається на підставі ст.19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна» та рішення сесії Одеської міської ради від 31.10.2000р. № 1665-ХХІІІ Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади м. Одеси .

Згідно умов п. 2.4 Договору орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Приписами п.2.2 договору встановлено, що за орендоване приміщення Орендар, зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору місяць 1101,84 грн. без врахуванням податку на додану вартість та індексу інфляції.

Внаслідок невиконання відповідачем умов укладеного договору, у зв'язку з наявністю у нього заборгованості по орендній платі у сумі 46428,56 грн., на яку було нараховано пеню у розмірі 7387,05 грн., позивач у 2016 році звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 46428,56 грн . заборгованості з орендної плати та 7429,89 грн. пені.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Одеської області від 21.07.2016року по справі №916/1201/16 (а.с.13-15), яке набрало законної сили 08.08.2016р. та сторонами не було оскаржено, позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволені частково; стягнуто з ОСОБА_1 "Москвичавтосервісекспрес" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 46428/сорок шість тисяч чотириста двадцять вісім/грн. 56 коп. основного боргу, 7387/сім тисяч триста вісімдесят сім/грн. 05 коп. пені та 4130/чотири тисячі сто тридцять/грн. 71 коп. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено; розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 01.10.2002 р. № 37/82, укладений між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Кооперативом "Москвичавтосервісекспрес". ОСОБА_1 "Москвичавтосервісекспрес" з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 144,2 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 48.

Як вбачається з акту старшого державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 14.12.2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.16), при примусовому виконанні наказу по справі №916/1201/16 щодо виселення державним виконавцем під час виходу за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, буд. 48 встановлено, що під час проведення виконавчих дій та виїзду за адресою з'ясувалося, що боржник виконав наказ №916/1201/16 в добровільному порядку. Приміщення вільні, діяльність не проводе, майна не виявлено.

Враховуючи, що з дати набрання рішенням господарського суду Одеської області від 21.07.2016 року у справі №916/1201/16 законної сили відповідач - ОСОБА_1 «Москвичавтосервісекспрес» самовільно, без правових підстав, займав нежиле підвальне приміщення, загальною площею 144,2 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 48, та не повернув вказане орендоване майно Департаменту комунальної власності Одеської міської після розірвання договору в належний строк за актом приймання-передачі , Департамент комунальної власності Одеської міської ради був змушений звернутися до господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Оцінивши надані докази у їх сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приймаючи до уваги, що укладений сторонами договір, за своєю правовою природою відноситься до договорів оренди, а майно, яке виступає предметом договору, належить до комунальної власності, до спірних правовідносин застосовуються також норми Закону України „Про оренду державного та комунального майна» .

Згідно до ст. 193 ГК України, яка цілком кореспондується із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оцінюючи вимоги про стягнення орендної плати, суд вказує наступне.

Статтею 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Також, відповідно до приписів ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» , Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 19 вказаного закону Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно з п.7 ст.180 ГК України строком дії договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст.188 ГК України у випадку розірвання договору рішенням суду, він вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням.

Відповідно до п. 4.7 договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.

Згідно з пунктом 4.10. договору, у випадку припинення дії цього договору у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, Орендар сплачує орендну плату по день підписання акта приймання-передачі приміщення.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно до ст.629 ЦК України.

Приймаючи до уваги, що рішення господарського суду Одеської області від 21.07.2016 року у справі №916/1201/16 набрало законної сили 08.08.2016 року, здійснивши системний аналіз умов договору, суд доходить висновку про обов'язок відповідача сплатити орендну плату за час дії договору (станом на 08.08.2016р.) та за 15 днів після його розірвання, тобто до 23.08.2016р.

Враховуючи викладене, суд, перевіривши розрахунок заборгованості з орендної плати (а.с.17) у сумі 13 300,04 грн., вважає його вірним, а вимоги про стягнення такої заборгованості обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 26370,76 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, які встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як встановлено судом, рішенням господарського суду Одеської області від 21.07.2016 року по справі № 916/1201/16, яке набрало законної сили 08.08.2016 року, договір оренди №37/82 від 01.10.2002р., укладений між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Кооперативом «Москвичавтосервісекспрес» , було розірвано.

Вказаним рішенням було також виселено вказану особу з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 144,2 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 48 з подальшою передачею вказаного приміщення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка цілком кореспондується з ч. 1 ст.785 ЦК України, у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди, тобто у даному випадку за актом приймання-передачі (п. 4.7 договору).

Разом з тим, оскільки доказів передачі приміщення в порядку, встановленому п. 4.7 договору матеріали справи не містять, суд доходить висновку, що починаючи з 24.08.2016 року, відповідач без правових підстав займав орендоване підвальне приміщення, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 48.

Відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено, що, в порушення п.4.7 договору та ст.785 ЦК України, орендар не повернув об'єкт оренди протягом 15 днів з моменту закінчення строку дії договору, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення неустойки.

Оцінивши усі обставини справи, суд доходить висновку про правильність визначення позивачем періоду нарахування неустойки, водночас при перевірці її розрахунку (а.с.17) встановлює його помилковість, яка полягає в тому, що позивач при визначенні розміру неустойки безпідставно включив до її складу податок на додану вартість.

Так, згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно із п.4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором, у тому числі у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Із місту наведеного пункту ст.231 ГК України вбачається, що розмір штрафних санкцій обчислюється не тільки у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф); у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня), як це передбачено ст. 549 ЦК України; а і у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У даному випадку штрафні санкції у вигляді неустойки відповідно із умовами договору оренди та ч.2 ст. 785 ЦК України встановлюються у кратному розмірі до розміру орендної плати.

Таким чином, вищенаведене свідчить про те, що неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, встановлена ч.2 ст.785 ЦК України, безумовно є штрафною санкцією, яка передбачена ст. 230 ГК України, і вказаний висновок не суперечить висновку Вищого господарського суду України щодо неможливості застосування спеціальної позовної давності до цієї штрафної санкції, як самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин (Інформаційний лист ВГСУ від 29.05.12 р. №01-06/735/2012), оскільки такий висновок ВГС України ґрунтується на неможливості її ототожнення із договірною неустойкою, зокрема, щодо застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

ґ) виключено;

д) виключено;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно з п. 1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Отже, сплата неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення не відповідає поняттям "постачання товарів" або "постачання послуг".

Таким чином, неустойка, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України, не може розглядатись як компенсація вартості наданих послуг, яка збільшує базу оподаткування податком на додану вартість, а за своєю правовою природою є штрафною санкцією.

Вказаної правової позиції з аналогічних спірних правовідносин щодо нарахування ПДВ на штрафні санкції, дотримується і Державна податкова адміністрація України в листі №15098/10/15-0217 від 28.04.11 р. „Щодо порядку оподаткування податком на додану вартість штрафних санкцій та пені» , в листі від 25.07.2001 р. №9049/7/16-1277 «Щодо обкладення податком на додану вартість отриманої неустойки» , а також Вищий господарський суд України (постанова від 14.03.13 р. по справі №5017/1355/2012).

За таких обставин суд вважає, що позивач безпідставно включив до складу неустойки суму податку на додану вартість у розмірі 4395,15 грн., а отже сума неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача відповідно із ч.2 ст.785 ЦК України становить за розрахунком суду 21975,61 грн. (26370,76 грн. - 4395,15 грн.).

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 2016,15 грн., суд вказує наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2 договору сторони погодили, що за несвоєчасне внесення орендної плати Орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Суд, враховуючи вищезазначене, перевіривши розрахунок пені (а.с.17), вважає його вірним та вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи часткове задоволення судом позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, витрати по сплаті судового збору, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 «Москвичавтосервісекспрес« (65003, м. Одеса, вул. Отамана Головатого, буд. 48, код ЄДРПОУ 20991139) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська,1, код ЄДРПОУ 26302595) суму заборгованості з орендної плати у розмірі 13300 /тринадцять тисяч триста/ грн. 04 коп.; неустойку у сумі 21975 /двадцять одна тисяча дев'ятсот сімдесят п'ять/ грн. 61 коп.; пеню у розмірі 2016 /дві тисячі шістнадцять/ грн. 15 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1431/одна тисяча чотириста тридцять одна/грн. 34 коп.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10 липня 2017 р.

Суддя Ю.М. Щавинська