Постанова

від 04.07.2017 по справі 910/3095/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2017 року Справа № 910/3095/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Томакс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 у справі№ 910/3095/16 Господарського судуміста Києва за позовомКиївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Київської міської ради до - Приватного підприємства "Єлизавета-ІІ"; - Приватного підприємства "Ком. Підприємство "Двір"; - Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимакар"; - Товариства з обмеженою відповідальністю "Томакс" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Микитченко Олексій Васильович провитребування нежитлових приміщень та визнання недійсним договору

за участю представників: прокуратуриЗбарих С.М. - посв. 028728 від 05.09.2014 позивачаУланов І.В. - предст., дов. від 29.05.2017 відповідачівне з'явились третьої особине з'явився

ВСТАНОВИВ:

23.02.2016 Київська місцева прокуратура № 2 звернулася до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 22.03.2013, укладеного Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ" та Приватним підприємством "Ком. Підприємство - "Двір" та про витребування нерухомого майна - нежитлових приміщень з № 1 по № 9 (групи приміщень №144) (літ А), вартістю 80500,00 грн., загальною площею 193,70 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 1 (літ. А), з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСИМАКАР" на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, про витребування нерухомого майна - нежитлових приміщень з № 1 по № 28 (групи приміщень № 142) (літ. А), вартістю 269500,00 грн., загальною площею 662,60 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 1 (літ. А), з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС" на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статті 388 Цивільного кодексу України щодо права власника витребувати у добросовісного набувача майно, придбане за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, за вибуття майна з володіння власника поза його волевиявленням, невідповідністю правочину, вчиненого щодо такого майна, положенням статей 317, 319 Цивільного кодексу України.

Київська міська рада підтримала поданий позов, вказавши, що спірний об'єкт не був переданий належним чином покупцю за договором за актом приймання-передачі та не був оплачений покупцем у повному обсязі, відтак, момент набуття права власності у покупця приватизованого майна за договором не настав.

Відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю "Максимакар" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС" заперечили проти позову, вказавши, що їм не було відомо про обставини приватизації спірного об'єкта, який вони набули добросовісно за відплатним договором, та їх не може бути протиправно позбавлено набутого за чинним договором права приватної власності, яке є непорушним. Також відповідачі вказали, що за наслідками проведеної реконструкції утворився новий об'єкт нерухомого майна, а добросовісне виконання своїх обов'язків покупцем об'єкта приватизації Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ підтверджено судовим рішенням у справі № 4/85 від 07.04.2011.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 (суддя Пригунова А.Б.) позов задоволено повністю; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 22.03.2013, укладений Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ" та Приватним підприємством "КОМ. ПІДПРИЄМСТВО - "ДВІР", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Микитченком О.В., зареєстрований за номером 326; витребувано нерухоме майно - нежитлові приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень № 144) (літ А), вартістю 80500,00 грн., загальною площею 193,70 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 1 (літ. А), з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСИМАКАР" на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради; витребувано нерухоме майно - нежитлові приміщення з № 1 по № 28 (групи приміщень № 142) (літ. А), вартістю 269500,00 грн., загальною площею 662,60 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 1 (літ. А), з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС" на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 (судді: Яковлєв М.Л. - головуючий, Чорна Л.В., Отрюх Б.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін, як законне та обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Томакс" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення у цій справі скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про невірне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме: всупереч правовій позиції, неодноразово висловленій Верховним Судом України, суди в порушення положень статей 16, 216 Цивільного кодексу України задовольнили одночасно віндикаційний та негаторний позов, застосували положення про реституцію до вимог власника майна про повернення майна, переданого третій особі; висновки господарських судів про відсутність правомочностей власника та повноважень на продаж спірного об'єкта у Приватного підприємства "Єлизавета-ІІ" суперечать наявним матеріалам справи про належну реєстрацію права власності на це майно та приписам статті 182 Цивільного кодексу України щодо моменту виникнення права власності; суди всупереч статтям 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України не врахували, що за наслідками проведеної після придбання нерухомого майна реконструкції спірного майна в натурі вже не існує, а існують два окремих та видозмінених об'єкта, які якісно відрізняються від відчуженого майна; прокуратура не довела, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волевиявленням.

Позивач та прокурор в судовому засіданні заперечили доводи касаційної скарги повністю, вказавши на прийняття судових рішень відповідно до положень чинного законодавства.

Відповідачі та треті особи не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції свого представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників прокуратури та позивача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що відповідно до свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.09.2008 серія САС № 245699, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 08.10.2008, про що зроблено запис в реєстрову книгу № 117 п-220 за реєстровим № 7344-п, нежитлові приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень № 144) та з № 1 по № 28 (групи приміщень № 142) загальною площею 856,30 кв. м. які розташовані за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 1, належали територіальній громаді Дарницького району міста Києва на праві комунальної власності.

28.10.2008 Фонд приватизації комунального майна Дарницького району міста Києва, як продавець, та Приватне підприємство "Єлизавета-ІІ", як покупець, уклали договір купівлі-продажу № 247/П нежилого приміщення (м. Київ, провулок Руднєва, 1, посвідчений державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Шапченко М.І., зареєстрований в державному реєстрі правочинів за № 2-4217. Відповідно до пункту 1.1. договору купівлі-продажу № 247/П від 28.10.2008 продавець передає, а покупець приймає у власність нежилі приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень №144) з № 1 по № 28 (групи приміщень № 142) - магазин загальною площею 856,30 кв. м., які розташовані за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 1 (далі - об'єкт приватизації), а покупець зобов'язується прийняти об'єкт приватизації, сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі, та пройти реєстрацію об'єкту приватизації у бюро технічної інвентаризації.

Згідно із пунктом 1.2. договору купівлі-продажу № 247/П від 28.10.2008 право власності на нерухоме майно переходить до Приватного підприємства "Єлизавета-ІІ" з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації.

За пунктом 1.5. договору купівлі-продажу № 247/П від 28.10.2008 вартість об'єкту приватизації складає 3558000,00 грн., в т.ч. ПДВ. Відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу № 247/П від 28.10.2008 покупець зобов'язаний внести 3558000,00 грн. за придбаний об'єкт приватизації протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору. Строк оплати може бути продовжений ще на 30 календарних днів за умови внесення покупцем не менше 50 відсотків від ціни продажу об'єкта приватизації з урахуванням податку на додану вартість.

Згідно із пунктом 3.1 договору купівлі-продажу № 247/П передача об'єкта приватизації здійснюється продавцем покупцеві в 3-денний термін після сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації. Пунктом 3.2. договору передбачено, що передача об'єкта приватизації продавцем і прийняття об'єкта приватизації покупцем засвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами.

Відповідно до пункту 5.1. договору купівлі-продажу № 247/П Приватне підприємство "Єлизавета-ІІ" зобов'язане в установлений термін сплатити ціну продажу об'єкта приватизації.

Пунктом 5.7. договору купівлі-продажу № 247/П сторони передбачили, що подальше відчуження та передача в заставу покупцем об'єкта приватизації в період чинності умов цього договору здійснюється за погодженням продавця із забезпеченням переходу до нового власника всіх зобов'язань, не виконаних покупцем на момент такого відчуження, відповідальності за їх невиконання. Новий власник у двотижневий термін з дня переходу до нього права власності на об'єкт, зобов'язаний подати до органу приватизації копії документів, що підтверджують перехід до нього права власності. Орган приватизації зобов'язаний вимагати від нового власника виконання зобов'язань визначених договори і застосовувати до нього у разі їх невиконання - санкцій згідно із законодавством.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2009 у справі № 11/12 змінено договір купівлі-продажу нежилого приміщення (м. Київ, провулок Руднєва,1 № 247/П від 28.10.2008, укладений Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ" та Фондом приватизації комунального майна Дарницького району м. Києва таким чином:

"Пункт 2.1. Покупець зобов'язаний внести 3558000,00 грн. за придбаний об'єкт приватизації протягом 30 календарних днів з моменту отримання від продавця документального підтвердження про звільнення приміщення від зайняття сторонніми особами та про завершення на користь продавця судових справ щодо прав третіх осіб на приміщення. Строк оплати може бути продовжений ще на 30 календарних днів за умови внесення покупцем не менше 50 відсотків від ціни продажу об'єкта приватизації з урахуванням податку на додану вартість". Пункт 7.2. договору виключено. Статтю 8 договору доповнено: "Продавець зобов'язується врегулювати всі судові справи, інші спори щодо об'єкту приватизації та звільнити приміщення від сторонніх осіб в термін не пізніше 30 червня 2009 року. В разі несвоєчасного виконання цього обов'язку покупець має право призупинити виконання обов'язку по оплаті об'єкта приватизації без настання відповідальності та будь-яких інших негативних наслідків, до того моменту, поки продавець не підтвердить свою готовність передати об'єкт приватизації покупцю вільним від будь-яких обмежень, обтяжень та спорів".

Рішенням державного реєстратора Гриценко Л.Л. від 13.03.2013 за номером 868611 право власності на нежилі приміщення № 1 по № 9 (групи приміщень № 144) з № 1 по № 28 (групи приміщень № 142) (літ.А), які розташовані за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, будинок 1 (літ.А), зареєстровано за Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ" (номер запису про право власності: 338218).

Суд також встановив, що 22.03.2013 Приватне підприємство "Єлизавета-ІІ", як продавець, та Приватне підприємство "КОМ. ПІДПРИЄМСТВО - "ДВІР", як покупець, уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Микитченком О.В. та зареєстрований за номером 326, відповідно до пункту 1.1. якого продавець передає, а покупець приймає у власність нежилі приміщення № 1 по № 9 (групи приміщень № 144) з № 1 по № 28 (групи приміщень № 142) (літ.А) загальною площею 856,3 кв.м, які розташовані за адресою м. Київ, провулок Руднєва, буд. 1, та зобов'язується сплатити за нежилі приміщення грошову суму, зазначену у цьому договорі. Пунктом 2 вказаного вище договору купівлі-продажу від 22.03.2013 визначено, що нежилі приміщення належать продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 28.10.2008 державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Шапченко М.І. за реєстровим № 2-4217, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.02.2013, номер запису про право власності 338218, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 34575099, згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 1203374 від 13.03.2013. Згідно із пунктом 3 договору купівлі-продажу від 22.03.2013 продаж нежилих приміщень за цим договором згідно із домовленостями сторін здійснюється за ціною 298000,00 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 1525475 на підставі вказаного договору рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Микитченком О.В. від 22.03.2013 за номером 1079327 право власності на нежилі приміщення № 1 по № 9 (групи приміщень № 144) з № 1 по № 28 (групи приміщень № 142) (літ.А), які розташовані за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, будинок 1, зареєстровано за Приватним підприємством "КОМ. ПІДПРИЄМСТВО - "ДВІР" (номер запису про право власності: 424773).

31.05.2013 Приватне підприємство "КОМ. ПІДПРИЄМСТВО - "ДВІР", як продавець, та Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС", як покупець, уклали договір купівлі-продажу 77/100 частин нежилих приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Микитченком О.В. та зареєстрований за номером 598. Відповідно до пункту 1.1. договору купівлі-продажу 77/100 від 31.05.2013 продавець передає, а покупець приймає у власність нежилі приміщення з № 1 по № 28 (групи приміщень № 142) (літ.А), загальною площею 662,60 кв.м., що складають 77/100 частин від нежилих приміщень з № 1 по № 9 (групи приміщень № 144) з № 1 по № 28 (групи приміщень № 142) (літ.А), загальною площею 856,3 кв.м, які розташовані за адресою м. Київ, провулок Руднєва, буд. 1, та зобов'язується сплатити за нежилі приміщення грошову суму, зазначену у цьому договорі. Пунктом 2 договору купівлі-продажу від 31.05.2013 визначено, що нежилі приміщення належать продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22.03.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Микитченком О.В. за реєстровим № 326, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.03.2013, номер запису про право власності 424773, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 21086980000, згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 1525475 від 22.03.201.

За пунктом 3 договору купівлі-продажу від 31.05.2013 продаж нежилих приміщень за цим договором згідно із домовленості сторін здійснюється за ціною 269500,00 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 53129398 на підставі вказаного договору рішенням державного реєстратора Ковальчук О.Ю. від 06.04.2015 за номером 20526930, право власності на нежилі приміщення (група приміщень № 142) (літ.А), загальною площею 673,8 кв.м., які розташовані адресою: м. Київ, провулок Руднєва, будинок 1, зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС" (номер запису про право власності: 9296911).

Також 27.06.2013 Приватне підприємство "КОМ. ПІДПРИЄМСТВО - "ДВІР", як продавець, та Товариство з обмеженою відповідальністю "МАКСИМАКАР", як покупець, уклали договір купівлі-продажу 23/100 частин нежилих приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Микитченком О.В. та зареєстрований за номером 737, відповідно до пункту 1.1. якого продавець передає, а покупець приймає у власність нежилі приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень № 144) (літ.А), загальною площею 193,70 кв.м., що складають 23/100 частин від нежилих приміщень з № 1 по № 9 (групи приміщень № 144) з № 1 по № 28 (групи приміщень № 142) (літ.А), загальною площею 856,3 кв.м, які розташовані за адресою м. Київ, провулок Руднєва, буд. 1, та зобов'язується сплатити за нежилі приміщення грошову суму, зазначену у цьому договорі. Пунктом 2 договору купівлі-продажу від 27.06.2013 визначено, що нежилі приміщення належать продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22.03.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Микитченком О.В. за реєстровим № 326, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.03.2013, номер запису про право власності 424773, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 21086980000, згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 1525475 від 22.03.2013.

Згідно із пунктом 3 договору купівлі-продажу від 27.06.2013, продаж нежилих приміщень за цим договором згідно із домовленості сторін здійснюється за ціною 80500,00 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 53128985 на підставі вказаного договору рішенням державного реєстратора Ковальчук О.Ю. від 06.04.2015 за номером 20527914 право власності на нежилі приміщення (група приміщень № 144) (літ.А), загальною площею 193,7 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, будинок 1, зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "МАКСИМАКАР" (номер запису про право власності: 9297301).

Суд з'ясував, що на виконання умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації від 28.10.2008 Приватне підприємство "Єлизавета-ІІ" здійснило оплату лише 10% від вартості об'єкта приватизації в розмірі 294830,00 грн., від загальної вартості об'єкта приватизації 3558000,00 грн., решту коштів покупець не сплатив, спірне майно за актом приймання-передачі, як то визначено пунктом 3.2. договору купівлі-продажу № 247/П від 28.10.2008, Приватному підприємству "Єлизавета-ІІ" не передавалось, у зв'язку із чим право власності до Приватного підприємства "Єлизавета-ІІ" не перейшло, а Приватне підприємство "Єлизавета-ІІ", не виконавши належним чином умови-договору купівлі продажу від 28.10.2008, зареєструвало право власності на нежилі приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень № 144) з № 1 по № 28 (групи приміщень № 142), загальною площею 856,30 кв. м., які розташовані за адресою м. Київ, провулок Руднєва, буд. 1, та здійснило відчуження нерухомого майна всупереч умовам договору та чинного законодавства про приватизацію.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції також погодився з висновками місцевого господарського суду та відхилив посилання на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2011 у справі № 4/85, зазначивши, що цим рішенням не змінено порядок набуття покупцем об'єкта приватизації права власності на спірне майно.

Судова колегія зазначає, що статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Листом № 10141-8915 від 26.01.2016 Київська місцева прокуратура № 2 повідомила Київську міську раду про представництво інтересів територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради шляхом звернення із позовною заявою про витребування нежитлових приміщень та визнання недійсним договору купівлі-продажу до Господарського суду міста Києва; Київська міська рада підтримала поданий позов.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України), із врахуванням того, що, "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідні повноваження органу місцевого самоврядування визначаються з огляду на вимоги Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

За частиною першою статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Згідно із частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на нерухоме майно.

Таким чином, Київська міська рада є органом, що представляє територіальну громаду міста Києва та здійснює від імені територіальної громади міста Києва повноваження щодо розпорядження майном комунальної власності.

Звернення з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради обґрунтоване тим, що внаслідок порушення законодавства відбулось неправомірне відчуження комунального майна, яке є власністю територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Також прокурор зазначає, що Київська міська рада належним чином не захищає порушені права територіальної громади, про що свідчить відсутність протягом тривалого часу вжитих заходів зі сторони ради, направлених на повернення комунального майна до власності територіальної громади міста Києва. Крім того, ненадходження доходів до бюджету від відчуження об'єкта приватизації завдають державі матеріальних збитків на належне фінансування заходів передбачених бюджетом розвитку.

З огляду на наведене вище, звернення прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до Господарського суду з цим позовом, направлено на захист їх охоронюваних законом інтересів територіальної громади міста Києва, уповноваженим органом якої є Київська міська рада, що належним чином перевірено та підтверджено судами попередніх інстанцій.

Колегія суддів погоджується також з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України встановлено таке: якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Водночас право власності припиняється з підстав, визначених законодавством, зокрема, за змістом статті 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Судова колегія констатує, що приватизація державного майна є платним відчуженням майна, що перебуває у державній власності (за змістом статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна"), процес якого регулюється спеціальним законодавством з питань приватизації і це законодавство підлягає застосуванню також до відчуження майна, що є у комунальній власності (частина четверта статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна").

Відповідно до приписів частини першої статті 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у відповідній редакції), право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації.

Частиною першою статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу) визначено, що право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна. У триденний термін після сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі приватизованого об'єкта (частина шоста статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Суди попередніх інстанцій достеменно встановили, що в матеріалах справи відсутні докази здійснення Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ" оплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації (нежитлових приміщень з № 1 по № 9 (групи приміщень № 144) з № 1 по № 28 (групи приміщень № 142), загальною площею 856,30 кв. м., які знаходяться за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 1 (літ.А) у сумі 3558000,00 грн та докази складання та підписання акта прийому-передачі об'єкта приватизації, як це передбачено умовами договору купівлі-продажу № 247/П від 28.10.2008 (пункти 1.2 та 1.5 договору), укладеного Фондом приватизації комунального майна Дарницького району міста Києва та Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ". Відтак, Приватне підприємство "Єлизавета-ІІ" у встановленому чинним законодавством та умовами договору порядком не набуло право власності на спірне нерухоме майно, а орган, уповноважений від імені власника здійснювати приватизацію комунального майна, не вчиняв дій, наслідком яких є вибуття спірного нерухомого майна з володіння власника (можливості мати фізичний доступ до речі).

Посилаючись на належну державну реєстрацію права власності на спірне майно за покупцем та наступними користувачами цього майна, як і на приписи статті 182 Цивільного кодексу України, скаржник не врахував, що за своїм змістом державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень є офіційним визнанням та підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення таких прав, а не правовою підставою їх виникнення, набуття чи припинення в розумінні статті 328 Цивільного кодексу України.

Суди вірно встановили, що право власності територіальної громади на спірне майно не припинилося, підставою поданого позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог про повернення майна з чужого незаконного володіння, між позивачем і набувачами майна відсутні зобов'язально-правові відносини, доказів припинення існування самого спірного майна в натурі (його знищення, прийняття в експлуатацію іншого об'єкта тощо) відповідачі не надали, відтак, висновки господарських судів про задоволення позовних вимог відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України є законними та обґрунтованими; задоволені судами віндикаційні вимоги відповідають положенням законодавства про спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах.

Також відповідно до положень частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Підставою недійсності правочину у відповідності до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (стаття 658 Цивільного кодексу України), а зміст спірного правочину з продажу майна, вчиненого з порушенням наведеного припису, суперечить Цивільному кодексу України та порушує права власника майна.

Суди попередніх інстанцій не розглядали та не застосовували наслідків недійсності правочину у вигляді реституції, як підстави для повернення майна, відтак, доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними та не спростовують вірність висновку про задоволення позовних вимог за віндикаційним позовом.

Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини та на приписи Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, скаржник залишив поза увагою, що суд у цій справі здійснив захист існуючого права власності територіальної громади міста Києва, як учасника цивільних відносин у законодавчо передбачений спосіб шляхом задоволення віндикаційних вимог; вжиті заходи є пропорційні переслідуваній меті відновлення права позивача у спірних правовідносинах.

Доводи скаржника про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами та не беруться колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування постанови та рішення не вбачається.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 4 2 , 4 3 , 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях; підстав для скасування судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Томакс" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 у справі №910/3095/16 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т.Дроботова