Рішення

від 11.07.2017 по справі 920/540/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.07.2017 Справа № 920/540/17

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Малюк Р.Б., розглянувши матеріали справи № 920/540/17:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго , м.Суми,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Передплатна агенція Діада , м.Суми,

про стягнення 11 737,47 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 18 від 21.02.2017);

від відповідача: не з'явився.

Суть спору : відповідно до вимог позовної заяви від 13.06.2017, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за теплову енергію в сумі 10347,99 грн. відповідно до Договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 01.12.2006 № 2645-Т, 3% річних в сумі 102,48 грн., пеню в сумі 917,89 грн., інфляційні збитки в сумі 369,11 грн., а також судовий збір.

В судовому засіданні 11.07.2017 представник позивача надав усні пояснення в обгрунтування позовних вимог по справі та просив суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання 11.07.2017 явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзив на позовну заяву не надав, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

01.12.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Передплатна агенція Діада (споживач, відповідач) був укладений Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 1645-Т (далі за текстом - Договір ).

Відповідно до п. 1.1. договору позивач зобов'язувався надавати відповідачу вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а відповідач був зобов'язаний своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим Договором.

Пунктами 3.2., 3.3., 3.4., 3.5. договору сторони обумовили, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Відповідач до 15 числа розрахункового періоду сплачує позивачу вартість зазначеної у договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період. Щомісячно 6-го числа відповідач отримує від позивача акт прийому-передачі теплової енергії та рахунок за спожиту теплову енергію. Несвоєчасне отримання рахунку не звільняє відповідача від відповідальності щодо сплати за надані позивачем послуги. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 10 числа місяця наступного за розрахунковим, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця.

Відповідно до Умов обліку спожитих послуг, що є додатком № 2 до договору, для підтвердження кількості фактично спожитих послуг, щомісячно 6-го числа сторони складають та підписують акт прийому-передачі послуг. Споживач протягом 2 днів з дня отримання від виконавця акту прийому-передачі послуг, зобов'язаний направити виконавцю підписаний зі свого боку акт прийому-передачі послуг або вмотивовану відмову від його підписання (п. 9 додатку № 2 до договору).

Якщо споживач не підпише зі свого боку вищевказаний акт та не надасть вмотивовану відмову щодо причин його не підписання, вважається що акт прийому-передачі послуг є підписаним без заперечень, а послуги вважаються наданими у обсязі, вказаному в акті (п. 10 додатку № 2 до договору).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, проте відповідач не виконав належним чином договірних зобов'язань щодо своєчасної та у повному обсязі оплати наданих послуг, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 10 347 грн. 99 коп. за період з листопада 2016 року по квітень 2017 року.

Відповідно до ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Факт надання позивачем відповідачу послуг з теплопостачання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема актами прийому-передачі теплової енергії за період з листопада 2016 по квітень 2017 року, а також рахунками на оплату наданих послуг за вказані періоди.

Акти прийому-передачі теплової енергії за листопад 2016 року - квітень 2017 року не підписані з боку відповідача, але з урахуванням пунктів 9,10 Умов обліку спожитих послуг, що є додатком № 2 до договору, послуги вважаються наданими у обсязі, вказаному у актах.

Судом встановлено, що факт надання позивачем відповідачу послуг з теплопостачання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому відповідач за надані послуги своєчасно та у повному обсязі не розрахувався, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань стосовно повної оплати отриманих послуг, суд вважає правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 10347 грн. 99 коп. заборгованості за надані послуги з теплопостачання за період з листопада 2016 року по квітень 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення пені, позивач зазначає, що відповідно до п. 5.1.5 Договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної сплати споживачем грошових коштів, які передбачені термінами цього договору, за послуги виконавця, споживач (відповідач) сплачує виконавцю (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен календарний день (враховуючи вихідні і святкові дні) прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно з поданим розрахунком, відповідачеві нарахована пеня в сумі 917 грн. 89 коп.

Відповідач контррозрахунку пені суду не подав.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних, які відповідно до розрахунку становлять 102 грн. 48 коп. та інфляційні збитки в сумі 369 грн. 11 коп.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1 та 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, в силу наведених норм законодавства, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Відповідач обґрунтованого заперечення чи контр розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань суду не надав.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

При перевірці заявленої суми пені, 3% річних та інфляційних нарахувань судом здійснено перерахунок, відповідно до якого сума 3% річних становить 102 грн. 48 коп, пені 917 грн. 89 коп., сума інфляційних нарахувань за розрахунком суду є більшою ніж та, що нарахована позивачем. Тому, враховуючи, межі позовних вимог, до стягнення підлягає сума пені, яка заявлена позивачем і становить 917 грн. 89 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2017.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

Враховуючи вищезазначене, оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, пеня нарахована в межах визначеного ст. 232 Господарського кодексу України строку, відповідно до вимог Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , право позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків передбачене ст. 625 Цивільного кодексу України, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 917 грн. 89 коп., 3% річних в сумі 102 грн. 48 коп., інфляційних збитків в заявленій до стягнення сумі 369 грн. 11 коп. є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобов'язань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 1600 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Передплатна агенція Діада (40007, м. Суми, вул. Охтирська, буд. 18, код 31652002) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго (40022, м. Суми, вул. Друга Залізнична, 10, код 33698892) 10347 грн. 99 коп. заборгованості, 917 грн. 89 коп. пені, 102 грн. 48 коп. 3% річних, 369 грн. 11 коп. інфляційних нарахувань, 1600 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12.17.2017.

Суддя ОСОБА_2