Рішення

від 11.07.2017 по справі 908/1091/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 9/28/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2017 Справа № 908/1091/17

За позовом: Комунального підприємства "Приморський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Приморської районної ради Запорізької області (72102, Запорізька область, Приморський район, м. Приморськ, вул. Морська, 74)

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про стягнення суми 105609,90 грн.

Суддя Боєва О.С.

За участю представників сторін:

Від позивача: Баранов О.О., довіреність б/н від 07.04.2017р.; Найда О.В., головний лікар; Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Приморський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Приморської районної ради Запорізької області звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 суми 72295,00 грн. основного боргу, суми 27614,90 грн. пені, суми 5700,00 грн. штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.05.2017р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1091/17, справі присвоєно номер провадження № 9/28/17, судове засідання призначено на 15.06.2017 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.06.2017р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 11.07.2017р.

Справу розглянуто 11.07.2017р., оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За письмовим клопотанням представників позивача фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Представники позивача у судовому засіданні в повному обсязі підтримали вимоги, викладені у позові. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи ст. ст. 526, 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та умови укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна від 20.08.2014р. Вказує, що відповідно до п. 3.1 договору розмір орендної плати за один місяць складає 2850,00 грн., коригування розміру орендної плати на індекс інфляції не проводилося, розмір оренди не переглядався. Як стверджує позивач, відповідачем зобов'язання по оплаті орендної плати за період з 20.08.2014р. по 31.12.2016р. виконано частково в загальному розмірі 8580,45 грн., з 20.11.2014р. оплата жодного разу не проводилась, що призвело до утворення у останнього заборгованості за Договором в розмірі 72295,00 грн. За доводами позивача, неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором є підставою для покладення на нього додаткової відповідальності у вигляді передбачених договором та законом санкцій.

Відповідач представника в судове засідання жодного разу не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до підпункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як свідчать матеріали справи, ухвали господарського суду направлялися на адресу відповідача : АДРЕСА_1, зазначену в позовній заяві, що співпадає з відомостями, зазначеними у Витягу з ЄДР (Витяг від 15.05.201 р. наявний у матеріалах справи), і в строки, визначені ст. 87 ГПК України.

Направлені на адресу відповідача ухвали повернулися до суду з позначками поштового відділення зв'язку за закінченням терміну зберігання .

В пункті 15 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/675 від 14.08.2007р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (із змінами та доповненнями) зазначено, що у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу. Згідно із ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, вони вважаються достовірними, доки до них не внесено відповідних змін.

Отже, відповідач вважається таким, що повідомлений належним чином про час та місце слухання даної справи.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при неподанні відзиву на позовну заяву і витребуваних господарським судом матеріалів справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи обмеженість розгляду справи визначеним законом процесуальним строком та достатність матеріалів справи для її розгляду, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

20.08.2014р. між Комунальним підприємством "Приморський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Приморської районної ради Запорізької області (Орендодавцем, позивачем у справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Орендарем, відповідачем у справі) було укладено договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міста Приморськ Приморського району Запорізької області, що знаходиться на балансі КП Приморський районний центр первинної медико-санітарної допомоги Приморської районної ради Запорізької області (надалі - Договір).

Відповідно п. 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міста Приморськ Приморського району Запорізької області, а саме: нежитлове приміщення сушильні пральної, що позначено на плані технічного паспорту за № 1 площею 86,0 кв.м., частину приміщення пральної №№ 11, 12, 13, площею 25,2 кв.м. будівлі (літ А), загальною площею 111,2 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, що знаходиться на балансі КП Приморський районний центр первинної медико-санітарної допомоги Приморської районної ради Запорізької області.

Згідно звіту про незалежну експертну оцінку вартість об'єкту, що передається в оренду, складає 161358,00 грн. (п. 1.2 договору).

За визначенням п. 2.1 Договору, вступ Орендаря у користування майном настає одночасно із підписанням сторонами цього договору та акта приймання-передачі вказаного майна.

Відповідно до п. 2.3 Договору у разі припинення цього договору майно повертається Орендарем Орендодавцю. Орендар повертає майно Орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна Орендарю за цим договором.

Обов'язок по складанню акту приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору (п. 2.5 Договору).

З пунктів 3.1 та 3.2 Договору слідує, що розмір орендної плати за перший місяць оренди складає - 2850,00 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят грн. 00 коп.) грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць розраховується, шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Згідно із п. 3.3 Договору орендна плата перераховується на розрахунковий рахунок Орендодавця вказаний у договорі оренди щомісяця, до 20 числа кожного місяця оренди, наступного за звітним.

Пунктом 3.5 Договору сторонами узгоджено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується Орендодавцем відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, на який нараховується пеня, від суми заборгованості з урахуванням індексації за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до п. 4.2 Договору Орендар зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Пунктом 4.11 Договору визначено, якщо Орендарем не сплачується орендна плата за орендоване майно в повному обсязі протягом 3-х місяців підряд, Орендар сплачує штраф у розмірі 200 відсотків місячної орендної плати (за останній місяць оренди).

Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 20.08.2014 р. по 19.07.2017р., включно (п. 9.1 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що одночасно з підписанням Договору сторонами підписано Акт приймання-передачі нерухомого майна від 20.08.2014р.

Як зазначає у позовній заяві позивач, відповідачем зобов'язання по оплаті орендної плати за період з 20.08.2014р. по 31.12.2016р. виконано частково в загальному розмірі 8580,45 грн., з 20.11.2014р. сплата орендної плати жодного разу не проводилась, що призвело до утворення у останнього заборгованості за Договором в розмірі 72295,00 грн.

На неодноразові претензії позивача (від 26.05.2015 р. № 2, від 06.10.2015 р. № 4, від 01.11.2016 р. № 8) з вимогою про сплату заборгованості відповіді відповідачем не надано.

Позовні вимоги про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 суми 72 295,00 грн. основного боргу, суми 27614,90 грн. пені, суми 5700,00 грн. штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати стали предметом судового розгляду у даній справі.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини... Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 статті 193 Господарського Кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в ст. 526 Цивільного кодексу України.

За своєю правовою природою Договір, за яким між позивачем і відповідачем склалися господарські правовідносини, є договором найму.

Згідно з ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, пунктом 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи положення п. 3.3 Договору, орендна плата перераховується на розрахунковий рахунок Орендодавця вказаний у договорі оренди щомісяця, до 20 числа кожного місяця оренди, наступного за звітним. Розмір орендної плати за один місяць (перший місяць оренди) складає - 2850,00 грн. (п. 3.1 Договору). Як вказує позивач, коригування розміру орендної плати на індекс інфляції не проводився, розмір орендної плати не переглядався.

За період з 20.08.2014р. по 20.11.2014р. відповідачем орендна плата та пеня сплачена в загальній сумі 8580,45 грн., з 20 листопада 2014р. оренда плата Орендарем не вносилася.

Таким чином, орендна плата відповідачем, в обумовлені укладеним ним з позивачем Договором розмірі та строки, не внесена, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за Договором в розмірі 72295,00 грн. Доказів погашення суми боргу відповідачем господарському суду надано не було.

Також, суд приймає до уваги, що згідно з підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2017р. заборгованість відповідача за Договором перед позивачем становила 99909,90 грн.

Згідно з чинним законодавством України, акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили як доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку. Проте, в розумінні ст.ст. 9, 10 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами.

Факт користування відповідачем об'єктом оренди у період з серпня 2014 р. по грудень 2016р., включно, останнім не заперечувався і є доведеним.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 72295,00 грн. заявлені обґрунтовано і підлягають задоволенню.

Внаслідок прострочення відповідачем грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення 27614,90 грн. пені, нарахованої за загальний період з 20.12.2014р. по 31.12.2016р. та 5700,00 грн. штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 ГК України встановлено: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому, частиною 6 статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 549-551, 611 Цивільного кодексу України.

З огляду на наведене судом встановлено підстави щодо стягнення пені за несвоєчасно виконане грошове зобов'язання.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В свою чергу, п. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 3.5 Договору сторонами передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується Орендодавцем відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, на який нараховується пеня, від суми заборгованості з урахуванням індексації за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Так, ст. 551 ЦК України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Разом з тим, правило названої норми, що допускає збільшення договором розміру неустойки, встановленої законом, є загальним. Воно не виключає застосування спеціальних правил законів, хоч би вони були прийняті до введення в дію нового Цивільного кодексу України. Наведене стосується Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким розмір пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, що може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ на день прострочення.

Отже, яким би способом не визначався у договорі розмір неустойки (пені), він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.

Зважаючи на вищенаведене, суд визнає вимогу позивача про стягнення пені обґрунтованою, проте, вважає необхідним застосувати до даних правовідносин п. 6 ст. 232 ГК України і обмежити період нарахування штрафних санкцій шістьма місяцями, оскільки в даному випадку ані законом, ані договором іншого не передбачено.

Відносно доводів позивача у письмових поясненнях від 22.05.2017р. стосовно нарахування пені за договором за період більший ніж 6 місяців, суд зазначає наступне.

На думку позивача, сторони при укладенні договору використали диспозитивний характер можливості зміни періоду нарахування пені, який передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, а саме, можливість стягнення пені за кожний день прострочення, про що зазначили у п. 3.5 Договору.

Дослідивши умови п. 3.5 Договору, суд не погоджується з твердженнями позивача про зміну сторонами періоду нарахування пені, оскільки відповідної умови п. 3.5 Договору не містить.

Згідно п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку , за який нараховуються штрафні санкції.

Коригуючи розрахунок пені, судом враховуються приписи ч.6 ст.232 ГК України , нарахування пені здійснюється окремо по кожному місяцю заборгованості, за загальний період: з 20.12.2014р. по 31.12.2016р. та припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши правильність розрахунку пені, за заявлений позивачем період, за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство", суд знаходить підстави для її часткового задоволення - в сумі 13046,78 грн., і для відмови у стягненні пені в сумі 14568,12 грн.

Також, за порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати орендної плати позивачем нараховано до стягнення 5700,00 грн. штрафу.

Пунктом 4.11 Договору визначено, якщо Орендарем не сплачується орендна плата за орендоване майно в повному обсязі протягом 3-х місяців підряд, Орендар сплачує штраф у розмірі 200 відсотків місячної орендної плати (за останній місяць оренди).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою ст. 231 ГК України. Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України (сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості).

Перевіривши правильність розрахунку цієї суми, судом встановлено, що розрахунок позивача є вірним, тому вимоги про стягнення штрафу задовольняються судом повністю.

Отже, з підстав зазначених вище, враховуючи встановлений факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, суд позовні вимоги задовольняє частково в сумі 72295,00 грн. основного боргу, в сумі 13046,78 грн. пені та в сумі 5700,00 грн. штрафу. В решті заявлених позовних вимог суд відмовляє через необґрунтованість.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету суми зайво сплаченого судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".

Так, пунктом 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2 п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 105609,90 грн., тобто, предметом розгляду даної справи є вимога майнового характеру, за яку належить до сплати - 1,5 відсотки ціни позову, що складає 1600,00 грн. (мінімальний розмір).

Згідно наданих до позову платіжних доручень № 292 від 27.10.2015 р., № 449 від 28.09.2016 р., № 551 від 28.04.2017 р. позивачем сплачено суму судового збору в загальному розмірі 1709,98 грн., отже, сума зайво сплаченого судового збору складає 109,98 грн.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, із урахуванням ст. 7 Закону України "Про судовий збір" позивачу підлягає поверненню з державного бюджету сума зайво сплаченого судового збору в розмірі 109,98 грн., про що слід видати ухвалу згідно ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" - за наявності відповідної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Приморський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Приморської районної ради Запорізької області (72102, Запорізька область, Приморський район, м. Приморськ, вул. Морська, 74, код ЄДРПОУ 39005755) суму 72295 (сімдесят дві тисячі двісті дев'яносто п'ять) грн. основного боргу, суму 13046 (тринадцять тисяч сорок шість) грн. 78 коп. пені, суму 5700 (п'ять тисяч сімсот) грн. штрафу та суму 1379 (одна тисяча триста сімдесят дев'ять) грн. 29 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Суддя О.С. Боєва

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 13 липня 2017р.