Рішення

від 03.07.2017 по справі 910/6838/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2017№910/6838/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКМ"

до Приватного акціонерного товариства "Київська будівельна компанія

"Київбудком"

про стягнення 651 557,37 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Шекера С.В. за довіреністю від 11.04.2017;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТКМ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київська будівельна компанія "Київбудком" (далі - відповідач) про стягнення 310 453,57 грн., з яких 213 524,76 грн. основний борг, 58 487,58 грн. інфляційні втрати, 38 441,23 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.04.2017 порушено провадження у справі № 910/6838/17, її розгляд призначено на 31.05.2017 року.

12.05.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд додатково стягнути з відповідача 314 074,26 грн. інфляційних втрат та 27 029,54 грн. 3% річних.

Судом прийнято до розгляду вищевказану заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Представники сторін в судове засідання 31.05.2017 року не з'явились, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва подали клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.05.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, відкладено розгляд справи на 19.06.2017 року.

14.06.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, заява щодо застосування строків позовної давності та клопотання про призначення у справі судової експертизи.

У судове засідання 19.06.2017 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача в судовому засіданні 19.06.2017 подав клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.06.2016, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору у справі №910/6838/17 на 15 днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 03.07.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні 03.07.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 03.07.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до пунктів 3.9., 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (інформаційний ресурс https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch ) Приватне акціонерне товариство Київська будівельна компанія Київбудком зареєстровано за адресою: 01001, місто Київ, вулиця Андрія Іванова, будинок 10. Аналогічна адреса відповідача була також вказана позивачем у позовній заяві.

На зазначену адресу відповідача судом на виконання приписів статей 64 та 87 Господарського процесуального кодексу України засобами поштового зв'язку були скеровані ухвала про порушення провадження у справі від 27.04.2017, а також ухвали про відкладення розгляду справи від 31.05.2017 та 19.06.2017.

Разом з тим, відповідач в судові засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Як на тому наголошено у пункті 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка повноважного представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Разом з тим, суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

При цьому, в судовому засіданні 03.07.2017 року було розглянуто подане відповідачем 14.06.2017 року клопотання про призначення у справі судової експертизи та вирішено відмовити в його задоволенні, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду (стаття 1 Закону України Про судову експертизу ).

Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Як на тому наголошено у п. п. 2, 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 Про деякі питання практики призначення судової експертизи судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання про призначення у справі судової експертизи відповідач вказує на те, що він не укладав Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 29.07.2015, посадовими особами відповідача означена угода не підписувалась, відповідальними особами не візувалась та в журналі угод за 2015 рік не реєструвалась.

Проте, на думку суду, самі по собі вищевказані твердження відповідача, без надання підтверджуючих доказів в обґрунтування зазначеного, не є достатньою підставою для призначення у справі судової експертизи. Будь-яких доказів, які б прямо чи опосередковано свідчили про те, що означена угода є сфальсифікованою матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§ 51 рішення Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року у справі "Красношапка проти України").

У судовому засіданні 03.07.2017 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.11.2008 року між позивачем (Субпідрядник) та відповідачем (Підрядник) було укладено Договір підряду № 27/01 (далі - Договір), відповідно до п. 2.1. якого Субпідрядник зобов'язується у відповідності з проектною документацією та умовами даного Договору у визначені Договором строки виконати роботи по улаштуванню мереж пожежної та охоронної сигналізації, радіофікації, телефонізації, телебачення, відео спостереження.

Згідно з п. 4.1. Договору вартість робіт за Договором визначається на підставі динамічної Договірної ціни (додаток № 1) і складає 1 437 858,00 грн., крім того ПДВ 20% - 287 571,60 грн. Всього з урахуванням ПДВ договірна ціна робіт, зазначених в п. 2.1. Договору становить 1 725 429,60 грн.

За умовами п. 4.2. Договору остаточна вартість робіт по Договору визначається на підставі підписаних сторонами актів приймання виконаних робіт.

Пунктом 14.1. Договору передбачено, що виконані роботи вважаються прийнятими Підрядником з моменту підписання Акту приймання-передачі закінчених робіт.

Акт приймання-передачі закінчених робіт підписується Підрядником при умові виконання всіх робіт згідно проекту і даного договору, при умові усунення всіх недоліків, надання всієї необхідної виконавчої документації і приймання закінчених робіт експлуатуючими службами (п. 14.2. Договору).

На виконання умов Договору позивач виконав підряді роботи, що підтверджується Довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за лютий 2009 року на суму 49 929,60 грн., Актом № 1 приймання виконаних підрядних робіт за лютий 2009 на суму 49 929,60 грн., Довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за вересень 2010 на суму 246 033,60 грн., Актом № 2 приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2010 на суму 246 033,60 грн., Довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за березень 2011 на суму 503 148,00 грн., Актом № 1 приймання виконаних підрядних робіт за березень 2011 на суму 187 617,60 грн., Актом № 1/1 приймання виконаних підрядних робіт за березень 2011 на суму 315 530,40 грн., Довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за серпень 2011 на суму 363 927,46 грн., Актом № 2 приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2011 на суму 301 887,46 грн., Актом № 2-1 на суму 51 700,00 грн.

Згідно з п. 13.1. Договору розрахунки за виконані роботи будуть здійснюватись підрядником на підставі актів приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та Довідок про вартість виконаних робіт (форма КБ-3) проміжними платежами. Субпідрядник готує Акт приймання виконаних робіт та Довідку про вартість виконаних робіт (форма КБ-2в та форма КБ-3) і подає їх для підписання Підряднику не пізніше 28 числа звітного місяця. Одночасно з наданням форм КБ-2в та КБ-3 Субпідрядник передає підряднику виконавчу документацію. Підрядник зобов'язаний протягом 7 робочих днів підписати подані субпідрядником документи, що підтверджують виконання робіт, або письмово обґрунтувати причини відмови від їх підписання. Оплата виконаних робіт здійснюється протягом 10 банківських днів після підписання акту приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт (форма КБ-3).

Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань виконані позивачем роботи оплатив частково, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 427 124,76 грн.

29.07.2015 року сторони уклали Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якої позивач є кредитором за Договором виконання робіт № 27/01 від 27.11.2008, а відповідач боржником при виконанні грошового зобов'язання в сумі 427 124,76 грн., тоді як за Договором поставки (рахунок) № 103 від 23.07.2015 позивач є боржником, а відповідач кредитором при виконані грошового зобов'язання в сумі 213 600,00 грн. У зв'язку з чим, сторони на підставі статті 601 ЦК України домовились про припинення означених зобов'язань на суму 213 600,00 грн.

Таким чином, залишок заборгованості відповідача перед позивачем складає 213 524,76 грн.

Враховуючи зазначені обставини, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договір згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами та згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань.

Укладений між сторонами договір є договором підряду, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 61 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Частинами 1, 2 ст. 854 Цивільного кодексу України унормовано, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв виконані позивачем роботи, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді в розмірі 213 524,76 грн. грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Так, позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України, - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому, частиною 3 ст.264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Як зазначено в п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.

Виходячи з п 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем протягом 2009 - 2014 років було здійснено часткову оплату боргу, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії банківських виписок від 09.02.2009 на суму 50 000, 00 грн. від 09.09.2010 на суму 246 033, 60 грн., від 31.07.2012 на суму 120 000, 00 грн., від 22.04.2013 на суму 75 000, 00 грн., від 08.04.2014 на суму 120 000, 00 грн., від 07.05.2014 на суму 40 000, 00 грн., від 04.06.2014 на суму 70 000, 00 грн.

До того ж, судом встановлено, що вищевказані дії по визнанню боргу було вчинено відповідачем до моменту спливу трирічного строку позовної давності з моменту визначеного вище початку його перебігу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що здійснення відповідачем часткових оплат свідчить про переривання перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості.

Як зазначалось вище, після переривання перебіг позовної давності починається заново, отже, у даному випадку строк позовної давності почав свій перебіг заново 04.06.2014 року та на момент звернення до суду не сплив.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 65 470,77 грн. та інфляційних втрат в сумі 372 561,84 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 №265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Пунктом 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів визначено, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Відповідно до правової позиції, викладеної в п. 1.14. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

У пункті 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань визначено правову позицію, що якщо вiдповiдно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) пiдлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давнiсть необхiдно обчислювати щодо кожного дня окремо за попереднiй рiк до дня подання позову, якщо iнший перiод не встановлено законом або угодою сторiн.

В даному випадку, слід звернути увагу на те, що 3 % річних, як і пеня рахується та пiдлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, а отже при обмеженні 3 % річних строком позовної давності має бути застосовано аналогічний підхід.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 25.04.2017 року, а отже з обраного ним для розрахунку періоду (15.09.2011 - 12.05.2017) не сплив строк позовної давності відносно днів, які входять до проміжку часу з 25.04.2014 по 12.05.2017 і 3 % річних за такий період відповідно до розрахунку суду складатиме 27 626, 33 грн.

Інфляційні втрати судом також перераховано в межах проміжку часу з обраного позивачем періоду для розрахунку, який охоплюється трирічним строком позовної давності від дати звернення позивача до суду: квітень 2014 року - квітень 2017 року включно і встановлено, що вони мають складати 339 422, 27 грн.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Київська будівельна компанія Київбудком (01001, місто Київ, вулиця Андрія Іванова, будинок 10; код ЄДРПОУ 24934463) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТКМ (02095, місто Київ, вулиця Анни Ахматової, будинок 35 Б, офіс 183; код ЄДРПОУ 31901917) 213 524 (двісті тринадцять тисяч п'ятсот двадцять чотири) грн. 76 коп. основного боргу, 27 626 (двадцять сім тисяч шістсот двадцять шість) грн. 33 коп. 3% річних, 339 422 (триста тридцять дев'ять тисяч чотириста двадцять дві) грн. 27 коп. інфляційних втрат та 8 708 (вісім тисяч сімсот вісім) грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.07.2017.

Суддя М.Є. Літвінова