Постанова

від 11.07.2017 по справі 905/1714/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2017 року Справа № 905/1714/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Шевчук С.Р. (доповідач), Демидової А.М., Євсікова О.О. розглянувши касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалуГосподарського суду Донецької області від 12.12.2016 та постановуДонецького апеляційного господарського суду від 13.02.2017 за скаргоюПублічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" на діїВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі№905/1714/15 Господарського суду Донецької області за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Екологічні системи Донбасу" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Мар'їнський Укрпромзбут" прозвернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором №606/02-2010 від 23.12.2010 в сумі 18 539 402,8/0 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: не з'явилися

- відповідача: не з'явилися

- третьої особи: не з'явилися

- ВДВС: Шатохін О.П., дов. № 574/20.3-03 від 04.07.2017

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.02.2016 позовні вимоги ПАТ "Банк Камбіо" до ТОВ "Екологічні системи Донбасу", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ТОВ "Мар'їнський Укрпромзбут" про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ "Мар'їнський Укрпромзбут" за кредитним договором №606/02-2010 від 23.12.2010 у сумі 18 539 402,80 грн. задоволено частково.

Звернуто стягнення на нерухоме майно ТОВ "Екологічні системи Донбасу", передане в іпотеку за договором від 28.12.2010, а саме: на нежитлове приміщення, загальною площею 419,90 кв. м. на 5-му поверсі у будівлі бізнес-центру літ. А-8, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вулиця Рози Люксембург, будинок 48б. Встановлено початкову ціну продажу предмету іпотеки - 1 456 000,00 грн. без ПДВ. Установлено спосіб реалізації предмету іпотеки - продаж з прилюдних торгів у процедурі виконавчого провадження. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Присуджено до стягнення з ТОВ "Екологічні системи Донбасу" на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 73 080,00 грн.

На виконання рішення, 23.02.2016 Господарським судом Донецької області видано відповідні накази.

У подальшому, ПАТ "Банк Камбіо" звернулось до Господарського суду Донецької області зі скаргою на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з вимогами про:

- визнання протиправною діяльності державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. щодо винесення Повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання;

- скасування Повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 12.10.2016;

- зобов'язання державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. прийняти до виконання наказ №905/1714/15, виданий 23.02.2016 Господарським судом Донецької області.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 12.12.2016 у справі №905/1714/15 (суддя Уханьова О.О.), залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.02.2017 (головуючий суддя Дучал Н.М., судді Геза Т.Д., Ушенко Л.В.) скаргу ПАТ "Банк Камбіо" на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено частково. Визнано неправомірною діяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. щодо застосування Закону України "Про виконавче провадження" в новій редакції та винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання №20.1-52639824-590/20 від 12.10.2016. У задоволенні решти вимог - відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду І інстанції та постановою апеляційного суду, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні скарги банку на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме пункту 10 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 та розділу ХІІІ "Прикінцевих та Перехідних положень" цього закону. ВДВС також наголошує на помилковості застосування до спірних правовідносин сторін положення Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, що діяла до 04.10.2016, оскільки згідно з реєстраційно-контрольною карткою Міністерства юстиції України заява банку про відкриття виконавчого провадження зареєстрована 05.10.2016, тобто у день набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для виконання на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

02.06.2016 прийнято Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII з визначеною датою набрання ним чинності з 05.10.2016.

Відповідно до частини 1 статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Згідно з пунктами 5, 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (чинного з 05.10.2016) виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) , які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що прийняття чи відмова у прийнятті виконавчого документу до провадження охоплюються поняттям виконавчі дії.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, датою пред'явлення позивачем (стягувачем) наказу від 23.02.2016 по справі № 905/1714/15 до виконання є 04.10.2016 о 15:09, про що свідчить відмітка уповноваженої особи та відбиток печатки Управління документарного забезпечення Департаменту організаційного забезпечення на реєстрі заяв, що подані позивачем для відкриття виконавчого провадження.

За приписами частини 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на 04.10.2016, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Аналогічно, частино 2 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на 04.10.2016 унормовано, що про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом.

Отже, враховуючи наведене та з огляду на встановлені судами обставини надходження до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяви банку про відкриття виконавчого провадження саме 04.10.2016, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно необхідності застосування до спірних правовідносин сторін Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на 04.10.2016.

У зв'язку з цим, колегія суддів відхиляє доводи заявника касаційної скарги стосовно необхідності застосування Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на 05.10.2016 з посиланням на здійснення реєстрації заяви банку про відкриття виконавчого провадження 05.10.2016, оскільки ні Закон України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21.04.1999, ні Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 не містять положень про те, що державний виконавець при вчиненні виконавчих дій має керуватися саме законодавством, чинним на час реєстрації відповідної заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження, а не на момент її фактичного надходження до органу державної виконавчої служби.

Як встановлено судами, звертаючись до суду І інстанції зі скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною діяльності державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. щодо винесення Повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, скасування цього повідомлення та зобов'язання державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. прийняти до виконання наказ №905/1714/15, виданий 23.02.2016 Господарським судом Донецької області, як на підставу визнання неправомірними дій державного виконавця, банк посилався на помилковість застосування держвиконавцем пункту 10 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції від 05.10.2016.

Відповідно до статті 121 2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень.

Розглядаючи скаргу на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України суди дійшли висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення вимог.

Так, задовольняючи вимоги в частині визнання протиправною діяльності державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. щодо винесення Повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, суди, з огляду на встановлені ними обставини надходження заяви банку про відкриття виконавчого провадження до набуття чинності Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016, дійшли висновку про безпідставність посилання державного виконавця на закон, який на час звернення банку із заявою про відкриття виконавчого провадження ще не набув чинності, що вказує на протиправність дій державного виконавця в частині повернення заяви стягувачу шляхом направлення йому повідомлення, а не прийняння постанови про відмову, з чим погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, чинній на 04.10.2016 державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, зокрема, у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом.

Разом з цим, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, при примусовому виконанні наказу Господарського суду Донецької області у справі 905/1714/15 підлягає виконанню рішення щодо звернення стягнення, в рахунок погашення заборгованості в загальному розмірі 18 539 402,80 грн., на майно, початкову вартість якого визначено в розмірі 1 456 000,00 грн. без ПДВ.

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 54 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача -заставодержателя.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (частина восьма статті 54 Закону України "Про виконавче провадження").

За приписами статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачений у розділі V Закону України "Про іпотеку".

Зокрема частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином аналіз статей 39, 41 Закону України "Про іпотеку" дає підстави для висновку про те, що передбачений розділом V Закону України "Про іпотеку" та частиною восьмою статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя застосовується за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.02.2015 у справі №6-238цс14).

У згаданій постанові Верховним судом наголошено, що якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України "Про виконавче провадження", а не нормами спеціального Закону України "Про іпотеку".

Натомість, якщо виконавчі дії вчиняються на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, то правомірним видається висновок про необхідність врахування в такому випадку норм спеціального Закону України "Про іпотеку".

Стаття 11 Закону України "Про іпотеку" встановлює, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що обсяг зобов'язань майнового поручителя - ТОВ "Екологічні системи Донбасу", за наказом Господарського суду Донецької області від 23.02.2016 №905/1714/15 визначається вартістю іпотечного майна за договором від 28.12.2010 та відповідно становить 1 456 000,00 грн.

Приписами частини 1 статті 21 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, чинній на 04.10.2016 на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими:

1) боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, вищі чи центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи;

2) сума зобов'язання становить десять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження зокрема у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Беручи до уваги, що сума зобов'язання боржника становить 1 456 000,00 грн., дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в частині відмови у відкритті виконавчого провадження відповідають вимогам частини 2 статті 21 Закону України "Про виконавче провадження". Відтак, оскільки ПАТ "Банк Камбіо" м. Київ звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України без достатніх правових підстав із відповідною заявою, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, підтриманий судом апеляційної інстанції стосовно відсутності правових підстав для задоволення скарги ПАТ "Банк Камбіо" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в частині вимог про скасування Повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 12.10.2016 та зобов'язання державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіна С.В. прийняти до виконання наказ №905/1714/15, виданий 23.02.2016 Господарським судом Донецької області.

Таким чином, переглядаючи справу у касаційному порядку, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про порушення судами пункту 10 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 та розділу ХІІІ "Прикінцевих та Перехідних положень" цього закону ґрунтуються на помилковому розумінні заявником касаційної скарги норм матеріального права, якими урегульовано спірні правовідносини сторін та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судами обставин справи, що в силу положень статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції. Відтак, згадані доводи відхиляються колегією суддів як такі, що не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді прийнятих у справі ухвали та постанови.

При цьому перевіривши відповідно до частини другої статті 1111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних ухвали і постанови та прийняття у справі нового рішення - відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.02.2017 та ухвалу Господарського суду Донецької області від 12.12.2016 у справі №905/1714/15 залишити без змін.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я А.М. Демидова

С у д д я О.О. Євсіков