Рішення

від 10.07.2017 по справі 908/918/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 33/24/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2017 Справа № 908/918/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжднепртранс» (69001, м. Запоріжжя, бул. ГвардійськийАДРЕСА_1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лазер» (69057, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 86)

про стягнення суми,

Суддя Мірошниченко М.В.

Секретар судового засідання Хилько Ю.І.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність б/н від 24.04.2017 р.;

від відповідача : ОСОБА_2 - довіреність б/н від 12.06.2017 р.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжднепртранс» , м. Запоріжжя звернулося в господарський суд Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лазер» , м. Запоріжжя основного боргу в сумі 508456,99 грн., пені в сумі 13613,24 грн., 3 % річних в сумі 16492,09 грн. та втрат від інфляції в сумі 66434,13 грн.

Обґрунтовуючи позов позивач посилався на те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки № 121101 від 12.11.2014 р. позивач за видатковими накладними поставив відповідачу ОСОБА_3, за який відповідач розрахувався частково. Станом на дату подання даного позову до суду, відповідач оплату ОСОБА_3 у повному обсязі не здійснив. Неналежне виконання договірних зобов'язань щодо оплати товару потягло за собою нарахування передбачених п. 7.4 Договору та ст. 625 ЦК України санкцій. Посилаючись на вищевикладене, на підставі ст.ст. 15, 16, 610, 611, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 230 Господарського кодексу України, позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.04.2017 р. порушено провадження у справі № 908/918/17, розгляд якої призначено на 23.05.2017 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 23.05.2017 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 13.06.2017 р.

На підставі ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 13.06.2017 р. оголошено перерву до 27.06.2017 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.06.2017 р. на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк розгляду справи на 15-ть днів - до 14.07.2017 р., розгляд справи відкладено на 10.07.2017 р.

Відповідач - письмовий відзив на позовну заяву не надав. Присутній у судовому засіданні представник відповідача відзначив, що після порушення провадження по даній справі, відповідачем було добровільно сплачено суму основного боргу у повному обсязі, на підтвердження чого надав відповідні платіжні доручення. Також, з огляду на повне погашення суми основного боргу, відповідач заперечив проти нарахування та стягнення з ТОВ «Торговий дім «Лазер» пені, 3% річних та втрат від інфляції. При цьому, посилаючись на приписи ст. 233 ГК України, просить суд зменшити розмір пені, 3% річних та втрат від інфляції.

Письмовою заявою (вих б/н від 12.06.2017 р.), позивач, в порядку ст. 22 ГПК України зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу та збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення 3% річних та втрат від інфляції. Просив стягнути з відповідача суму 498456,99 грн. основного боргу, суму 13613,24 грн. пені, суму 75012,91грн. втрат від інфляції та суму 17901,81 грн. 3% річних.

Заява позивача мотивована частковою оплатою суми основного боргу та збільшенням хронологічного періоду нарахування 3% річних та втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи, що вказана заява позивача не суперечать приписам статті 22 ГПК України, вказана заява прийнята судом до розгляду.

У письмовій заяві (вих б/н від 10.07.2017 р.), позивач, посилаючись на те, що 06.07.2017 р. відповідачем сума основного боргу була сплачена у повному обсязі, в порядку ст. 22 ГПК України, зменшив розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача суму втрат від інфляції в розмірі 75012,91 грн., суму 3% річних в розмірі 17901,81грн. та суму пені в розмірі 13613,24 грн.

Розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд не приймає її з огляду на наступне:

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

За змістом п. 3.10 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

В даному випадку, при звернення з даним позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 508456,99 грн., пеню в сумі 13613,24 грн., 3 % річних в сумі 16492,09 грн. та втрати від інфляції в сумі 66434,13 грн. У письмовій заяві (вих б/н від 10.07.2017 р.), позивач, зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача суму втрат від інфляції в розмірі 75012,91 грн., суму 3% річних в розмірі 17901,81грн. та суму пені в розмірі 13613,24 грн. Разом з тим, в письмовій заяві за вих. б/н від 10.07.2017р., позивач, посилаючись на факт погашення відповідачем суми основного боргу, просить стягнути з останнього лише суму пені, 3% річних та втрати від інфляції.

В даному випадку, фактично зменшення кількісних показників за вимогою про стягнення суми основного боргу (з більшого розміру - в сторону зменшеного розміру) не відбулось . Тобто, фактично позивач не просить стягнути суму основного боргу, однак не подає в порядку ст.ст. 22, 78, 80 ГПК України заяву про відмову від позову і не просить припинити провадження у справі за вимогою про стягнення основного боргу внаслідок відмови від позову. Враховуючи, що в даному випадку, позивачем не заявлено про відмову від позову за вимогою про стягнення суми основного боргу, а заявлені до стягнення суми пені, 3% річних та втрат від інфляції залишені позивачем без змін, заява позивача про зменшення позовних вимог не є такою за своїм процесуальним характером у розумінні ст. 22 ГПК України і носить інформаційний характер. За таких обставин, заява позивача про зменшення позовних вимог судом не приймається до розгляду, оскільки є процесуально невірною.

Таким чином предметом позову у справі № 908/918/17 є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 498456,99 грн. основного боргу, суми 75012,91 грн. втрат від інфляції , суми 17901,81 грн. 3% річних та суми 13613,24 грн. пені (із урахуванням заяви вих б/н від 12.06.2017 р.).

За клопотанням присутніх у судовому засіданні представників сторін судовий процес здійснювався без застосування засобів технічної фіксації.

За результатами судового розгляду справи, в судовому засіданні 10.07.2017р. прийнято і проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд знаходить підстави для часткового задоволення позову.

Матеріали справи свідчать, що 12.11.2014 року між позивачем (Постачальником) та відповідачем (Покупцем) було укладено договір поставки № 121101 (надалі - Договір) відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність товар, а Покупець прийняти та сплатити товар за цінами в кількості, номенкла турі та асортименті, вказаними в рахунках - фактурах, які є невід'ємними частинами да ного Договору.

Згідно п. 2.1. Договору поставка то вару здійснюється на умовах ЕХW відповідно до тлумачення Міжнародних правил Інкотермс (в редакції 2000 року).

Відповідно до п. 2.2. Договору загальна кількість і вартість товару зазначена в рахунку-фактурі, який є невід'ємною частиною Договору.

За умовами п. 2.3 Договору у випадку наявності ОСОБА_3 на складі, поставка здійснюється протягом 5-ти робочих днів з дати виставлення рахунку-фактури та його оплати Покупцем, в іншому випадку, у разі необхідності виробництва То вару - поставка здійснюється протягом 20-ти робочих днів з моменті оплати.

Поставка вважається завершеною з моменту передачі ОСОБА_3 Покупцеві, що підтверджується накладною підписаною уповноваженими представниками Сторін, і за наявності необхідних товаросупровідних документів (п. 2.4 Договору).

Згідно із п. 2.5 Договору право власності на ОСОБА_3 переходить від Постачальника до Покупця при передачі ОСОБА_3, що підтверджується накладною підписаною уповноваженими представниками обох сторін.

Приймання ОСОБА_3 здійснюється згідно товарної накладної, рахунку-фактури Постачальника ( п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 5.1 та п. 5.2 Договору ціна за кожну партію товару визначена в на кладних, рахунках-фактурах. Вартість даного договору визначається, виходячи з суми всіх рахунків-фактур, що додаються до даного договору.

Згідно п. 5.3. Договору, розрахунки за продукцію здійснюються в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на підставі виставлених Постачальником рахунків-фактур на кожну окрему партію продукції.

Пунктом 5.4 Договору визначено умови оплати продукції: 100% попередня оплата вартості кожної партії Продукції. Покупець здійснює оплату протягом 3 (трьох) банківсь ких днів з дати виставлення Постачальником рахунку-фактури. Днем здійснення оплати вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Пунктом 5.5 Договору встановлено, що ціна ОСОБА_3, яка входить в партію поставки, остаточно узгоджується та визначається Сторонами в накладній на поставку партії товару. Зміна остаточно погодженої Сторонами ціни товару після його поставки не допускається.

Відповідно до п. 7.4 Договору у випадку порушення строків оплати поставленого ОСОБА_3, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплачених грошових коштів за кожен день прострочення.

Як вбачається із матеріалів справи, на оплату ОСОБА_3 відповідачу були виставлені рахунки-фактури: № СФ-060 від 05.11.2015 р. (на суму 240986,46 грн.), № СФ-062 від 10.11.2015 р. (на суму 32571,31 грн.), № СФ-065 від 23.11.2015 р. (на суму 85720,00 грн.), № СФ-066 від 27.11.2015 р. (на суму 163780,00 грн.), № СФ-070 від 11.12.2015 р. (на суму 107737,00 грн.).

Як встановлено судом, на виконання умов Договору, Постачальником протягом, зокрема, листопада 2015 р. - грудня 2015 р. здійснювались поставки ОСОБА_3 на користь Покупця. Всього за вказаний період, позивачем відповідачу було поставлено ОСОБА_3 на загальну суму 630794,77 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними: № РН-053 від 10.11.2015 р. (на суму 143373,46 грн.), № РН-057 від 17.11.2015 р. (на суму 97613,00 грн.), № РН-055 від 10.11.2015 р. (на суму 32571,31 грн.), № РН-060 від 23.11.2015 р. (на суму 85720,00 грн.), № РН-061 від 01.12.2015 р. (на суму 163780,00 грн.), № РН-064 від 11.12.2015 р. (на суму 107737,00 грн.).

ОСОБА_3 отримано уповноваженим представником відповідача за Довіреностями: № 47 від 10.11.2015 р., № 49 від 10.11.2015 р., № 49/1 від 23.11.2015 р., № 51 від 01.12.2015 р., № 53 від 11.12.2015 р., (виданих на ім'я ОСОБА_4В.).

За отриманий ОСОБА_3, згідно перелічених вище видаткових накладних, відповідач, станом на дату подання позову, розрахувався частково в сумі 122377,78 грн.

З огляду на те, що решта боргу залишалась несплаченою (508456,99 грн.), позивач звернувся в господарський суд Запорізької області за захистом порушених прав.

28.04.2017 р., відповідачем було сплачено 10000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за товар, отриманий згідно рахунку-фактури № СФ-060 від 05.11.2015 р. за видатковою накладною № РН-053 від 10.11.2015 р., що підтверджується банківською випискою від 28.04.2017 р.

Позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Торговий дім «Лазер» суми 498456,99 грн. основного боргу, суми 75012,91 грн. втрат від інфляції, суми 17901,81 грн. 3% річних та суми 13613,24 грн. пені, стали предметом судового розгляду у даній справі (із урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 12.06.2017р.).

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Факт поставки, кількість та вартість переданої за Договором Продукції на загальну суму 630794,77 грн. підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними № РН-053 від 10.11.2015 р., № РН-057 від 17.11.2015 р., № РН-055 від 10.11.2015 р., № РН-060 від 23.11.2015 р., № РН-061 від 01.12.2015 р., № РН-064 від 11.12.2015 р.

ОСОБА_3 отримано уповноваженою особою відповідача за Довіреностями без будь-яких зауважень та заперечень.

При цьому сам відповідач не заперечує проти факту отримання ОСОБА_3 від позивача.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вже зазначалось вище, сторони узгодили в п. 5.4 Договору, що оплата ОСОБА_3 здійснюється на умовах 100% попередньої оплати вартості кожної партії Продукції. Покупець здійснює оплату протягом 3 (трьох) банківсь ких днів з дати виставлення Постачальником рахунку-фактури. Днем здійснення оплати вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Позивач поставку ОСОБА_3 здійснив достроково, без попередньої оплати.

Слід відзначити, що статтею ст. 531 ЦК України передбачено право виконання обов'язку за договором достроково.

Умовами укладеного між сторонами Договору передбачено 100% передплату товару, проте будь-яких заборон щодо дострокової поставки Договір не містить. Позивач поставку товару здійснив достроково без попередньої оплати, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

В силу ст. 538 ЦК України, якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Отримання відповідачем ОСОБА_3 підтверджується наявними у матеріалах справи накладними (видатковими та товарно-транспортними), які містять підпис уповноваженого представника відповідача та відповідними довіреностями.

Таким чином, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого ОСОБА_3 настав.

Матеріали справи свідчать, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати ОСОБА_3, всупереч умов Договору та вимог закону, виконав неналежним чином, внаслідок чого у нього, станом на дату подання позовної заяви, утворилась заборгованість за отриманий ОСОБА_3.

Як зазначалось позивачем, впродовж 2014-2015 рр., починаючи з 13.11.2014 р. по 11.12.2015 р. за Договором на користь відповідача позивачем здійснювались поставки товару. Оскільки позивач здійснював поставки товару регулярно, а відповідач здійснював розрахунки за поставлений товар із запізненням, то у останнього утворилась заборгованість. У зв'язку з цим, наступні платежі за поставку товарів позивачем врахо вувались, як виплати за раніше поставлені товари.

Суд відзначає, що такі дії позивача не суперечать приписам ані Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ані Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затв. постановою НБУ № 22 від 21.01.2004 р.

За отриманий згідно видаткових накладних № РН-053 від 10.11.2015 р., № РН-057 від 17.11.2015 р., № РН-055 від 10.11.2015 р., № РН-060 від 23.11.2015 р., № РН-061 від 01.12.2015 р., № РН-064 від 11.12.2015 р., ОСОБА_3 відповідач, станом на дату подання позову (28.04.2017 р.), розрахувався частково в сумі 122377,78 грн. Разом з тим, 28.04.2017р., відповідачем було сплачено 10000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за товар, отриманий згідно рахунку-фактури № СФ-060 від 05.11.2015 р. за видатковою накладною № РН-053 від 10.11.2015 р., у зв'язку з чим, згідно із письмовою заявою від 12.06.2017 р. позивачем було зменшено розмір позовних вимог, в частині стягнення основного боргу до суми 498456,99 грн.

Таким чином, враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині оплати отриманого ОСОБА_3, та вищезазначені приписи чинного законодавства України, а також з урахуванням викладеного, суд констатує правомірність заявленої вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 498456,99 грн.

Разом з тим, під час розгляду даної справи в суді, відповідач погасив заборгованість, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача суму 498456,99 грн. основного боргу, що підтверджується наданою копією банківської виписки від 06.07.2017 р. та платіжними дорученнями від 06.07.2017 р.

Відповідно до приписів п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження по справі за вимогою про стягнення суми основного боргу 498456,99 грн. слід припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку із відсутністю предмету спору.

Крім вищезгаданої вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми пені, 3% річних та втрат від інфляції.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також роз'яснення, викладені у п. 1.12 Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» , відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи викладене, судом перевірено розрахунки позивача із урахуванням роз'яснень Пленуму, приписів законодавства та за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» . При цьому, суд виходив з дати початку порушення грошового зобов'язання та суми боргу, що існувала у спірний період.

Перевіривши розрахунок 3% річних та втрат від інфляції, суд вважає, що вимоги про їх стягнення підлягають частковому задоволенню.

Так, за заявлений позивачем період часу: з 11.11.2015р. по 12.06.2017 р. (на суму 32571,31 грн., з 24.11.2015 р. по 12.06.2017 р. на суму 85720,00 грн., з 02.12.2015 р. по 12.06.2017 р. на суму 163780,00 грн., з 12.12.2015 р. по 12.06.2017 р. на суму 107737,00 грн.), належний до стягнення розмір 3% річних становить суму 17867,95 грн., але не суму 17901,81грн., яку заявлено позивачем. Тому, в решті вимоги про стягнення 3% річних слід відмовити, як заявленої безпідставно.

За заявлений позивачем період часу: з грудня 2015 р. по травень 2017 р. включно (на суму 32571,31 грн., на суму 85720,00 грн.), з січня 2016 р. по травень 2017 р. включно (на суму 163780,00 грн., на суму 107737,00 грн.), належний до стягнення розмір втрат від інфляції становить суму 75006,09 грн., але не суму 75012,91 грн., яку заявлено позивачем. Тому, в решті вимоги про стягнення втрат від інфляції слід відмовити, як заявленої безпідставно.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки

Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Вимога про стягнення пені заявлена позивачем на підставі п. 7.4 Договору, згідно з яким у випадку порушення строків оплати поставленого ОСОБА_3, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплачених грошових коштів за кожен день прострочення.

Оскільки відповідачем не виконано своєчасно зобов'язання щодо оплати вартості отриманого за Договором ОСОБА_3, позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 13613,24 грн.

В даному випадку, факт порушення відповідачем умов Договору щодо строків оплати підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, нарахування позивачем на підставі п. 7.4 Договору пені за порушення відповідачем умов Договору слід визнати правомірним.

Здійснюючи розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство , судом встановлено, що з урахуванням суми основного боргу, періодів заборгованості та дат здійснених відповідачем оплат, вимога про стягнення пені: на суму 32571,31 грн. за період з 28.04.2016 р. по 11.05.2016 р.; на суму 85720,00 грн. за період з 28.04.2016 р. по 24.05.2016 р.; на суму 163780,00 грн. за період з 28.04.2016 р. по 02.06.2016р.; на суму 107737,00 грн. за період з 28.04.2016 р. по 12.06.2016 р., підлягає задоволенню у повному обсязі в загальній сумі 13613,24 грн.

Отже, позов задовольняється частково.

Заперечення відповідача щодо нарахування та стягнення пені, 3% річних та втрат від інфляції у зв'язку із повним погашенням суми основної заборгованості, судом відхиляється.

Під час розгляду даної справи в господарському суді (після порушення провадження у справі), сума основного боргу за Договором була сплачена відповідачем у повному обсязі. Проте, оплата заборгованості була здійснена відповідачем з прострочкою виконання грошового зобов'язання. Доказів наявності досягнутої домовленості між Сторонами, що у випадку погашення основного боргу, нараховані до стягнення санкції не будуть застосовані до відповідача, оформленої у письмовій формі, до суду не надано.

Суд наголошує, що за умовами Договору (п. 5.4), оплата ОСОБА_3 здійснюється відповідачем на умовах 100% попередньої оплати. Договірні зобов'язання з боку позивача, щодо поставки ОСОБА_3, були виконані достроково, до отримання від відповідача 100% попередньо оплати. Отже, з моменту поставки ОСОБА_3, у відповідача вже було наявне зобов'язання оплатити ОСОБА_3, яке було виконано, але з порушенням строку.

Стосовно усного клопотання відповідача про зменшення розміру санкцій на підставі ст. 233 ГК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, на яку посилається відповідач, у разі якщо штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 ГК України, ст.ст. 6, 627 ЦК України при укладенні господарських договорів сторони вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Право позивача на нарахування пені передбачене умовами укладеного між сторонами Договору. Пеня є самостійним способом захисту цивільних прав та одним із видів відповідальності боржника за не виконання грошових зобов'язань.

Крім того, стягнення коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання, передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України (інфляційні втрати та 3% річних).

В силу приписів ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання незалежно від того, виникла така неможливість з його вини чи випадково. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Частина 2 статті 625 ЦК України визначає наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. По-перше, боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. По-друге, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому слід зазначити, що інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань підтверджено матеріалами справи, а відтак вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3% річних за неналежне виконання грошового зобов'язання є правомірними та обґрунтованими.

Враховуючи приписи статей 549, 611 та 625 Цивільного кодексу України та правову позицію Верховного суду України, викладену, зокрема у постанові Судової палати у господарських справах ВСУ від 18.02.2002 р., наголошує, що пеня є самостійним способом захисту цивільних прав та одним із видів забезпечення виконання зобов'язань і, виступаючи однією з форм неустойки, не може мати іншої форми, зокрема форми інфляційних втрат та річних.

Право кредитора вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Наведені відповідачем обставини не спростовують факт наявності його вини у простроченні виконання грошового зобов'язання та не звільняють від належного виконання умов укладеного сторонами договору щодо здійснення оплати за товар в установлені строки.

Суд зазначає, що в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України, відповідач не надав жодних належних і допустимих доказів у підтвердження скрутного фінансового становища підприємства та наявності виключного випадку, необхідного для зменшення розміру санкцій.

Крім того, з моменту настання грошового зобов'язання відповідача і до моменту сплати основного боргу пройшов значний проміжок часу (більше одного календарного року), що в свою чергу негативно вплинуло на майновий стан позивача у справі і свідчить про відсутність підстав для зменшення розміру санкцій.

Таким чином у суду відсутні правові підстави для зменшення суми пені, 3% річних та втрат від інфляції.

У задоволенні клопотання відповідача суд відмовляє.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 1597,92 грн. судового збору.

Також, суд констатує наявність підстав для повернення позивачу із Державного бюджету суми 7476,85 грн. судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України «Про судовий збір» .

Так, статтею 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру встановлено ставку судового збору в 1 розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01.01.2017 р. розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає - 1600,00грн.

Судом розглядаються вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 604984,95 грн., тобто, предметом розгляду даної справи є вимога майнового характеру, за яку належить до сплати - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 9074,77 грн.

Згідно наданого до позову платіжного доручення № 1 від 28.04.2017 р. позивачем сплачено суму 9074,96 грн. судового збору.

Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення. Зокрема, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. (п. 1, п. 5 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону).

Таким чином, із урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, припинення провадження у справі за вимогою про стягнення 498456,99 грн. основного боргу, ст. 7 Закону України «Про судовий збір» позивачу підлягає поверненню з державного бюджету судовий збір в сумі 7476,85 грн.

Отже, позивачу підлягає повернення з державного бюджету сума судового збору в розмірі 7476,85 грн., про що слід видати ухвалу згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» .

Відповідна заява позивача міститься в матеріалах справи.

Керуючись ст.ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

За позовною вимогою про стягнення 498456,99 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лазер» (69057, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 86, код ЄДРПОУ 39155881) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжднепртранс» (69001, м. Запоріжжя, бул. ГвардійськийАДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 35979987) суму 13613 (тринадцять тисяч шістсот тринадцять) грн. 24 коп. пені, суму 17867 (сімнадцять тисяч вісімсот шістдесят сім) грн. 95 коп. трьох відсотків річних, суму 75006 (сімдесят п'ять тисяч шість) грн. 09 коп. втрат від інфляції та суму 1597 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто сім) грн. 92 коп. судового збору.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Видати ухвалу на повернення з державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «Запоріжднепртранс» (69001, м. Запоріжжя, бул. ГвардійськийАДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 35979987) суми 7476 (сім тисяч чотириста сімдесят шість) грн. 85 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення № 1 від 28.04.2017 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 13 . 07.2017 р.

Суддя М.В. Мірошниченко