Рішення

від 17.07.2017 по справі 904/5243/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.07.17р. Справа № 904/5243/17

За позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (м.Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-експлуатаційне управління № 17" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії № 010775 від 01.12.2009 у загальному розмірі 371 867 грн. 90 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт (довіреність № 906 від 22.03.2017)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-експлуатаційне управління № 17" (далі - відповідач) заборгованість за договором про постачання теплової енергії № 010775 від 01.12.2009 у загальному розмірі 371 867 грн. 90 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 355 936 грн. 16 коп. - основний борг;

- 1 493 грн. 63 коп. - пеня;

- 9 957 грн. 25 коп. - інфляційні втрати;

- 4 480 грн. 86 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про постачання теплової енергії № 010775 від 01.12.2009 в частині розрахунків за спожиту в період з листопада 2016 року по березень 2017 року теплову енергію у встановлений договором строк, та, відповідно, наявністю боргу у сумі 355 936 грн. 16 грн. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.2.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.12.2016 по 27.04.2017 в сумі 1 493 грн. 63 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2016 року по березень 2017 року у сумі 9 957 грн. 25 коп. та 3% річних за період прострочення з 16.12.2016 по 27.04.2017 у сумі 4 480 грн. 86 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.05.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 22.05.2017.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 28873/17 від 22.05.2017), в якій він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судове засідання 22.05.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 22.05.2017 не з'явився , витребуваних судом документів не надав, причин нез'явлення суду не повідомив.

Крім того, у судовому засіданні 22.05.2017 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів, а вимоги ухвали суду позивачем та відповідачем не виконані.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 22.05.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 14.06.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 29352/17 від 23.05.2017) про надання матеріалів справи для ознайомлення, на якому міститься відмітка його представника про фактичне ознайомлення 23.05.2017.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 33971/17 від 14.06.2017), в якій він просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази, а також надав пояснення щодо адреси надсилання рахунків відповідачу у спірний період.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 33975/17 від 14.06.2017), в якому він просив суд продовжити строк вирішення спору на 15 днів, у зв'язку необхідністю надання додаткових доказів.

Ухвалою суду від 14.06.2017 клопотання позивача задоволено та продовжено строк вирішення спору на 15 днів, терміном по 18.07.2017 включно.

У судове засідання 14.06.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 22.05.2017 вдруге не з'явився , витребуваних судом документів не надав, причин нез'явлення суду не повідомив. Судом було зауважено, що відповідач про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином; більше того, його представник ознайомлювався з матеріалами справи 23.05.2017, у зв'язку з чим у вказаному судовому засіданні судом було розпочато розгляд справи по суті.

Так, у судовому засіданні 14.06.2017 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування; обговорені питання, які виникли під час розгляду справи.

У судовому засіданні 14.06.2017 судом було зауважено, що для правильного вирішення спору існує необхідність у витребуванні у сторін додаткових доказів.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 14.06.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 17.07.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи неодноразово відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень .

Від позивача надійшла заява (вх.суду 38706/17 від 11.07.2017), в якій він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 39842/17 від 17.07.2017), в якій він також просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази.

У судове засідання 17.07.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 17.07.2017 втретє не з'явився , витребуваних судом документів не надав, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.05.2017 , з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, вулиця Шолом-Алейхема, будинок 4/26, офіс 1214, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.73-75).

Також, суд вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи .

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу .

При цьому, всі поштові відправлення на адресу відповідача, в якому містилися ухвали суду від 03.05.2017, від 22.05.2017 та від 14.06.2017 були повернуті за зворотною адресою із довідками Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 "Причина повернення: за зазначеною адресою не проживає" (а.с.78-80,90-92,128-130).

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 03.05.2017, від 22.05.2017 та від 14.06.2017 були надіслані сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; всі ухвали суду надсилалися сторонам у справі завчасно. При цьому, із вказаних вище доказів вбачається, що відповідач не забезпечує отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою. Більше того, в матеріалах справи наявні докази обізнаності відповідача про розгляд даної справи судом (представник відповідача ознайомлювався з матеріалами справи 23.05.2017) (а.с.87-88).

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, але внаслідок своєї недобросовісної поведінки відповідач не забезпечив своєчасне отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

В той же час, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав .

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 17.07.2017 представник позивача наполягав на задоволенні його позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, та наявних у справі доказів.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 17.07.2017 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено довідку від 17.07.2017. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.12.2009 між Міським комунальним підприємством "Дніпропетровські міські теплові мережі" (енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-експлуатаційне управління № 17" (споживач) був укладений договір про постачання теплової енергії № 010775 (далі - договір, а.с.23-24), відповідно до умов пункту 1.1. якого енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.

У пунктах 11.1. та 11.4. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.12.2012. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

В подальшому, між Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради далі (нова енергопостачальна організація), Комунальним підприємством "Дніпропетровські міські теплові мережі" Дніпропетровської міської ради (енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-експлуатаційне управління № 17" (далі - споживач, відповідач) було укладено додаткову угоду № 010775-10 від 05.12.2016 до договору (особовий рахунок № 010775), в якій сторони, у зв'язку із зміною у структурі енергопостачальної організації, що пов'язана із передачею основних засобів, на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 27.07.2016 № 28/12 "Про надання дозволу на передачу з балансу КП "Дніпропетровські міські теплові мережі" на баланс КП "Теплоенерго" об'єктів і мереж теплопостачання", наказу КП "Дніпропетровські міські теплові мережі" від 05.09.2016 № 320 "Про передачу об'єктів і мереж теплопостачання на баланс КП "Теплоенерго", актів приймання - передачі об'єктів, статей 512-514, 520-521, 631 Цивільного кодексу України, домовилися внести такі зміни до основного договору:

- у порядку та на умовах, визначених угодою, енергопостачальна організація передає новій енергопостачальній організації, а нова енергопостачальна організація набуває прав і обов'язків, належних енергопостачальній організації за основним договором, укладеним із споживачем і стає стороною за основним договором (пункт 1.1.1 додаткової угоди до договору);

- у зв'язку із передачею об'єктів і мереж теплопостачання на баланс новій енергопостачальній організації та надання ним послуг теплопостачання споживачу, останній приймає на себе зобов'язання по виконанню основного договору (пункт 1.1.2 додаткової угоди до договору);

- споживач не заперечує щодо зміни енергопостачальної організації на нову енергопостачальну організацію в основному договорі і укладаючи угоду, надає згоду на виконання своїх зобов'язань та відповідальності за основним договором перед новою енергопостачальною організацією, а нова енергопостачальна організація надає згоду на виконання своїх зобов'язань та відповідальності за основним договором перед споживачем (пункт 1.1.3 додаткової угоди до договору);

- права, зобов'язання та відповідальність за основним договором переходять до нової енергопостачальної організації в тому обсязі, в якому вони належали енергопостачальній організації до набрання чинності угоди (пункт 1.1.4 додаткової угоди до договору);

- права, зобов'язання та відповідальність за основним договором переходять до споживача перед новою енергопостачальною організацією в тому обсязі, в якому вони належали споживачу до набрання чинності угоди (пункт 1.1.5 додаткової угоди до договору);

- з моменту укладення угоди, енергопостачальна організація втрачає всі права та вимоги, що передбачені основним договором, якщо споживач не має заборгованості, або має кредиторську. При наявності дебіторської заборгованості, енергопостачальна організація має право скористатись правами за основним договором (пункт 1.1.6 додаткової угоди до договору);

- угода набуває чинності відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України з 14.09.2016 і є невід'ємною частиною договору про постачання теплової енергії (а.с.21).

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений договір про постачання теплової енергії № 010775 від 01.12.2009 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до пункту 2.1. договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до договору у вигляді гарячої води на такі потреби:

- опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону (175 діб);

- гаряче водопостачання - протягом 350 діб;

- технологічні потреби - відповідно з виробничою програмою;

- кондиціювання повітря - по мірі необхідності.

Рішення про початок та закінчення опалювального сезону приймається виконавчим органом відповідної міської ради, виходячи з кліматичних умов (пункт 2.2 договору).

Відповідно до пунктів 5.2. та 5.5. договору облік споживання теплової енергії здійснюється за показниками приладів обліку, встановлених на вводах за адресою: вулиця Б.Хмельницького, 11 розрахунковим способом. Споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до енергопостачальної організації у письмовій формі звіт про фактичне споживання теплової енергії, в термін до 15 числа поточного періоду.

Згідно з умовами пункту 7.9. договору при зміні тарифу на теплову енергію її розрахункова вартість у додатку 1 змінюється енергопостачальною організацією з дати введення нового тарифу за діючим договором без додаткової угоди (пункт 7.9 договору).

При цьому, у пункті 2.1. додаткової угоди від 05.12.2016 до договору сторони визначили, що згідно з Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 30.06.2016 № 1210 "Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП" (а саме до постанови № 1372 від 30.04.2015 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) КП "Теплоенерго") затверджено тариф на теплову енергію, що виробляється, транспортування та постачається КП "Теплоенерго": теплова енергія 1 Гкал - 1 121 грн. 74 коп. (без ПДВ), 1 346 грн. 09 коп. з ПДВ.

Так, на виконання умов договору позивачем у період з листопада 2016 року по березень 2017 року були надані відповідачу послуги з теплопостачання на загальну суму 355 936 грн. 16 коп. , в оплату яких позивачем були виставлені такі рахунки:

- рахунок № 010775 від 30.11.2016 на суму 54 914 грн. 12 коп. (а.с.34);

- рахунок № 010775 від 31.12.2016 на суму 76 076 грн. 84 коп. (а.с.35);

- рахунок № 010775 від 31.01.2017 на суму 96 640 грн. 02 коп. (а.с.36);

- рахунок № 010775 від 28.02.2017 на суму 84 456 грн. 52 коп. (а.с.37);

- рахунок № 010775 від 31.03.2017 на суму 43 848 грн. 66 коп. (а.с.38).

Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи відсутні. Представник позивача у судових засіданнях пояснював, що протягом спірного періоду також жодних претензій з цього приводу від відповідача не отримував.

При цьому, у розділі 7 договору сторонами були погоджені умови щодо порядку розрахунків, зокрема:

- споживач зобов'язаний не пізніше ніж за 5 діб до початку розрахункового періоду сплачувати енергопостачальній організації вартість теплової енергії згідно з її кількістю, передбаченою у додатку 1 до договору, по власним платіжним дорученням з указанням періоду, за який він сплачує (пункт 7.3 договору);

- остаточний розрахунок, за спожиту теплову енергію проводиться споживачем впродовж 5 діб після одержання рахунку енергопостачальній організації, яка зобов'язана направити його споживачу не пізніше 10 числа місяця слідуючого за розрахунковим. У випадку утворення переплати, вона зараховується в рахунок наступних платежів (пункт 7.4 договору).

Причиною виникнення спору є неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання теплової енергії № 010775 від 01.12.2009 в частині своєчасної та повної оплати спожитої в період з листопада 2016 року по березень 2017 року теплової енергії.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

При цьому, у пункті 7.4. договору передбачено, що остаточний розрахунок, за спожиту теплову енергію проводиться споживачем впродовж 5 діб після одержання рахунку енергопостачальній організації , яка зобов'язана направити його споживачу не пізніше 10 числа місяця слідуючого за розрахунковим. У випадку утворення переплати, вона зараховується в рахунок наступних платежів.

На підтвердження направлення (вручення) відповідачу рахунків на оплату спожитої в спірний період теплової енергії, позивач надав суду листи від 14.12.2016, від 13.01.2017, від 08.02.2017, від 14.03.2017 та від 12.04.2017, на деяких з них у нижньому правому куті міститься підпис, прізвище та дата, на інших - лише підпис та дата (а.с.31-33, в тому числі на звороті).

Суд не може прийняти вказані листи у якості належних доказів вручення відповідачу рахунків за спірний період, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 та 3 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Суд зауважує, що з вказаних у листах від 14.12.2016, від 13.01.2017, від 08.02.2017, від 14.03.2017 та від 12.04.2017 відміток неможливо встановити ким саме були отримані ці листи (не зазначено посади особи, що їх отримала), а також в матеріалах справи відсутні докази наявності у вказаної особи в силу закону або договору повноважень на отримання рахунків для відповідача.

При цьому, враховуючи умови пункту 7.4. договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг, пов'язаний з моментом пред'явлення рахунку позивачем.

Більше того, в матеріалах справи наявний лист відповідача № 10 від 13.04.2016, в якому він просив позивача доставляти йому рахунки на оплату за адресою: 49000, м.Дніпропетровськ, вулиця Старокозацька, 35, перший поверх (а.с.44).

Так, позивачем було долучено до матеріалів справи докази направлення відповідачу рахунків за період з листопада 2016 року по березень 2017 року як на юридичну адресу відповідача: 49000, м. Дніпро, вулиця Шолом-Алейхема, будинок 4/26, офіс 1214 (а.с.141-142), так і на адресу, вказану ним у листі від 13.04.2016: 49000, м. Дніпро, вулиця Старокозацька, 35, перший поверх (а.с.143-144).

Судом здійснено відстеження вказаних поштових відправлень, шляхом формування витягів з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", але з вказаних доказів не вбачаються дані щодо отримання відповідачем надісланих позивачем рахунків.

При цьому, судом були враховані положення Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та встановлено, що датою отримання відповідачем надісланих поштою рахунків слід вважати 16.06.2017. Крім того, враховуючи умови пункту 7.4. договору строк їх оплати настав 21.06.2017.

Станом на день розгляду справи, доказів оплати наданих позивачем послуг в період з листопада 2016 року по березень 2017 року на суму 355 936 грн. 16 коп. суду не надано.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони систематично порушувались, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з оплати спожитої теплової енергії за період з листопада 2016 року по березень 2017 року в сумі 355 936 грн. 16 коп.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 355 936 грн. 16 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії, господарський суд встановив, що строк оплати за переліченими вище рахунками є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 355 936 грн. 16 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Так, у пункті 8.2.3. договору сторони погодили, що споживач несе відповідальність, зокрема, в разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі 1 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожний день прострочки.

За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.2.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.12.2016 по 27.04.2017 в сумі 1 493 грн. 63 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2016 року по березень 2017 року у сумі 9 957 грн. 25 коп. та 3% річних за період прострочення з 16.12.2016 по 27.04.2017 у сумі 4 480 грн. 86 коп.

З приводу вимог позивача про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає таке.

Як встановлено судом, сума заборгованості у розмірі 355 936 грн. 16 коп. виникла у відповідача лише 22.06.2017, отже, нарахування пені та 3% річних в період з 16.12.2016 по 27.04.2017, а також інфляційних втрат в період з листопада 2016 року по березень 2017 року є неправомірним, оскільки прострочення у вказані періоди було відсутнє.

Отже, у задоволенні вимог про стягнення пені у сумі 1 493 грн. 63 коп., інфляційних втрат у сумі 9 957 грн. 25 коп. та 3% річних у сумі 4 480 грн. 86 коп. слід відмовити.

Враховуючи все вище вказане, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо сплати судового збору та розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 1 600 грн. 00 коп.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (240 000 грн. 00 коп.); за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 371 867 грн. 90 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 5 578 грн. 02 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

В той же час, відповідно до платіжного доручення № 3137 від 27.04.2017 позивачем було сплачено 5 578 грн. 03 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи , яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (у разі надходження відповідного клопотання) повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 0 грн. 01 коп. (5 578,03 - 5 578,02).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремонтно-експлуатаційне управління № 17" (49000, м. Дніпро, вулиця Шолом-Алейхема, будинок 4/26, офіс 1214; ідентифікаційний код 33384486) на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 37; ідентифікаційний код 32688148) - 355 936 грн. 16 коп. - основного боргу, 5 339 грн. 04 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 37; ідентифікаційний код 32688148) надмірно сплачений судовий збір у сумі 0 грн. 01 коп., сплачений відповідно до платіжного доручення № 3137 від 27.04.2017, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2