Рішення

від 10.07.2017 по справі 918/307/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2017 р. Справа № 918/307/17

Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Політики Н.А., при секретарі судового засідання Фаєвській Л.Ю. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Заступника керівника Сарненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації

до Неньковицької сільської ради Зарічненського району Рівненської області ,

Фермерського господарства "Сосно"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення водного об'єкта

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № вих-71/0/01-22/17 від 03.01.2017 р.;

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - ОСОБА_2;

від органу прокуратури - ОСОБА_3, посвідчення № 026596 від 30.05.2014 р.;

В судовому засіданні 10 липня 2017 року, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10 травня 2017 року заступник керівника Сарненської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації (далі - Адміністрація, позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Неньковицької сільської ради Зарічненського району Рівненської області (далі - Рада, відповідач-1), Фермерського господарства "Сосно" (далі - Господарство, відповідач-2) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення водного об'єкта.

Позов обґрунтовано тим, що Рада, не маючи повноважень щодо розпорядження водосховищем "Сосно", прийняла рішення про передачу даного водосховища Господарству "Сосно" та уклала спірний договір, що суперечить ст. ст. 47, 51 Водного кодексу України, ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 11 травня 2017 року позовну заяву від 04.05.2017 р. № 3614-323вих-17 прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 918/307/17, розгляд якої призначено на 25 травня 2017 року.

24 травня 2017 року від Прокурора через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов лист з додатками (а.с. 46-59).

Ухвалою суду від 25 травня 2017 року розгляд справи відкладався на 22 червня 2017 року.

22 червня 2017 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов лист з додатком, а саме з відомостями по земельній ділянці водного фонду під водосховищем "Сосно" (а.с. 70-71).

Крім того, 22 червня 2017 року від представника відповідача-2 через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 72-73).

Ухвалою суду від 22 червня 2017 року розгляд справи відкладався на 10 липня 2017 року.

У судовому засіданні 10 липня 2017 року Прокурор позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові, та наполягав на їх задоволенні.

Представник Адміністрації у даному судовому засідання позов підтримав в повному обсязі.

Представник Товариства проти задоволення позову заперечив у зв'язку з необґрунтованістю.

Відповідач-1 про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень № 3301308366058, № 3301308487530 (а.с. 42, 81), проте явку свого повноважного представника у призначене судове засідання не забезпечив.

В пункті 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, суд здійснює розгляд справи за наявними матеріалами без участі представника відповідача-1.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

За змістом частин 1, 2 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Судом встановлено, що Прокурор звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Адміністрації до Ради, Господарства про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення водного об'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За пунктом 1 частини 6 згаданої статті під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, звертатися до суду з позовом.

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

В обґрунтування звернення до Господарського суду Рівненської області з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації, Прокурор посилався на те, що Рада не маючи повноважень щодо розпорядження водосховищем "Сосно" прийняла рішення про передачу цього водосховища Господарству та уклала з порушенням вимог законодавства спірний договір про управління майном, в той час як Адміністрація є органом, що здійснює розпорядження земельною ділянкою під водним об'єктом.

Судом встановлено, що 24 січня 2017 року Рада прийняла рішення № 74 "Про передачу водосховища "Сосно" на утримання ФГ "Сосно", яким передано водосховище "Сосно" на утримання Господарству (а.с. 23).

На підставі зазначеного вище рішення Рада - установник, та Господарство - управитель уклали договір управління майном від 30 січня 2017 року (а.с. 24-26), відповідно до умов якого установник передав управителю на визначений договором строк належне йому за правом власності майно - водосховище "Сосно" у довірче управління. Управитель за довірче управління майном не одержує винагороду. Управитель має право володіти, користуватись і розпоряджатись майном в межах, наданих йому законом та Договором. Договір підписано уповноваженими представниками та скріплено відтисками печаток сторін.

На виконання умов договору Рада передала, а Господарство прийняло водосховище "Сосно", розмір якого складає 233 га, для подальшого утримання, про що складено двосторонній акт прийому-передачі майна від 05.02.2017 р. (а.с. 27).

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України (далі - ВК України), водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт), а водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, для обслуговування водосховища "Сосно" використовуються водогосподарські об'єкти, зокрема дамба водосховища, балансовою вартістю 2 165 654,00 грн., згідно інвентарної картки обліку основних засобів № 476 Зарічненського УВГ та водовипуск в дамбі водосховища, балансовою вартістю 26 492,00 грн., згідно інвентарної картки обліку основних засобів N 470 Зарічненського УВГ.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що водний об'єкт "Сосно" призначений для зволожування осушувальних систем "Комори", а об'єм його води становить 5.4 млн. м. куб.

Відповідно до ст. 3 ВК України, водосховища належать до водного фонду України.

Статтею 4 ВК України передбачено, що землі водного фонду є землі зайняті водосховищами.

Як вбачаться зі спірного договору про управління майном, що предметом даного договору є водосховище, тобто водний об'єкт.

При цьому, Господарство прийняло в управління водосховище Сосно у формі користування.

Положеннями ст. 6 ВК України встановлено, що води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

При цьому, ВК України передбачає, що водні об'єкти можуть надаватись в користування лише на умовах оренди.

Зокрема, водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми надаються в користування на умовах оренди відповідно та у порядку, передбаченому ст. 51 ВК України, для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Надання водних об'єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об'єкта.

Типовий договір оренди водних об'єктів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 р. № 420.

Відповідно до ст. 46 ВК України, водокористувач має право здійснювати загальне та спеціальне водокористування, які здійснюються громадянами для задоволення їх потреб безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів, та, відповідно юридичними і фізичними особами для задоволення питних потреб населення, для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Згідно ст. 85 ВК України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Разом з тим, з норм ст. 51 ВК України, ст. 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вбачається, що питання надання вказаного водного об'єкта в користування на умовах оренди може бути вирішено лише в комплексі із земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Крім того, ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища.

У той же час, ч. 5 ст. 122 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених ч. ч. 3, 4, 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Як слідує з вищенаведених норм законодавства, повноваження щодо надання земельних ділянок під водними об'єктами у користування за межами населених пунктів належать обласним державним адміністраціям.

Як вбачається з листа відділу Держгеокадастру в Зарічненському районі Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області (а.с. 32), земельна ділянка водного фонду під водосховищем "Сосно" площею 215,1 га розташована за межами населених пунктів на території Ради. Вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 5622283600:04:000:0047, однак на даний час відомості про земельну ділянку із зазначеним номером в Національній Кадастровій Системі відсутні.

Як вбачається з вищенаведеного, Рада не мала повноважень розпоряджатися зазначеним об'єктом, оскільки дані повноваження в силу ст. 122 ЗК України, належать Адміністрації.

Відтак, Адміністрація є органом, що здійснює розпорядження земельною ділянкою під водним простором і, відповідно, саме остання вправі надавати у користування зазначений водний об'єкт.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевою самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Разом з тим, Рада і під час укладення спірного договору не була наділена повноваженнями щодо розпорядження вказаним водним об'єктом.

У зв'язку із чим спірний Договір про управління майном від 30.01.2017 р. укладено з порушеннями вимог закону.

Слід також зазначити, що згідно спірного договору Господарство прийняло в управління водосховище "Сосно" у формі користування цим майном.

Відповідно до ст. 1029 ЦК України, за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Статтею 1030 ЦК України передбачено, що предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно.

Поняття нерухомого майна визначено ст. 181 ЦК України, відповідно до якої до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Тобто, ознаками нерухомого майна є: розташування на земельній ділянці; переміщення неможливе без їх знецінення; переміщення неможливе без зміни їх призначення.

Відповідно до ст. 187 ЦК України, складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.

Складова частина речі не має самостійного існування в обороті внаслідок неможливості відділення її без пошкодження або заміни сутності усієї речі.

Отже, відокремлені водні об'єкти поза зв'язком із землею існувати не можуть.

Таким чином, враховуючи вищевикладені норми законодавства щодо договору управління майном та встановленого правового режиму користування водними об'єктами вбачається, що водосховище нe може бути предметом договору управління майном.

Як було встановлено судом вище, п. п. 3.3.1 Договору передбачено, що управитель має право володіти, користуватись і розпоряджатись майном в межах, наданих йому за договором та законом.

В той же час, ВК України передбачено, що водні об'єкти можуть надаватись в користування лише на умовах оренди.

При цьому, як зазначалось вище, згідно ст. 51 ВК України, водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Отже, положення п.п. 3.3.1 Договору про управління майном суперечить нормам, визначеним ст. ст. 43, 51 ВК України.

Статтею 1035 ЦК України визначено істотні умови договору управління майном.

Так, істотними умовами договору управління майном є: перелік майна, що передається в управління; розмір і форма плати за управління майном.

Водночас, спірний договір не містить жодної умови про оплату Радою як установником управління майном послуг управління майном Господарства.

Частиною 3 ст. 1033 ЦК України передбачено, що вигодонабувач за договором управління майном не може бути управителем.

У той же час, п. п. 1.2 спірного договору визначено, що управитель зобов'язується здійснювати управління майном в інтересах Господарства, який і є управителем.

Слід зазначити, що водні об'єкти мають самостійний правовий режим і елементами довкілля та не потребують спеціального управління. Управлінню може піддаватись лише певний вид діяльності, яка здійснюється з використанням водного об'єкта.

Таким чином, уклавши договір управління майном, зазначивши в ньому право управителя володіти і користуватись майном (п. 3.3.1), отримувати вигоду від користування (п. 3.3.3), не одержуючи при цьому винагороду від установника управління (п. 2.1), сторони вийшли за межі вимог чинного законодавства.

З вищенаведеного слідує, що правочин управління майном не спрямований на реальне настання правових наслідків. Сторони договору намагаються досягти певного правового результату, приховавши справжні наміри, зовні виражаючи волю, що не відповідає тим правовим наслідкам, настання яких вони справді бажали досягти.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами економічної діяльності, які має право здійснювати Господарство є рибництво, надання послуг у рибництві (КВЕД - 05.02.0), а також роздрібна торгівля з лотків та на ринках (КВЕД - 52.62.0).

Окрім того, згідно інформації наданої Департаментом екології та природних ресурсів Адміністрації водосховище "Сосно", що розташоване на території Ради включено без вилучення до складу регіонального ландшафтного парку "Прип'ять-Стохід", який є об'єктом природно-заповідного фонду місцевого значення та був створений відповідно до рішення Рівненської обласної ради від 28.02.1995 р. № 33 загальною площею 21600 га на території Зарічненського району.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зі змісту ч. 3 ст. 215 ЦК України вбачається, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Підставою недійсності правочину, згідно ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вказаний Договір про управління майном укладено з порушеннями вимог закону та перевищенням компетенції органу місцевого самоврядування, а Господарство набуло права користування водним об'єктом на підставі незаконного рішення Ради та договору про управління майном.

Також суд зазначає, що згідно акту прийому-передачі майна від 05.02.2017 р. до Договору управління майном, Рада передала, а Господарство прийняло водосховище "Сосно", розмір якого складає 233 га.

При цьому, згідно інформації Зарічненського управління водного господарства Рівненського обласного управління водних ресурсів, площа водного дзеркала становить 215,1 га.

Згідно інформації відділу Держгеокадастру у Зарічненському районі Рівненської області Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області площа земельної ділянки водного фонду під водосховищем "Сосно" становить 215,1 га.

У той же час, згідно інформації управління Держкомзему у Зарічненському районі Рівненської області Головного управління Держкомзему у Рівненській області від 07.06.2012 р., площа озера Сосно становить 362,4 га.

Як вбачається з вищевказаного акту прийому-передачі, передано водний об'єкт площею 233 га, вартість якої становить 7 317 598 грн., площа якого не підтверджується будь-якими документами.

У зв'язку з тим, що Рада, не маючи повноважень щодо розпорядження водосховищем "Сосно", прийняла рішення про передачу водосховища "Сосно" Господарству та уклала спірний договір всупереч нормам чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення водного об'єкта.

У відповідності до пункту 3 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (стаття 43 ГПК України).

За таких обставин, в повній мірі дослідивши матеріали справи, врахувавши наведені правові норми, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Адміністрації до Ради та Господарства про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення водного об'єкта є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України оплата судових витрат покладається на відповідачів у зв'язку із задоволенням позову.

Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 49, 75, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Неньковицької сільської ради Зарічненського району Рівненської області № 74 від 24.01.2017 року "Про передачу водосховища "Сосно" на утримання ФГ "Сосно".

Визнати недійсним договір про управління майном від 30.01.2017 року, укладений між Неньковицькою сільською радою та Фермерським господарством "Сосно".

Фермерському господарству "Сосно" (34020, Рівненська обл., Зарічненський р-н, с. Неньковичі, код ЄДРПОУ 34451207) повернути за актом приймання-передачі майно - водний об'єкт площею 233 га у державу в особі Рівненської обласної державної адміністрації (33028, м. Рівне, м-н Просвіти, 1, код ЄДРПОУ 13986712).

Стягнути з Неньковицької сільської ради (34020, Рівненська обл., Зарічненський р-н, с. Неньковичі, код ЄДРПОУ 04385706) на користь прокуратури Рівненської області (р/р 35214079015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк одержувача - Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2 400 (дві тисячі чотириста) грн. - витрат по оплаті судового збору.

Стягнути з Фермерського господарства "Сосно" (34020, Рівненська обл., Зарічненський р-н, с. Неньковичі, код ЄДРПОУ 34451207) на користь прокуратури Рівненської області (р/р 35214079015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк одержувача - Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 2 400 (дві тисячі чотириста) грн. - витрат по оплаті судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 17 липня 2017 року.

Суддя Політика Н.А.

Віддруковано 6 примірників:

1 - до справи;

2-3 - позивачу рекомендованим (34500, м. Сарни, вул. Демократична. 32;

33028, м. Рівне, майдан Просвіти, 1);

4 - відповідачу-1 рекомендованим (34020, Рівненська обл., Зарічненський р-н, с. Неньковичі);

5 - відповідачу-2 рекомендованим (34020, Рівненська обл., Зарічненський р-н, с. Неньковичі);

6- прокуратурі Рівненської області рекомендованим (33000, м. Рівне, вул. 16-го Липня, 52).