Ухвала

від 13.07.2017 по справі 757/27947/17-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

з участю секретаря ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

представника власника майна ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власника майна ТОВ «СВТО «Охорона» - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19.05.2017 року,-

В с т а н о в и л а:

Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого СУФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_7 , погоджене прокурором Київської місцевої прокуратури №6 ОСОБА_8 , про накладення арешту на майно та накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунку ТОВ «Спеціалізоване виробничо-технічне об`єднання «Охорона» (код ЄДРПОУ 23737000) - № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та грошові кошти, які в подальшому надходитимуть на вказані рахунки.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, представник власника майна подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19.05.2017 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого.

Мотивуючи свою апеляційну скаргу вказує на те, що правові підстави, передбачені ст. 170 КПК України для накладення арешту на майно, на думку апелянта, відсутні. Слідчим суддею при задоволенні клопотання слідчого не враховано наслідки накладення арешту. На сьогоднішній день господарська діяльність товариства повністю паралізована і підприємство несе значні збитки. Таким чином, слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, не дотримався вимог ст.ст. 84, 132, 173 КПК України.

Крім того, враховуючи, що розгляд клопотання слідчого проводився без повідомлення власника майна, копія оскаржуваної ухвали представником власника майна отримана 29.05.2017 року, а 30.05.2017 року апеляційна скаргу подана до суду, то строк на апеляційне оскарження апелянтом не пропущено.

Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку прокурора, який вважає ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення. Згідно ч. 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що ухвалу від 19.05.2017 року було постановлено за відсутності особи, яка її оскаржує, копія оскаржуваної ухвали отримана 29.05.2017 року і 30.05.2017 року апеляційна скарга подана до апеляційного суду, тобто як вважає колегія суддів строк апеляційного оскарження апелянтом не пропущено.

Що стосується безпосередньо поданої апеляційної скарги, то колегія суддів звертає увагу на наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів провадження, СУ ФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017101060000079 від 14.04.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України.

19.05.2017 року слідчий СУФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_7 , за погодженням з прокурором Київської місцевої прокуратури №6 ОСОБА_8 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунку ТОВ «Спеціалізоване виробничо-технічне об`єднання «Охорона» (код ЄДРПОУ 23737000) - № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та грошові кошти, які в подальшому надходитимуть на вказані рахунки, посилаючись на наявність правових підстав, передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України.

19.05.2017 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва вказане клопотання слідчого було задоволено та накладено арешт на зазначене в клопотанні слідчого майно.

Задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, слідчий суддя, дослідивши матеріали додані до клопотання, прийшов до висновку, що існують достатні правові підстави для накладення арешту на майно зазначене в клопотанні, оскільки це майно у відкритому кримінальному провадженні є доказом вчиненого кримінального правопорушення.

З таким рішенням слідчого судді погодитись неможливо з огляду на такі обставини.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та слідчий не дотрималися.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Однак, як вбачається з клопотання слідчого зазначені норми закону слідчим не дотримано.

Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Разом з тим, як вбачається з наданих на обґрунтування клопотання матеріалів, слідчим не прийнято відповідного процесуального рішення про визнання майна, на яке слідчий просив накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні №42017101060000079, а відтак посилання на наявність правових підстав, передбачених ч. 3 ст. 170 КПК України, на думку колегії суддів, є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного кримінально процесуального законодавства.

Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.

На підставі викладених обставин, які свідчать про істотне порушення вимог КПК України, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання слідчого, як такого, що внесено до суду з порушенням вимог КПК України та за недоведеності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах, явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.

Керуючись ст.ст. 170, 173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника власника майна ТОВ «СВТО «Охорона» - адвоката ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19 травня 2017 року, якою задоволено клопотання слідчого СУФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_7 , погоджене прокурором Київської місцевої прокуратури №6 ОСОБА_8 , про накладення арешту на майно та накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунку ТОВ «Спеціалізоване виробничо-технічне об`єднання «Охорона» (код ЄДРПОУ 23737000) - № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та грошові кошти, які в подальшому надходитимуть на вказані рахунки скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання слідчого СУФР ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_7 , погодженого прокурором Київської місцевої прокуратури №6 ОСОБА_8 , про накладення арешту на майно, а саме на грошові кошти, що знаходяться на рахунку ТОВ «Спеціалізоване виробничо-технічне об`єднання «Охорона» (код ЄДРПОУ 23737000) - № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 та грошові кошти, які в подальшому надходитимуть на вказані рахунки відмовити.

Ухвала Апеляційного суду м. Києва оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11-сс/796/3069/2017 Категорія ст. 170 КПК України

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_9

Доповідач: ОСОБА_1