Рішення

від 11.07.2017 по справі 910/10801/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2017Справа №910/10801/17

За позовом Приватного підприємства ТК АМІД

до 1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

2) Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві

про зняття арешту з майна.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Таран Д.О. (директор);

від відповідача-1 - не з'явився;

від відповідача-2 - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

03.07.2017 Приватне підприємство ТК АМІД звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про зняття арешту з транспортного засобу марки Mercedes-Benz , модель ATEGO 1223L, тип ТЗ - вантажний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_3, колір синій, рік випуску 2004, д.н.з. НОМЕР_1, накладений старшим державним виконавцем Колодчуком С.В. Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Київ, згідно до постанови від 29.11.2016.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням господарського суду м. Києва від 20.04.2017 у справі №910/3561/17 визнано право власності на вказаний транспортний засіб за Приватним підприємством ТК АМІД , проте постановою старшого державного виконавця Колодчуком С.В. Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Київ від 29.11.2016 у ВП №52991138 було накладено арешт на вказаний автомобіль в рамках виконання наказу господарського суду м. Києва від 14.11.2016 №910/9946/16 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ Карпати .

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.07.2017 порушено провадження у справі №910/10801/17, розгляд справи призначено на 11.07.2017.

11.07.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача в судове засідання 11.07.2017 з'явився, надав усні пояснення по суті справи.

Представники відповідачів 1, 2 у судове засідання 11.07.2017 не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

При цьому, відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України

В судовому засіданні 11.07.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду м. Києва від 20.04.2017 у справі №910/3561/17 за позовом ПП ТК АМІД до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, позов задоволено, визнано право власності ПП ТК АМІД на транспортний засіб марки Mercedes-Benz , модель ATEGO 1223L, тип ТЗ - вантажний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_3, колір синій, рік випуску 2004, д.н.з. НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4).

Згідно з постановою старшого державного виконавця Колодчука С.В. Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Київ від 29.11.2016 у ВП №52991138 накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення 383 768,46 грн. в рамках примусового виконання наказу господарського суду м. Києва від 14.11.2016 №910/9946/16.

Згідно з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 03.07.2017, 29.11.2016 зареєстровано арешт рухомого майна на підставі постанови старшого державного виконавця Колодчука С.В. Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Київ від 29.11.2016.

Відповідно до доручення про здійснення опису майна боржника ОСОБА_1 від 09.06.2017 та постанови головного державного виконавця Кагарлицького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про опис та арешт майна боржника від 14.06.2017, проведено опис рухомого майна автомобіля марки Mercedes-Benz , модель ATEGO 1223L, д.н.з. НОМЕР_1, який знаходиться на штрафмайданчику тимчасового утримання за адресою: Київська область, м. Кагарлик, провулок Серпневий, 8, та переданого його на відповідальне зберігання директору ПП ТК АМІД Таран Д.О.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення його прав та неможливість реєстрації права власності на вказаний автомобіль, оскільки постановою державного виконавця від 29.11.2016 накладено арешт на цей автомобіль.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову у повному обсязі з таких підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду м. Києва від 20.04.2017 у справі №910/3561/17 за позовом ПП ТК АМІД до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, позов задоволено, визнано право власності ПП ТК АМІД на транспортний засіб марки Mercedes-Benz , модель ATEGO 1223L, тип ТЗ - вантажний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_3, колір синій, рік випуску 2004, д.н.з. НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4)

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам встановлено, що господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, пов'язані з визнанням права на майно, на яке накладено арешт, і про зняття з нього арешту та з розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов'язана здійснити стягнення коштів з боржника у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи (статті 60 і 87 Закону України Про виконавче провадження ), - за умови, коли сторонами у судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні статті 1 ГПК.

Водночас пункт 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України визначає, що відповідно до статті 60 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 ГПК. Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 1212 ГПК України.

Згідно з частиною 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином позивач звернувся до господарського суду з вимогою про зняття арешту з належного виключно йому власного майна, арешт на яке відповідачем-2 накладено в інтересах відповідача-1 під час виконавчого провадження, відкритого на виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/9946/16 від 14.11.2016, що не має жодного відношення до позивача за даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України Про виконавче провадження звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (ч. 1 ст. 57 Закону України Про виконавче провадження ).

Зі змісту зазначеної норми Закону вбачається, що накладати арешт на майно в процедурі виконавчого провадження надається право лише у випадку, коли таке майно належить на праві власності саме боржнику.

Згідно з постановою старшого державного виконавця Колодчука С.В. Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Київ від 29.11.2016 у ВП №52991138 накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення 383 768,46 грн. в рамках примусового виконання наказу господарського суду м. Києва від 14.11.2016 №910/9946/16

При розгляді справи судом встановлено, що відповідно до доручення про здійснення опису майна боржника ОСОБА_1 від 09.06.2017 та постанови головного державного виконавця Кагарлицького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про опис та арешт майна боржника від 14.06.2017, проведено опис рухомого майна автомобіля марки Mercedes-Benz , модель ATEGO 1223L, д.н.з. НОМЕР_1, який знаходиться на штрафмайданчику тимчасового утримання за адресою: Київська область, м. Кагарлик, провулок Серпневий, 8, та переданого його на відповідальне зберігання директору ПП ТК АМІД Таран Д.О.

При цьому суд зазначає, що відповідачами не надано жодних належних та допустимих доказів у підтвердження заперечень чи спростування обставин щодо права власності позивача на спірні приміщення.

Відповідно до статті 59 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналогічна норма закріплена в ч. 1 ст. 20 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі засобами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 ЦК України. Під засобами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Позов про звільнення майна з-під арешту направлений на доведення обставин неправомірності дій державної виконавчої служби з підстав належності позивачу на праві власності спірного майна.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частина 1 ст. 317 Цивільного кодексу України передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до приписів ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ст. 139 Господарського кодексу України майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Частина 1 ст. 134 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Статтею 1 протоколу № 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, передбачено чіткі критерії визнання можливості позбавлення права власності та межі дій держави, які можуть бути визнані обґрунтованими та правовими, а саме: наведена норма виділяє такі критерії правомірності позбавлення права власності: позбавити права власності можна лише в інтересах суспільства, а підставами можуть стати норми національного законодавства (у ст. умови, передбачені законом ) чи загальні принципи міжнародного права. Подібна норма має місце і в Конституції України, так само як і в Цивільному Кодексі України та в інших нормативно-правових актах.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої особи (наприклад, рішення у справі Спорронг і Льонрот проти Швеції від 23.09.1982, Новоселецький проти України від 11.03.2003, Федоренко проти України від 01.06.2006). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно дотримуватись обґрунтованості пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності, повинні дотримуватись справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Під час вирішення судового спору, який виник між сторонами, у даному випадку саме на суд, як орган державної судової влади, покладено обов'язок оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Враховуючи викладене, з метою захисту прав законного власника майна, у зв'язку з тим, що на належне позивачу майно безпідставно накладено арешт, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню, оскільки позивачем належними доказами доведено, що державним виконавцем описано та арештовано майно, яке належить йому, а не боржнику за виконавчим провадженням.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у постанові від 15.11.2016 у справі № 922/3774/15.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2,4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт арешту рухомого майна, що належить позивачу, в межах виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 14.11.2016 у справі № 910/9946/16 за позовом ТОВ Карпати до ОСОБА_1, та на момент прийняття рішення будь - яких доказів щодо зняття арешту з належного позивачеві рухомого майна відповідачі суду не надали, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповіда-1.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зняти арешт з транспортного засобу марки Mercedes-Benz , модель ATEGO 1223L, тип ТЗ - вантажний, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_3, колір синій, рік випуску 2004, реєстраційний номер НОМЕР_1, накладений старшим державним виконавцем Колодчуком С.В. Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Київ, згідно до постанови від 29.11.2016.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) на користь Приватного підприємства ТК АМІД (03134, м. Київ, вул. Симиренка, буд. 25, кв. 109, код 34187861) 1 600 (одну тисячу шістсот) грн.. 00 коп. - судового збору, видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 12.07.2017

Суддя В.О. Демидов