Постанова

від 17.07.2017 по справі 904/4246/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2017 року Справа № 904/4246/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),

суддів: Чередко А.Є. Коваль Л.А.,

при секретарі судового засідання : Дон О.Я.,

за участю представників сторін:

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2017 року у справі № 904/4246/17

За позовом Приватного підприємства "ФЕРІЯ", м. Дніпро

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпро

про стягнення 10000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2017 року у даній справі (суддя Кеся Н.Б.) позов задоволено.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (49000, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "ФЕРІЯ" (49055, м.Дніпро, вул.Титова, 11, код ЄДРПОУ 24988341) сплачені 10000,00 грн. та судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду, до апеляційної інстанції звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1, (відповідач) із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2017 року у справі № 904/4246/17 і прийняти нове, яким в задоволенні позову Приватного підприємства "ФЕРІЯ" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на наступне.

1. Щодо не надання судом першої інстанції оцінки предмету спору та

порушення судом засад рівності всіх учасників процесу перед законом і судом і змагальності.

Так, предметом позовної заяви по цій справі є стягнення з позивача 10 000 грн за договором.

У відповідності до частини 4 статті 22 ГПК України, - до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Заява про зміну предмета позову Позивачем не надавалась.

Скаржник вважає, що під час розгляду справи суд першої інстанції не надав оцінку підставі зазначеній у позовній заяві. Підставою позовної вимоги про стягнення з відповідача 10 000 грн за договором, позивач зазначив ст. 901 ЦК України та ст. 173 ГК України, отже підставою позову було саме наявність господарсько - договірних зобов'язань. Жодного зазначення про повернення безпідставно отриманих грошових коштів або ст. 1212 ЦК України у позові не має, отже така підстава не заявлялась.

Також скаржник вважає, що задовольнлячи позов з інших, ніж заявлені у позові підстав, суд першої інстанції порушив засади рівності всіх учасників процесу перед законом і судом і змагальності в судочинстві, самостійно змінив підставу позову та ще на стадії процесу, в якій навіть позивач не мав вже на це права, що у розумінні статтей 4-2 та 4-3 ГПК України є порушенням процесуального законодавства.

2. Щодо не надання судом першої інстанції оцінки наявності порушеного права позивача.

Скаржник вважає, що застосовуючи із порушенням положень статей 4-2 та 4-3 ГПК України іншу підставу - ст. 1212 ЦК України, як підставу для задоволення позову, та покладаючи на відповідача судові витрати суд першої інстанції не надав оцінці доводам відповідача щодо відсутності порушеного права позивача, а як наслідок і права на звернення до суду.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 року № 14, а саме пунктом 1.7 роз'яснено: Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі, якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Вимога вих. № 21 від 26.05.2016 року (а.с. 9) була адресована ОСОБА_2. Тоді як позивачем є ОСОБА_1.

Конверт, який надавався позивачем як доказ відправки відповідачу вимоги та адресний ярлик до відправлення № 490550 (а.с 12) також було направлено на ім'я ОСОБА_2.

У відповідності до пункту 89 Правил надання послуг поштового зв'язку, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270. - реєстровані поштові відправлення вручаються, кошти за поштовими переказами виплачуються одержувачам за умови пред'явлення ними паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, військового квитка для військовослужбовця строкової служби, посвідчення народного депутата України, документа, що замінює паспорт, паспорта іноземного громадянина з візою або посвідки на постійне чи тимчасове проживання на території України іноземного громадянина.

Також скаржник вважає, що позивачем було підготовлено вимогу та направлено поштою на ім'я іншої фізичної особи - не позивачу. Хоча на конверті і був зазначений адрес відповідача по справі, проте, відповідач не мав можливості отримати таке відправлення, оскільки воно адресовано іншій особі.

Також скаржник зазначає, що наданий позивачем фіскальний чек (а.с 12) датовано 18.07.2016р., проте, дата на печатці відділення зв'язку про повернення 22.06.2016р. поштове відправлення із штриховим індикатором 4905503915445 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі.

Крім того скаржник вважає, що вимога позивачу - ОСОБА_1 не направлялась та ним не отримувалась, а як наслідок жодного обов'язку відповідача перед позивачем на час винесення рішення суду не існувало, отже і відсутнє порушене право позивача, як наслідок - позов є необгрунтованим, а звернення позивача із позовом до суду є передчасним.

За змістом ч.2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами. В даному випадку, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо задоволення позову не надавши належної оцінки доказам по справі.

Вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 1 червня 2015 року по справі № 904/4246/17 підлягає скасуванню, а у задоволенні позову слід відмовити.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду у від 26.06.2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач), суддів: Чередко А.Є., Коваль Л.А. апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду у судовому засіданні на 17.07.2017 року

17.07.2017 року у судовому прийнято вступну та резолютивну частину постанови.

В судовому засіданні представники сторін надали пояснення по справі та навели обґрунтування своїх вимог з посиланням на норми законодавства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представників учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2017 року у справі №904/4246/17 слід залишити без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 04 квітня 2016 року відповідач виставив для оплати рахунок-фактуру №04/2 (а.с. 7), в якому зазначено про ремонт вертикально-фрезерного станка на суму 12000,00 грн. без ПВД. В рахунку-фактурі Позивачем дописано вручну щодо оплати: 1 оплата - 10000,00 грн.; 2 оплата - 2000,00 грн. Зазначену дописку Відповідач не визнає як узгоджену з ним умову правочину.

Платіжним дорученням №1569 від 15.04.16р. (а.с. 8) Позивач перерахував на користь Відповідача 10000,00 грн. з вказанням в призначенні: за послуг згідно з рахунком №04/2 від 04.04.16р.

26.05.2016 року Позивач звернувся з вимогою вих.№21 від (а.с.9) до Відповідача, в якій вимагав у строк двох робочих днів з моменту отримання цієї вимоги здійснити "ремонт вертикально-фрезерного станка" або у вищевказаний строк повернути сплачені кошти в розмірі 10000,00 грн. ПП "Ферія". Дана вимога була направлена Відповідачу 31.05.2016 року, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с. 11) та була повернута ПП "Ферія" з посиланням поштової установи про закінчення терміну зберігання, докази чого подані до позову (а.с. 12).

Пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України встановлено, що правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, належить вчиняти у письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч.ч.1, 2 статті 207 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Позивач перерахував кошти за ремонт його речі, що належить до правовідносин підряду.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч.ч.1, 2 ст.837 ЦК України).

Суд першої дійшов до висновку про те, що договір між сторонами належним чином не укладений, оскільки рахунок та платіжне доручення, якими обмінялися сторони, не містять усіх істотних умов договору підряду, а саме: рахунок не містить найменування замовника ремонту, якості послуг та строки дії договору, найменування станка, який необхідно відремонтувати. Вартість ремонту визначена на 12000грн., а Позивач платіжним дорученням чомусь перерахував 10000,0грн., що не узгоджувалося з Відповідачем, та застосував до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України.

Доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не є підставою для скасування судового рішення враховуючи наступне.

Щодо не надання судом першої інстанції оцінки предмету спору та порушення судом засад рівності всіх учасників процесу перед законом і судом і змагальності, то цей довід скаржника є хибним, оскільки відповідно до абзацу 7 підпункту 3.12 пункту 3 Пленуму ВГС України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

В силу ст. 4 ГПК України господарський суд вправі самостійно визначатися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, та не застосовує лише акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог та порушення останнім положень ст. 83 ГПК України.

Отже, місцевим господарським судом правильно застосовано ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин.

Щодо не надання судом першої інстанції оцінки наявності порушеного права позивача (не направлення вимог).

Цей довід не є підставою для скасування судового рішення, оскільки ст. 530 ЦК України стосується строку (терміну) виконання основного зобов'язання. Оскільки ж правовідносини стосуються і кваліфіковані за ст 1212 ЦК України, то відсутня необхідність застосовувати ст. 530 ЦК України

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, про те що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду від 01.06.2017 по справі № 904/4246/17 слід залишити без змін

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2017 року у справі № 904/4246/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2017 року у справі №904/4246/17 - залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Повний текст складений 17.07.2017 року .

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко