Ухвала

від 18.07.2017 по справі 563/699/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Шимків С.С., Бондаренко Н.В.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Селянське Агро" на рішення Корецького районного суду від 19 квітня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лендком Симонів" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селянське Агро", ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Корецьке районне управління юстиції Рівненської області; про визнання недійсним договору оренди землі,

в с т а н о в и л а:

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лендком Симонів" (далі - ТОВ "Лендком Симонів") звернулося із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селянське Агро" (далі - ТОВ "Селянське Агро") і ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі.

Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 19 квітня 2017 року позов ТОВ "Лендком" задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі № б/н від 05.05.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Селянське Агро" про передачу в строкове платне користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення за кадастровим номером НОМЕР_1.

Стягнуто на користь ТОВ "Лендком Симонів" судовий збір із ТОВ "Селянське Агро", ОСОБА_1 по 689 гривень з кожного.

У поданій на рішення суду апеляційній скарзі ТОВ "Селянське Агро" покликалося на його незаконність і необґрунтованість через невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм процесуального й матеріального права.

На її обґрунтування зазначалось, що поза увагою суду залишився зміст інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої видно, що право оренди земельної ділянки загальною площею 2,05 га виникає у ТОВ "Селянське Агро" за договором оренди від 05.05.2015 року з 07.12.2017 року.

Тобто в момент, коли строк договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Лендком Симонів" закінчився, а тому право останнього на оренду спірної земельної ділянки не порушується.

Окрім цього, суд не вказав, як саме дії та в який спосіб порушуються права позивача через факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ "Селянське Агро" оспорюваного договору. Твердження суду на те, що спірний договір є недійсним у зв'язку з його нерозірванням, є необґрунтованим, оскільки право користування земельною ділянкою виникає в орендаря лише після державної реєстрації таких прав, а не після укладання договорів оренди земельної ділянки.

На час подання позовної заяви ТОВ "Селянське Агро" жодних дій, спрямованих на користування земельною ділянкою, не вчиняло, з огляду на те, що права оренди відповідача діятиме лише після закінчення договору оренди з позивачем.

Вважає, що не порушується переважне право ТОВ "Лендком Симонів" на поновлення договору оренди земельної ділянки від 10.04.2011 року, адже на його лист про поновлення дії договору 22.08.2016 року ОСОБА_1 було направлено відповідь про неможливість поновлення. Також оспорюваний договір відповідає вимогам, передбаченим ст. 203 ЦК України та ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

З цих підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ТОВ "Лендком Симонів" відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи представника відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Задовольняючи позов ТОВ "Лендком Симонів" про визнання договору оренди недійсним, суд першої інстанції правильно виходив з того, що оспорюваний договір оренди землі від 5 травня 2015 року було укладено з порушенням вимог закону, адже на момент його укладення діяв договір оренди тієї само земельної ділянки, який було укладено між позивачем та ОСОБА_1

Матеріалами справи встановлено, що 10 квітня 2011 року між ТОВ "Лендком Симонів" та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким орендодавець передав позивачу в оренду належну йому на праві власності земельну ділянку площею 2,5 га, кадастровий номер НОМЕР_1 сільськогосподарського призначення строком на 5 років. Ділянка знаходиться на території Жадківської сільської ради Корецького району Рівненської області (а.с. 4-4, з.).

Відповідно до п. 39 договору оренди землі його розірвання в односторонньому порядку не допускається. Пункт 43 договору оренди землі передбачає набрання ним чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

6 грудня 2012 року даний договір зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Корецькому районі Рівненської області, про що вчинено відповідний запис за № 562308224004548.

Як встановлено правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 13 червня 2016 року у справі №6-643цс16 і яка відповідно до правил абз. другого ч. 1 ст. 360 (7) ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із вимогами статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" в редакції, що була чинною на час укладення договору, договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено обов'язкову державну реєстрацію прав право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки. Статтею 2 цього Закону встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоду встановленої форми.

Разом з тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної реєстрації.

Виходячи з положень ст. 638 ЦК України, ст.ст. 125, 126 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Тобто, як правильно зробив висновок суд, строк дії договору оренди землі від 10 квітня 2011 року закінчується 7 грудня 2012 року.

З інформаційної довідки №57574446 від 18 квітня 2016 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта вбачається, що 10 грудня 2015 року Корецьким районним управлінням юстиції Рівненської області проведено державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки між ТОВ "Селянське Агро" та ОСОБА_1 від 05.05.2015 року (а.с. 8-10).

Відповідно до умов оспорюваного договору оренди ОСОБА_1 передав ТОВ "Селянське Агро" в оренду належну йому на праві власності земельну ділянку площею 2, 05 га, кадастровий номер НОМЕР_1, сільськогосподарського призначення, що знаходяться на території Жадківської сільської ради Корецького району Рівненської області, строком на 7 років (а.с. 67-68).

Як вірно послався суд, частина перша ст. 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає у їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двохсторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

За змістом ст.ст. 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 34 Закону України "Про оренду землі" визначає обов'язок орендодавця не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми частини першої ст. 651 ЦК України, так само як і ст. 35 Закону України "Про оренду землі", вказують, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 27 Закону України "Про оренду землі" забезпечує право орендаря на орендовану ним земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин підлягали застосуванню норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції з урахуванням тих обставин, що на моменту укладення оспорюваного договору діяв інший договір оренди - укладений між ТОВ "Лендком Симонів" і ОСОБА_1, обґрунтовано задовольнив позов, визнавши недійсним оспорюваний договір.

Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з якої видно, що право оренди земельної ділянки загальною площею 2,05 га виникає у ТОВ "Селянське Агро" за договором оренди від 05.05.2015 року з 07.12.2017 року, то вони на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються правильністю висновків суду.

Відповідачами порушено переважне право орендаря на користування земельною ділянкою, яка перебуває в його оренді на правомірних договірних підставах.

Тому не можна погодитися через їх необґрунтованість і з твердженнями особи, яка подала скаргу, про те, що оспорюваним договором право позивача не порушується.

Не заслуговують на увагу й доводи автора апеляційної скарги - про порушення норм процесуального права та про відповідність оспорюваного договору положенням ст. 203 ЦК України та ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Так, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Між тим, будь-яких доказів про наявність таких фактів, що потягли би хибність оскаржуваного рішення, відповідачем надано не було, а апеляційним судом не було здобуто.

Стосовно доводів про правомірність оспорюваного договору, то вони не ґрунтуються на обставинах справи та вимогах закону.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Спонуканнями для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селянське Агро" відхилити, а рішення Корецького районного суду від 19 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: