Рішення

від 18.07.2017 по справі 906/476/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "18" липня 2017 р. Справа № 906/476/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представника позивача: ОСОБА_1- дов. від 26.06.2017

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біофуел Трейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотех Сістемс"

про стягнення 90896,56 грн.

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 90896,56 грн., з яких 88000,00 грн. основної заборгованості, 2390,26 грн. інфляційних нарахувань, 506,30 грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 01.06.17р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 29.06.17р.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Житомирської області від 08.06.17р. №115/2017 призначено повторний автоматичний розподіл справи №906/476/17.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.17р. справу № 906/476/17 передано для розгляду судді Сікорській Н.А.

Ухвалою господарського суду від 09.06.2017 справу №906/476/17 суддею Сікорською Н.А. прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні до 27.06.2017.

Ухвалою від 27.06.2017 розгляд справи відкладено на 18.07.2017.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Надав довідку про стан заборгованості відповідача станом на 18.07.2017, відповідно до якої заборгованість відповідача становить 89896,56 грн. (а.с. 45).

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив, про причини його неявки суд не повідомив. 10.07.2017 на адресу господарського суду повернулась копія ухвали господарського суду Житомирської області від 27.06.2017, яка направлялась на адресу відповідача, з відміткою поштового відділення про неможливість вручення поштового відправлення у зв'язку з "закінченням терміну зберігання" (а.с. 42-44).

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Як вбачається з матеріалів справи ухвала про порушення провадження у справі від 01.06.2017 та ухвала про відкладення розгляду справи направлялась відповідачу на адресу: Житомирська область, Народицький район, с.Базар, вул. Комсомольська, буд. 58, тобто на адресу зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

За таких обставин, судом вжито всі залежні від нього заходи направлені на повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на викладене, вирішення спору здійснюється за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд.-

ВСТАНОВИВ:

Як вказує позивач, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Біофуел Трейд" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біотех Сістемс" (продавець, відповідач) було укладено договір поставки у спрощений спосіб на умовах попередньої оплати.

Відповідно до даного договору ТОВ "Біотех Сістемс" зобов'язалось поставити на адресу позивача паливну гранулу (пелети) в біг бегах кількістю 22 тонни на суму 44000,00 грн., а ТОВ "Біофуел Трейд" зобов'язалось прийняти та оплатити вказану продукцію.

Крім того, 19.01.2017 між сторонами у спрощений спосіб на умовах попередньої оплати було укладено ще один договір поставки, за яким ТОВ "Біотех Сістемс" зобов'язалось поставити на адресу позивача паливну гранулу (пелети) в біг бегах кількістю 22 тонни на суму 44000,00 грн., а ТОВ "Біофуел Трейд" зобов'язалось прийняти та оплатити вказану продукцію.

На виконання усної домовленості, відповідачем для оплати обумовленого в договорах товару, виставлено позивачу рахунки № 12 від 16.01.2017 та № 14 від 19.01.2017 на загальну суму 88000,00 грн.(а.с.13,14).

Платіжними дорученнями № 78 від 17.01.2017, № 83 від 20.01.2017 та № 85 від 25.01.2017, на підставі виставлених відповідачем рахунків, позивач перерахував на рахунок відповідача 88000,00 грн. попередньої оплати (а.с. 15-17).

За даними позивача, відповідачем, оплачений згідно вищевказаних платіжних доручень, товар поставлено не було.

Позивач вказує, що 23.02.2017 звертався з вимогою до відповідача про повернення коштів за непоставлений товар в сумі 88000,00грн (а.с. 18).

Проте відповідач на вимогу позивача попередньої оплати в сумі 88000,00 грн. не повернув.

03.03.2017 позивач виставив відповідачу претензію, відповідно до якої вимагав протягом 7 днів з моменту отримання зазначеної вимоги виконати свої зобов'язання за договорами від 16.01.2017 та від 19.01.2017 та здійснити поставку ТОВ "Біофуел трейд" паливної гранули (пелети) в біг-бегах в кількості 44 тонни (а.с. 19-20).

Відповідач вимогу вимоги позивача не виконав. Лише 23.02.2017 р. на виконання вимоги про повернення коштів від 23.02.2017 р. частково повернув попередню оплату в сумі 1000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5230 від 27.04.2017 (а.с. 46).

Оскільки відповідач поставку товару не здійснив та не повернув попередню оплату, позивач для захисту свого порушеного права звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 88000,00 грн. попередньої оплати.

Крім того, в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України, за порушення виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 506,30 грн. 3 % річних та 2390,26 грн. інфляційних.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші юридичні акти.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Так, згідно досягнутих між позивачем та відповідачем домовленостей щодо поставки товару - паливної гранули (пелети ) кількістю 44 тонни, відповідачем позивачу було виставлено рахунки № 12 від 16.01.2017 та № 14 від 19.01.2017 на загальну суму 88000,00 грн. (а.с.13-14).

На виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем вказані рахунки було оплачено у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи (а.с. 15-17).

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Обставина, яка пов'язана із виставленням відповідачем рахунку на оплату та фактом оплати його позивачем, свідчить про укладення між сторонами спору договорів у спрощений спосіб, які за своєю правовою природою є договорами поставки, укладених на умовах попередньої оплати.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, матеріалами справи підтверджено факт виконання покупцем (позивачем) свого зобов'язання щодо оплати товару в сумі 88000,00 грн. Отже, у відповідача, внаслідок оплати позивачем товару, виник кореспондуючий обов'язок щодо поставки останнього.

Проте, відповідач після отримання від позивача попередньої оплати, здійсненої на підставі виставлених відповідачем рахунків, поставки обумовленого товару на суму 88000,00 грн. не здійснив.

Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а поставки товару відповідачем не здійснено, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

Позивач скористався своїм правом та 23.02.2017 звертався до відповідача з вимогою про повернення коштів за непоставлений товар в сумі 88000,00 грн. (а.с. 18).

Враховуючи, що сторонами не визначено строку для повернення попередньої оплати, в даному випадку слід керуватись нормами ч.2 ст. 530 ЦК України.

Так, відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем вимогу про повернення попередньої оплати було направлено відповідачу 23.02.2017.

За таких обставин, у відповідача в строк до 01.03.2017 (23.02.2017 (день направлення ) +5 днів на пересилку згідно Наказу Міністерства Інфраструктури України № 958 від 28.11.2013 "Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень") виник обов'язок повернути позивачу попередню оплату в сумі 88000,00грн.

В ході вирішення спору судом встановлено, що відповідач згідно платіжного доручення № 5230 від 27.04.2017 повернув позивачу 1000,00 грн. попередньої оплати. У призначені платежу зазначено, що підставою для повернення коштів є лист № 23/02-1 від 23.02 (а.с.46).

Таким чином відповідач частково виконав вимоги позивача, повернувши останньому 1000,00 грн. попередньої оплати.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем поставки на суму 87000,00грн., як і не містять доказів повернення вказаної суми попередньої оплати позивачу.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем обов'язку щодо поставки товару на оплачену позивачем суму, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 87000,00грн. попередньої оплати є обгрутованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1000,00 грн. попередньої оплати є безпідставними, оскільки відповідач у вказаній сумі провів розрахунки з позивачем до моменту звернення до суду з позовом.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 506,30 грн. 3% річних та 2390,26 грн. інфляційних втрат, то суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ст. 625 ЦК України.

За такі дії постачальник несе відповідальність, передбачену ч. 3 ст. 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлено обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 р. у справі № 3-90гс14.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача 506,30 грн. 3% річних та 2390,26 грн. інфляційних є необґрунтованими та заявленими без достатньої правової підстави, тому суд відмовляє в цій частині позову.

Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач позов за предметом та підставами не оспорив, своїм правом на участь в судовому розгляді справи не скористався.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають частковому задоволенню на загальну суму 87000,00 грн.

В частині стягнення 1000,00 грн. попередньої оплати, 506,30 грн. 3% річних та 2390,26 грн. інфляційних суд відмовляє.

В порядку ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біотех Сістемс" (11452, Житомирська область, Народицький район, с.Базар, вул. Комсомольська, буд.58, код ЄДРПОУ 37620374)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біофуел Трейд" (01001, м.Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 9Б, код ЄДРПОУ 40247116)

- 87000,00 грн. попередньої оплати;

- 1600,00 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 19.07.17

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

Друк:

1- в справу

2,3- сторонам (рек. з повід.)