Рішення

від 10.07.2017 по справі 922/1352/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2017 р.Справа № 922/1352/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.

розглянувши справу

за позовом Комунальної установи "Луганський обласний фізкультурний центр "Олімп", м. Кремінна до ФОП ОСОБА_1, смт. М. Данилівка про стягнення 133520,00 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_2, довіреність № 36 від 18.04.2017 року;

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Комунальна установа "Луганський обласний фізкультурний центр "Олімп" (позивач) звернувся до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (відповідача) 133520,00 грн. збитків у зв'язку з неналежним виконанням позивачем умов договору відповідального зберігання від 22.12.2016 р.

Ухвалою суду від 27.04.2017 р. було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 15.05.2017 р. о 14:00 год.

У судовому засіданні призначеному на 15.05.2017 р. о 14:00 год. була оголошена перерва до 08.06.2017 р. о 12:20 год.

Ухвалою суду від 08.06.2017 р. було задоволено клопотання представника позивача про продовження строку вирішення спору на 15 днів, за межі встановлені ст. 69 ГПК України, продовжено строк вирішення спору, розгляд справи відкладено на "10" липня 2017 р. о 14:00.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач про розгляд справи був повідомлений, відзив на позовну заяву до суду не надав, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

Відповідно до договору поставки № 69 від 22.12.2016 року, укладеному між сторонами, позивачем було придбано у відповідача спортивний інвентар на загальну суму 148650,00 грн., що підтверджується:

- специфікацією до договору поставки на суму 148650,00 грн.;

- платіжним дорученням № 20 від 22 грудня 2016 року на суму 120660,00 грн.;

- платіжним дорученням № 333 від 22 грудня 2016 року на суму 27990,00 грн.

Також, 22.12.2016 р. між сторонами був укладений договір відповідального зберігання майна.

Відповідно до умов договору відповідального зберігання майна та акту приймання-передачі майна до договору відповідального зберігання майна від 22.12.2016 р. відповідачу було передане на відповідальне зберігання частина придбаного майна на загальну суму 133520,00 грн., а саме:

Найменування товару Кількість Ціна (грн.)

Лавка регулюємо 1 4330,00

Гіперекстензія регулюєма 1 4330,00

Лавка для пресу регулюєма 1 4200,00

Тренажер жим ногами 1 19500,00

під кутом 45 градусів

Тренажер згинач-розгинач стегон 1 7850,00

Тренажер тяга з упором на груди 1 6150,00

Тренажер блок для м'язів спини 1 20000,00

Тренажер блочна рамка 1 23800,00

Тренажер для м'язів грудей 1 21660,00

та задніх дельт

Тренажер комбінований 1 21700,00

верстат з розвантаженням

Пунктом 7.1. договору відповідального зберігання майна було передбачено, що строк дії цього договору закінчується 31 січня 2017 року.

Відповідно до п. 5.3. договору відповідального зберігання майна зберігач (відповідач) несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві (позивачу). У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, який переданий на зберігання, або його частини, зберігач повинен за свій рахунок відшкодувати поклажодавцеві завдану шкоду.

Згідно п. 1.2. договору відповідального зберігання майна місцем зберігання майна є: 61177, м. Харків, вул. Кільцева, дорога За, склад "Зберігач".

Відповідно до п. 2.1.4. договору відповідального зберігання майна зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Згідно позову позивач вказує, що 16.02.2017 року він звернувся до відповідача з вимогою № 22 про повернення вищезазначеного майна, яка була направлена на адресу відповідача рекомендованим листом, а також електронною поштою. Проте, відповідачем майно не було повернуто позивачу, також, відповідачем не вчинено жодних дій щодо повернення майна та будь-якої відповіді на вищевказану вимогу не надано. За таких обставин позивач вважає, що майно передане відповідачу на зберігання, є відсутнім.

13.03.2017 року позивач звернувся до відповідача з претензією за № 28 про відшкодування вартості майна, переданого відповідачу на зберігання згідно договору відповідального зберігання майна від 22 грудня 2016 року в розмірі 133520,00 грн., які слід було перерахувати з наступними реквізитами: р/р 35419001053721 в ГУ ДКСУ у Луганській області, МФО 804013, код ЄДРПОУ 35585574. Зазначена претензія була направлена на адресу відповідача рекомендованими листами, а також електронною поштою, проте на сьогоднішній день відповідач вартість майна не відшкодував, відповіді на претензію не надав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем позивачу товару переданого на зберігання за договором відповідального зберігання майна та сплати відповідачем позивачу суми у розмірі 133520,00 грн.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ч.1 ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Відповідно до ст. 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

В силу приписів ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Пунктом 1 ч.1 ст. 951 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідачем в порушення умов договору відповідального зберігання майна не було повернуто позивачу товар, переданий на відповідальне зберігання, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підтверджуються матеріалами справи, вони є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо у спорі про відшкодування збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою, судові витрати за правилами цієї статті мають бути стягнуті на користь товариства, то вони стягуються на користь учасників (акціонерів) такого товариства, зазначених у частині восьмій статті 28 цього Кодексу, у тій частині, в якій вони понесені цими учасниками (акціонерами). Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої при задоволенні позову судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 193, 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 526, 530, 628, 629, 936, 949, 951, 953 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, р/р 26004234524700 в ПАТ УкрСиббанк , МФО 351005) на користь Комунальної установи "Луганський обласний фізкультурний центр "Олімп" (92900, Луганська область, місто Кремінна, вулиця Центральна, 3, ідентифікаційний код 35585574, р/р 35419001053721, 35427101053721 в ГУ ДКСУ у Луганській області, МФО 804013) 133520,00 грн. збитків та суму сплаченого судового збору у розмірі 2002,80 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 17.07.2017 р.

Суддя Л.В. Шарко