Рішення

від 18.07.2017 по справі 909/413/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2017 р. Справа № 909/413/17

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П.Я. , секретар судового засідання Юрчак С.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Партс", вул. Закревського, 16,м. Київ,02660

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР-НАДРА" вул. Тарнавського, буд. 30-А. кв. 2,м. Івано-Франківськ,76019

про стягнення 5500,00грн. основного боргу, 6750,00грн. пені, 988,77грн. 12% річних та 1130,32грн. втрат від інфляції.

за участю:

від позивача: не з"явився

від відповідача: ОСОБА_2, адвокат, свідоцтво №674 від 19.12.08, договір про надання правової допомоги б/н від 23.06.17

ВСТАНОВИВ:

товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Партс" звернулося до господарського суду івано-Франківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "УКР-НАДРА" про стягнення 5500,00грн. основного боргу, 6750,00грн. пені, 988,77грн. 12% річних та 1130,32грн. втрат від інфляції.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договору поставки №7921-09/2016 та обґрунтовано положеннями статей 625 Цивільного та 193, 218 Господарського кодексів України.

Представник позивача в судовому засіданні 06.06.17 позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та подав суду заяву про зменшення позовних вимог (вх. № 6020/17 від 06.06.17) .

Згідно з п.3.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18 (з наступними змінами) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

Враховуючи закріплене ст.22 ГПК України право позивача до прийняття рішення у справі зменшити розмір позовних вимог, суд розглядає позов згідно поданої заяви про зменшення позовних вимог. Таким чином, предметом спору є стягнення з відповідача 5500,00грн. основного боргу, 6750,00грн. пені, 988,77грн. 12% річних та 1130,32грн. втрат від інфляції.

Представник відповідача в судовому засіданні подав відзив на позовну заяву б/н та б/д (вх.№11297/17 від 18.07.17) та заперечив проти позову, вказуючи на відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за спірним договором. Додатково зазначив, що термін оплати поставленого позивачем товару у спірній накладній не встановлено, відтак до спірних правовідносин слід застосувати положення ст.530 ЦК України. Щодо наявної в матеріалах справи претензії позивача №51 від 25.11.16, то вона відповідачем не отримувалася, відтак не є вимогою про оплату в розумінні ст.530 ЦК України. Факт поставки позивачем товару на загальну суму 15000,00грн. за спірним договором визнав.

Представник позивача в судове засідання 18.07.17 не з"явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою відділу документального забезпечення суду на зворотньому боці зазначеної ухвали. Заяв та клопотань від позивача станом на 18.07.17 не надходило.

Враховуючи ту обставину, що позивача належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, останнього не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України).

Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст.32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах Буланов та Купчик проти України заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., Чуйкіна проти України № 28924/04 від 13.01.2011р.).

Таким чином, незважаючи на те, що позивач не з'явився в судове засідання, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, вислухавши представника відповідача, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Між сторонами у справі укладено договір поставки №7921-09/2016 від 04.02.16. Даний договір підписано сторонами та скріплено їх печатками.

За умовами даного договору постачальник (позивач) зобов"язався поставляти покупцю (відповідачу) визначені даним договором запчастини та експлуатаційні матеріали, а також виконувати шиномонтажні послуги, а покупець, у свою чергу, - приймати та оплачувати їх вартість (п.1.1 договору). Термін дії договору - до 31.12.16. а за відсутності заяв однієї із сторін договору про його зміну або припинення протягом 1-го місяця до закінчення терміну його дії, договір вважається продовженим на наступний рік і так рік за роком( п.8.2, 8.4 договору).

Найменування, одиниця виміру товару та інші відомості про товар, які є істотними для сторін, визначаються сторонами у рахунках-фактурах та товарних накладних або інших документах (п.1.2 договору).

Товар за домовленістю сторін продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу. Ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами у видатковій накладній на момент постачання партії товару(п.2.3, 2.4 договору).

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що оплата згідно договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, а п.4.2 договору визначили обов"язок покупця прийняти товар та здійснити відповідні розрахунки.

На виконання прийнятих на себе договірних зобов"язань позивачем згідно наявної в матеріалах справи копії накладної №SI0000295199 від 23.03.16, товарно-транспортної накладної №SHP0000182886 від 23.03.16 та рахунку №S0000936094 від 23.03.16 поставлено позивачу товар на загальну суму 15000,00грн.

Факт поставки товару згідно вищезазначених документів відповідачем визнано.

В порушення договірних зобов"язань відповідачем, до порушення провадження у справі, сплачено позивачу частину вартості поставленого товару у розмірі 7500,00грн. Решту боргу у розмірі 7500,00грн. відповідачем погашено 19.05.17 у розмірі 2000,00грн. та 01.06.17 у розмірі 5500,00грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями кредитових повідомлень ПАТ"Креді Агріколь БАНК".

Таким чином, на момент прийняття рішення заборгованість відповідача перед позивачем згідно спірного договору у розмірі 15000,00грн. по накладній №SI0000295199 від 23.03.16 відсутня.

Разом з тим, у зв"язку з прострочкою виконання зобов"язань позивачем на підставі умов договору та норм чинного законодавства нараховано відповідачу 6750,00грн. пені, 988,77грн. 12% річних та 1130,32грн. втрат від інфляції.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлено претензію №51 від 25.11.16 з вимогою погасити існуючу заборгованість, відповіді на яку позивачем не отримано. При цьому, докази отримання зазначеної претензії відповідачем у суду відсутні.

За змістом ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір. Аналогічні положення закріплено у ст.174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

Договір поставки, укладений між сторонами в межах чинного законодавства України, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України). При цьому, відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі вказаного одговору, є такими, що випливають із договору поставки, відтак до них застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

В силу ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов"язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права - ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, згідно якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відтак, згідно накладної №SI0000295199 від 23.03.16, товарно-транспортної накладної №SHP0000182886 від 23.03.16 та рахунку №S0000936094 від 23.03.16, враховуючи, що у спірній накладній не вказано відстрочки платежу, як це передбачено п.2.3 договору, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття - 23.06.16. При цьому судом відхиляються твердження відповідача з посиланням на ст.530 Цивільного кодексу України про те, що з огляду на неотримання відповідачем вимоги в порядку ст.530 ЦК України строк виконання зобов"язання не настав, оскільки до спірних правовідносини застосовуються приписи спеціальної норми - ст.692 ЦК України, яка є пріоритетною у відношенні до ст.530 ЦК України. Щодо актів звірки розрахунків, то вони не приймаються судом до уваги з огляду на те, що вони не підписані відповідачем.

Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що в порушення договірних зобов"язань відповідачем, до порушення провадження у справі, сплачено позивачу частину вартості поставленого товару у розмірі 7500,00грн. Решту боргу у розмірі 7500,00грн. відповідачем погашено 19.05.17 у розмірі 2000,00грн. та 01.06.17 у розмірі 5500,00грн. Таким чином, на момент прийняття рішення заборгованість відповідача перед позивачем згідно спірного договору у розмірі 15000,00грн. по накладній №SI0000295199 від 23.03.16 відсутня, тому в частині стягнення 5500,00грн. основного боргу провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає припиненню на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.

Щодо вимоги про стягнення 6750,00грн. пені, 988,77грн. 12% річних та 1130,32грн. втрат від інфляції суд констатує наступне.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням.

Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов"язки.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов"язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов"язання.

Пункт 6 ст.231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов"язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В силу п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В силу ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов"язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов"язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною другою статті 343 ГК України і статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі( ст. 547 Цивільного кодексу України).

У відповідності до наведеної правової норми сторони пунктом 5.2 Договору передбачили, що у разі прострочення платежу більше 3-х календарних днів покупець сплачує пеню у розмірі 0, 5% від суми заборгованості за кожен день прострочення товару.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.3 договору сторони визначили інший розмір процентів - 12%, що не суперечить ст.625 ЦК України.

З огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснених позивачем нарахувань, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом, на підставі ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевірено правильність нарахування позивачем сум пені, інфляційних втрат та 12% річних, та встановлено, що згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство", сума 12 % річних у розрахунку суду є меншою, ніж заявлена позивачем до стягнення, відтак до стягнення підлягає 12 % річних, визначені судом, а саме 986,86грн.; щодо інфляційних втрат, то позивачем вірно обраховано їх розмір, відтак до стягнення з відповідача підлягає 1130,32. інфляційних втрат; щодо пені, то до стягнення з відповідача підлягає 1304,51грн., оскільки розмір пені, розрахований позивачем на підставі п.5.2 договору, суперечить ст.343 ГК України і ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

За таких обставин, позов підлягає до задоволення частково.

Враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд доводить до відома позивача, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог та припинення провадження у справі.

Керуючись ст.124, 129, 129-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 11, 204, 509, 525, 526, 530, 546, 547, 610, 612, 614, 625, 626-629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 216, 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , ст.ст. 4-7, 33, 34, 43, 49, 75, п.1-1ст.80, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

частково задовольнити позов товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Партс" до товариства з обмеженою відповідальністю "УКР-НАДРА" про стягнення 5500,00грн. основного боргу, 6750,00грн. пені, 988,77грн. 12% річних та 1130,32грн. втрат від інфляції.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "УКР-НАДРА" (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 20530504) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Партс"(м.Київ, вул.Закревського, 16, код ЄДРПОУ 37141112) 986,86(дев"ятсот вісімдесят шість гривень вісімдесят шість копійок) 12% річних, 1130,32(одну тисячу тридцять гривень тридцять дві копійки) інфляційних втрат, 1304,51(одну тисячу триста чотири гривні п"ятдесят одну копійку) пені та 334,45(триста тридцять чотири гривні сорок п"ять копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Припинити провадження у справі в частині стягнення 5500,00грн. основного боргу.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.07.17

Суддя Матуляк П.Я.